3.3. Суспільний вибір при прямій демократії

Теорія суспільного вибору стверджує, що при вирішенні питань щодо обсягів державних видатків на здійснення суспільних проектів шляхом голосування виникає небезпека прийняття економічно неефективних рішень. Тобто може бути заблокована пропозиція щодо економічно доцільного виробництва або підтримана пропозиції щодо проекту, вартість якого перевищує його сукупні вигоди.

Це можна проілюструвати на прикладі проблеми, встановлення вуличного освітлення у невеликому населеному пункті, де питання вирішується шляхом голосування трьох мешканців, а фінансування здійснюється за рахунок податків. Від встановлення ламп всі мешканці отримають безумовну користь, але їх конкретна вигода буде різною залежно від місця розташування їхнього житла, часу їх роботи та повернення додому і таке інше. Підсумки порівняння вигод окремих споживачів можуть бути проілюстровані в наступній таблиці:

Таблиця 1

кількість ламп вуличного освітлення	сукупна вигода мешканців	гранична вигода мешканців	Особиста вигода всіх мешканців
			Іван	Петро	Василь
1	900
2	1700	800	400	240	160
3	2400	700	350	210	140
4	3000	600	300	180	120
5	3500	500	250	150	100
6	3900	400	200	120	80
7	4200	300	150	90	60
8	4400	200	100	60	40

Рис. 12.Аналіз затрат і вигод вуличного освітлення

Рис.12.Аналіз затрат і вигод вуличного освітлення

Якщо використання та обслуговування однієї лампи (граничні затрати) обходяться мешканцям в 300 грн, то доцільно встановити 7 ламп вуличного освітлення, витративши при цьому 2100 грн. Якщо рішення буде прийматися на основі більшості голосів, то фактичні витрати можуть не співпасти з оптимальними. Витрати можуть бути або завеликими, або замалими, і ефективність буде порушена. Голосування згідно особистої вигоди та інтересів забезпечить оптимальний обсяг затрат в тому випадку, якщо затрати на суспільні потреби поділяються пропорційно до вигоди від здійснення суспільних проектів.

При умові, що затрати будуть розподілятися рівномірно, а вигоди – ні, то виникає тенденція до заниження видатків на суспільні проекти порівняно з оптимальними. Наприклад, якщо затрати мешканців на освітлення будуть ділитися порівну, тобто кожен буде оплачувати 100 гривень вартості освітлювального приладу, то з точки зору більшості вигідно буде встановити лише 6 ламп (замість 7) і витратити на це 1800 грн (а не 2100 грн).

Якщо при прямій демократії вигода від здійснення суспільних програм розподіляється порівну, а затрати - ні, то виникають тенденції перевитрачання ресурсів порівняно з дійсно необхідним їхнім обсягом.

Коли рівень затрат не відповідає точно отриманій вигоді, то головною фігурою при прямому голосуванні стає виборець, інтереси якого знаходяться посередині шкали інтересів суспільства. Тобто за правилом більшості ухваленим рівнем витрат буде такий, якому віддає перевагу середній голосуючий. Це забезпечує стримання демократичного вирішення проблем від крайнощів, але не завжди гарантує досягнення найвищої економічної ефективності.

Недоліки, пов’язані з прийняттям рішень більшістю голосів можуть бути усунені завдяки об'єднанню зацікавлених осіб в групи з метою підтримки бажаного результату або за рахунок взаємної підтримки виборців шляхом об'єднання голосів.

Парадокс голосування має місце, коли суспільство не може чітко визначитись щодо своїх переваг шляхом голосування. Причиною може бути хибність процедури голосування, що не дозволяє зробити узгоджений вибір, який відображає основні суспільні пріоритети.

3. Модель представницької демократії.