НПК до сімейного кодексу

І це для неї - саме та інформація, яка є необхідною і, в більшості випадків, достатньою. Право дитини, яку бажають усиновити, знати про наслідки усиновлення - це вираження поваги до неї.

3. Усиновлення може бути проведено без згоди дитини лише тоді, коли вона цієї згоди не може дати.

423

РОЗДІЛ IV

Глава 18

На усиновлення не може дати згоду дитина, яка в зв'язку з віком, вадами фізичного чи психічного розвитку не усвідомлює ні самого факту усиновлення, ні його наслідків.

4. Якщо дитина проживає у прибраній сім'ї, називає тих, хто бажає її усиновити, мамою, татом, це засвідчує її фактичне бажання юридичного закріплення своїх стосунків з ними.

Доведення цієї обставини (показання свідків, відео-, аудіозаписи тощо) виключає потребу запитувати згоду дитини на усиновлення.

Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків

1. Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:

1)невідомі;

2)визнані безвісно відсутніми;

3)визнані недієздатними;

4)позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

1. Стаття 219 СК містить перелік винятків із загального правила про необхідність згоди батьків на усиновлення їхньої дитини.

Так, якщо мати, батько дитини невідомі, тобто коли дитина була підкинута, знайдена або у разі, коли батьківство щодо позашлюбної дитини не було визнано, питати згоду немає у кого, а отже, усиновлення дитини може бути здійснено без будь-яких пересторог.

Якщо мати, батько визнані безвісно відсутніми, не виключено, що вона, він кимось тримаються в неволі. Тому усиновлення їхньої дитини було б актом несправедливим.

Особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, не може керувати ними, у зв'язку з цим не може особисто виховувати дитину. Однак її обов'язок утримувати дитину

424

Стаття 220

не припиняється. Усиновлення дитини, батько якої визнаний недієздатним, позбавить його в майбутньому можливості одержувати матеріальну допомогу від дитини. Ця обставина мала би також враховуватися судом. Тому розгляд заяви про

усиновлення дитини, один з батьків якої визнаний недієздатним, вимагатиме від суду особливої уваги, щоби його рішення відповідало засадам справедливості, добросовісності та розумності.

2. Позбавлення матері, батька батьківських прав щодо усіх дітей або декого з них тягне за собою додаткові правові наслідки, серед яких можливість усиновлення цих дітей без їхньої згоди.

Закон не встановлює відповідного терміну для виправлення поведінки того, хто позбавлений батьківських прав. Тому

усиновлення без згоди матері, батька, позбавлених батьківських прав, може бути проведене невідкладно.

3. Санкція, яка міститься у частині другій статті 219 СК, може бути застосована лише до повнолітніх батьків. Оскільки усиновлення без згоди таких матері або батька є видом юридичної відповідальності, вона може бути застосована лише за наявності вини. Факт протиправної, винуватої поведінки матері, батька, чию дитину бажає усиновити інша особа, має бути встановлений судом, відповідно до загальної процедури встановлення фактів, що мають юридичне значення, але не одночасно із розглядом судом заяви про усиновлення.

Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини

1.На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.

2.Усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

3.Усиновлення дитини провадиться без згоди другого з подружжя у випадку, передбаченому статтею 120 цього Кодексу.

1. Усиновлення дитини може бути проведене не лише спільно дружиною і чоловіком, а й одним із подружжя.

425

РОЗДІЛ IV

Глава 18

Оскільки усиновлення дитини дружиною чи чоловіком може створити для другого з подружжя або їхніх дітей певні правові наслідки (усиновлювач дитини може поселити її у помешкання, в якому він проживає зі своєю дружиною, дітьми без згоди останніх), другий з подружжя має дати згоду на усиновлення.

Згоди на усиновлення дитини від інших членів сім'ї усинов-

лювача закон не вимагає.

2.Стаття 220 СК розширила можливість усиновлення без згоди другого з подружжя. Підставою для цього може бути не

лише безвісна відсутність чи недієздатність, а й інші обставини, що мають істотне значення. Так, якщо подружжя тривалий час не проживає спільно, суд може постановити рішення про усиновлення й у разі заперечень одного з них.

3.Заперечення одного з подружжя щодо усиновлення не є перешкодою для подання до суду заяви про усиновлення.

Суд може не взяти ці заперечення до уваги, якщо буде встановлено, що усиновлення дитини не порушує інтересів другого з подружжя, які мають істотне значення.

4. У частині третій статті 220 СК сформульовано додатковий правовий наслідок лсепараціїы. У разі встановлення для подружжя режиму окремого проживання згода другого з подружжя на усиновлення не вимагається.

Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над бать-

ками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків.

2. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування.

426

Стаття 221

3. Усиновлення може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

1. Необхідність в окремих випадках згоди на усиновлення від опікуна або піклувальника є додатковою гарантією охорони прав та інтересів дитини.

Частина перша статті 221 СК стосується двох ситуацій. Насамперед тієї, коли над самою дитиною встановлено опіку або піклування, незалежно від того, має вона батьків чи ні. Наприклад, батько дитини засуджений до позбавлення волі, мати виїхала за кордон. Дитина проживає з бабусею, яка призначена її опікуном. Крім згоди матері та батька дитини, на

усиновлення потрібна і згода опікуна. У другій ситуації йдеться про дитину, над батьками якої встановлено опіку та піклування.

Якщо батько визнаний недієздатним або матері не виповнилося чотирнадцяти років, на усиновлення їхньої дитини потрібна згода опікуна.

Якщо батько обмежений у дієздатності і над ним встановлено піклування або матері виповнилося чотирнадцять років, на усиновлення потрібна згода піклувальника.

2.Одним із обов'язків опікуна та піклувальника є забезпечення прав підопічного. Саме статус опікуна та піклувальника як оборонця інтересів свого підопічного покладає на нього обов'язок з'ясувати, чи відповідає найвищим інтересам дитини усиновлення взагалі і певною особою зокрема.

3.Якщо опікун чи піклувальник не дали згоди на усиновлення, заінтересована особа може звернутися за такою згодою до органу опіки та піклування.

4.Відмова опікуна або піклувальника чи відмова органу

опіки та піклування дати згоду на усиновлення дитини не є перешкодою до подання до суду заяви про усиновлення.

5. Відмова опікуна, піклувальника чи органу опіки та піклування у згоді на усиновлення може суперечити найвищим інтересам дитини. Так, якщо на усиновлення є згода самої дитини, згода її матері чи батька, суд може постановити рішен-

427

РОЗДІЛ IV

Глава 18

ня про усиновлення і без згоди опікуна, піклувальника чи органу опіки та піклування.

6. Згода на усиновлення органу опіки та піклування чи відмова у такій згоді має бути відповідним чином обЄрунтована.

Згода на усиновлення чи відмова у такій згоді має бути подана у формі висновку, складеного за матеріалами вивчення обставин, визначених у частині першій статті 224 СК.

7. У висновку органу опіки та піклування має бути дана відповідь щодо доцільності усиновлення дитини взагалі, а також стосовно доцільності усиновлення її конкретною особою.

Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини

1. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу.

Усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

1.Якщо дитина не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, ці заклади здійснюють щодо неї функції опікуна або піклувальника. А тому на них покладається обов'язок зробити висновок щодо доцільності усиновлення на підставі вивчення обставин, визначених у частині першій статті 224 СК.

2.Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад можуть

не дати згоди на усиновлення дитини без достатніх для цього підстав. Якщо це буде встановлено судом, заперечення цих закладів не буде перешкодою до усиновлення.

Стаття 223. Заява про усиновлення дитини

1.Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.

2.Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

428

Стаття 223

1. Судова процедура усиновлення була встановлена Законом України лПро внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю Україниы від ЗО січня 1996 р.1

Розгляд судом справи про усиновлення розпочинається поданням заяви про усиновлення.

Заява про усиновлення має бути подана до суду персонально тією особою, яка претендує бути усиновлювачем. Подання заяви через представника, тобто процесуальне представництво, не допускається. Закон забороняє пересилання заяви про усиновлення поштою. Такі застережні заходи були вжиті як реакція на численні порушення закону. Тому суддя, який приймає заяву про усиновлення, повинен пересвідчитися у

тотожності особи, яка написала заяву, і того, хто її подає, переконатися у справжності намірів особи, в усвідомленні нею правових наслідків усиновлення, бажанні та можливості виховувати дитину у своїй сім'ї.

У частині другій статті 111 КпШС містилася норма, за якою заяви іноземних громадян про усиновлення дітей-сиріт

мали подаватися до Центру з усиновлення дітей при Міністерстві освіти України.

Подібної норми у статті 224 СК немає з кількох причин. Оскільки за статтею 223 СК заява про усиновлення має бути подана до суду тією особою, яка бажає усиновити дитину, вона не може бути подана спершу до Центру з усиновлення дітей, а потім ним передана до суду.

Функція Центру з усиновлення дітей полягає не лише у обліку дітей та можливих усиновлювачів, айв пошуку усиновлювачів конкретної дитини, у наданні допомоги в оформленні відповідних документів для подання заяви до суду. Тому заява про усиновлення, адресована суду, має бути подана безпосередньо до суду.

2.Територіальна підсудність (тобто який саме суд уповноважений розглядати конкретну заяву про усиновлення - за місцем проживання дитини чи усиновлювача) визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

3.Відповідно до статті 265 ЦПК 1963 р. до заяви про усиновлення має бути додано висновок органу опіки та піклуван-

1 ВВР. - 1996. - № 7. - Ст. 26.

4Я9

РОЗДІЛ IV

Глава 18

ня про доцільність усиновлення та відповідність Інтересам дитини. А за статтею 2653 того ж Кодексу при підготовці справи про усиновлення до розгляду орган опіки та піклування подає до суду документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема висновок про можливість заявника бути усиновлювачем, довідки про стан здоров'я заявників та дитини, відомості про житлово-побутові умови.

Такий розподіл процесуальних обов'язків не може не викликати подиву. Подати заявникові висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлення може бути дуже складно з ряду причин. Такий висновок має даватися лише на вимогу суду.

Щодо подання різних довідок про себе (про стан здоров'я, місце праці та заробіток, про наявність житла), то це має робити заявник. І збирати ці документи має не суд при підготовці справи до розгляду, вони мають бути долучені до заяви про усиновлення. Для забезпечення достовірності поданої інформації суд має право зробити відповідну перевірку.

4. Особа, яка подала заяву про усиновлення, може змінити свої наміри і відмовитися від усиновлення. Право на відмову від усиновлення, як уже зазначалося, триває до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Після цього відмо-

ва від усиновлення, тобто від прав та обов'язків як матері, батька, вже неможлива.

Закон не надає усиновлювачеві права вимагати скасування усиновлення на тій підставі, що він передумав.

Стаття 224. Рішення суду про усиновлення

1. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1)стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2)мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3)мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

430

Стаття 224

4)взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5)особу дитини та стан її здоров'я;

6)ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

2. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд

постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

3.Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

4.Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

1.У частині першій статті 224 СК подано перелік найбільш вагомих обставин, які можуть мати істотне значення при вирішенні судом питання про те, чи потрібне дитині усиновлення взагалі і чи заявник - саме та особа, яка зможе ощасливити дитину.

2.Для народження своєї дитини жодні обставини дуже час-

то не беруться до уваги, оскільки право на материнство та право на батьківство є по суті безумовними. Право бути усиновлювачем чужої дитини, навпаки, пов'язане з цілою низкою передумов.

3. У пункті першому частини першої статті 224 СК визначені обставини, які складають єдину систему факторів, що характеризують заявника. Серед них чи не найважливіше значення має його ставлення до виховання дитини.

У сучасних умовах немає абсолютно здорових людей, тому годі шукати їх серед тих, хто бажає усиновити дитину. Якщо

431

РОЗДІЛ IV

Глава 18

заявником є, наприклад, чоловік матері дитини, І всі вони разом проживають, стан здоров'я заявника не може мати надто великого значення. У зв'язку з цим суд може постановити рішення про усиновлення і тоді, коли він страждає на хворобу, що включена до Переліку хвороб, які відповідно до статті 212 СК є перешкодою до усиновлення.

Навіть якщо можна спрогнозувати тривалість життя такого хворого, для дитини усиновлення у цьому випадку може дати не лише матеріальну користь.

Хоча дитина-сирота після усиновлення не втратить права на пенсію (наприклад, у зв'язку із смертю батька), усиновлю-

вач зобов'язаний буде її утримувати, а тому має бути матеріально забезпеченим. Однак критерії для визначення можливості утримання дитини відсутні, оскільки заробітна плата багатьох є нижчою від прожиткового мінімуму.

При розгляді заяви про усиновлення матимуть значення й інші обставини, а саме: склад сім'ї заявника, особисті якості

ти дозвіл на усиновленняы, лвизнати усиновлювачемы, лпровести усиновленняы. Кожен з цих варіантів був об'єктом критики з таких підстав:

1)саме суд, а не якийсь інший орган, постановляє рішення про усиновлення, а отже, немає того, кому був би адресований дозвіл на усиновлення;

2)суд визнає певні обставини, які реально існують, але вимагають відповідного підтвердження, тому не можна особу лвизнатиы усиновлювачем, адже такою вона ще не є;

28 3-Ш

433

РОЗДІЛ IV

Глава 18

3) лпровести усиновленняы - також не найкраще формулювання.

Тому після численних консультацій з суддями було обрано оптимальний спосіб вирішення цієї проблеми, яким є логолошення заявника усиновлювачемы як особи, яка здобула перемогу над іншими претендентами на усиновлення, як особи, яка зуміла переконати суд у чистоті своїх намірів та спроможності реально поліпшити умови життя того, хто нею усиновлений.

Стаття 225. Момент здійснення усиновлення

1.Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

2.За бажанням усиновлювача державний орган реєст-

рації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

1. Замість невдалого терміна лусиновлення настаєы (стаття 113 КпШС) введено термін лусиновлення вважається здійсненимы.

Правові наслідки усиновлення пов'язані з днем набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Рішення суду, яким певну особу оголошено усиновлювачем, є документом, що встановлює правові наслідки усиновлення і водночас підтверджує його.

2. З метою збереження таємниці усиновлення Законом України лПро внесення змін і доповнень до Кодексу про

шлюб та сім'ю Української РСРы від 23 червня 1992 р.1 була скасована реєстрація усиновлення у органах ЗАГСу та припинено видачу свідоцтва про усиновлення.

Норма частини другої статті 225 СК - своєрідна реакція на бажання багатьох усиновлювачів мати не лише рішення СУДУ, а саме свідоцтво про усиновлення, на відповідному бланку і відповідного зразка.

Свідоцтво про усиновлення не призведе до розголошення

таємниці усиновлення, оскільки воно буде видаватися лише

1 ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. 528.

434

Стаття 226

за бажанням усиновлювача. Отже, саме усиновлювачу довірено визначити рівень небезпеки, яка може загрожувати йому та дитині.

3. Свідоцтво про усиновлення - альтернативний документ, який лише підтверджує усиновлення.

Стаття 226. Право на таємницю усиновлення

1.Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

2.Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення.

3.Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення.

1. Конституція України у статті 32 проголосила право на таємницю особистого життя людини. У цьому контексті особа має право на таємницю від інших про стан здоров'я (зокрема, про безплідність), і як результат цього - на таємницю дій, спрямованих на появу в сім'ї дитини.

Кожен, хто з будь-яких джерел дізнався про перебування на обліку осіб, які бажають усиновити дитину, про подання

особою до суду заяви про усиновлення чи навіть про наявність рішення суду про усиновлення, повинен утримуватися від розголошення цієї інформації.

2. У частині другій статті 226 СК йдеться про два види таємниці усиновлення: від інших людей і від самої дитини.

Право дитини на таємницю усиновлення полягає, насамперед, у праві вважати себе рідною дитиною і бути такою, як ін-

ші: з мамою, татом, бабусею, дідусем. Ця впевненість, поєднана з генетичним прагненням бути часточкою роду, - запорука душевної рівноваги дитини.

Якщо ж дитина знає про смерть своїх батьків, вона має право знати стежку до їхніх могил. У цій ситуації усиновлювачеві просто не слід нагадувати про усиновлення. Сумлінне виконання нею, ним своїх обов'язків неодмінно оживить у дитини потребу і бажання назвати їх мамою, татом.

28Ч-Ш435

РОЗДІЛ IV

Глава 18

Діти вірять у казку. Для кожної дитини, вихованої у дитячому будинку, такою казкою є розповідь про маму, тата, які