Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

ляцій основних елементів папілярних візерунків пальців і долоні свідчить про збереження в Поліссі архаїчних рис морфологічної будови. Крім того, дерматогліфічні дані вказують на давні північні зв’язки людності поліської зони [Сегеда, 1983, с.28].

Своєрідність морфо-фізіологічних характеристик українців Північної України підтвердили також гематологічні дослідження, за підсумками яких Є.І.Данилова виокремила тут дві зони — поліську та деснянську, що є локальними різновидами великої східноєвропейської зони [Данилова, 1971, с.91].

Поліська гематологічна зона охоплює всю Волинську, більшу частину Рівненської, Північ Ж итомирської. Північний Схід Львівської і Північ Тернопільської областей. Територіально вона майже повністю збігається з ареалами волинського та поліського соматологічних варіантів. Корінна людність окреслених регіонів характеризується низьким відсотком гена р (А) — 23,5%, дещо підвищеним — гена q (В) — 17,9% і високим у масштабах Східної Європи гена г (0) — 60,3%. Крім того, їй властиві дещо підвищена частота резус-негативності (13,9%), відносно високий відсоток генів m (60,5%) і Нр'(47,4%) і, навпаки, занижена концентрація антигена Gm (І) [Старовойтова, 1979, с. 115].

Деснянська зона включає Чернігівську і майже всю Сумську об­ ласті. За більшістю гематологічних характеристик вона дуже близька до поліської. Тут лише дещо вищий відсоток гена г(0) — 63,2% та антигена Gm (І) і нижчий гена р (А) — 2 ,2%, q(B) — 5,6%, m — 61,2%, Нр' — 44,2%, а також резуснегативності (12,7%).

Статистичні розрахунки показали, що за комплексом гемато­ логічних маркерів мешканці Правобережного та Лівобережного Полісся близькі до українців суміжних історико-етнографічних регіонів (табл.5.2). Разом з тим, вони засвідчують наявність гене­ тичних зв’язків із росіянами Верхньої Волги та білорусами, що. як відомо, за своїми соматологічними характеристиками нале­ жать до верхньодніпровсько-валдайського антропологічного комплексу. Висловлювалась і думка про певні аналогії між гема­ тологічними ознаками українців Полісся і деяких прибалтійських популяцій [Старовойтова, 1979, с. 119].

5.1.2. Центральна антропологічна зона

Центральна антропологічна зона України охоплю є майже всю Середню Наддніпрянщину (центральні і південні райони Київщини, Південь Чернігівщ ини, Черкаська та Полтавська

109

Сергій Сегеда

Іл. 5.5. Географічний розподіл зросту (в см) серед української людності (за В.Д.Дяченком, 1965):

1 — 166.9 мм: 2 — 167.0— 167.9; 3 — 168,0— 168.9; 4 — 169.0 і вище

області), більш у частину П оділля (Вінницька і Хмельницька області) і Слобож анщ ини (Харківщина, Луганщ ина) та деякі інші регіони, сільським ж ителям яких притаманний високий зріст — до 169 см; брахікеф алія (пересічний головний по­ казник — 83,5); відносно широке (діаметр вилиць — 142 мм) і помірно високе (морф ологічна висота — близько 124— 125 мм) обличчя; переважання прямої форми носа, яка стано­ вить 79%; досить темне забарвлення очей (кількість світло­ оких, в середньому, становить лиш е 38%) і, особливо, волос­ ся, тем ні відтінки яких властиві майже 50% оглянутих: помірний розвиток бороди (3,10— 3,19) та волосся на грудях

(1,70— 1,87) у чоловіків.

Характерно, що сучасній лю дності центральної антропо­ логічної зони властива відносна однорідність більшості соматологічних ознак. За ступенем вираженості вони здебільшого зай­ мають проміжне положення між крайніми варіантами, зосеред­ женими в північних, західних та південних областях України.

110

Таблиця 5.3

Основні соматологічні ознаки українців центральної зони (чоловіки) (за В.Дяченком, 1965)

111

Сергій Сегеда

Іл 5.6. Географічний розподіл показника голови серед української людності (за ВДДяченком, 1965):

1 — до 81.9: 2 — 82.0 — 82.9: 3 — 83.0 — 83.9; 4 — 84.0 — 84.9: 5 — 85.0 і вище

Майже не відрізняється від решти вибірок центральною зони людність Поділля [Дяченко, Сегеда, 1994, с. 71J. Щоправда, вона характеризується трохи світлішим кольором очей.

ГЬмогенність фізичного типу корінної людності окресленого ареалу є наслідком процесів змішування вихідців із різних кутків історичних українських земель. Особливо інтенсивно ці процеси протікали в добу пізнього середньовіччя, надто під час національно-визвольних змагань українського народу під прово­ дом Богдана Хмельницького 164&— 1654 pp. і «Руїни» другої поло­ вини XVII ст. Історичні джерела рясніють повідомленнями про масові винищення і полонення (взяття «ясиру» татарами та тур­ ками) корінної людності Правобережжя Середньої Наддніпрян­ щини під час безперервних військових дій у цей період [див., на­ приклад: Літопис Самовидця, 1971, с. 120: Величко, 1991, с. 178— 179]. «Серед таких обставин населення Правобережжя заломи­ лось, — зауважує І.Крип’якевич, — і почало масами переселятись на безпечнішу Лівобічну Україну» (Крип’якевич, 1990, с.204]. В 1679 р. гетьман Лівобережної України Іван Самойлович силою

112

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

Таблиця 5.4

Порівняння деяких провідних соматологічних ознак людності центральної зони та мешканців с. Іркліїв (дані В.Дяченка. 1965)

змусив залишки правобережної людності переселитись на лівий берег Дніпра. Це, як пише Д.Дорошенко, «був відомий в історії «ве­ ликий згін», у результаті якого ціла середня й південна Київщина обернулись остаточно в безлюдну пустиню» [Дорошенко, 1991, с.324]. Природно, що вихідці із Правобережжя змішувались із лівобережними українцями. Після поновлення на правому березі Дніпра козацького самоврядування (1685) частина колишніх пе­ реселенців повернулась на рідні землі, де знову зустрілась із вихідцями з інших регіонів України. Подібні процеси мали місце також під час заселення Слобожанщини, чим і пояснюється по­ ширення тут «центральноукраїнського» антропологічного типу.

Все ж інтенсивне змішування людності центральної зони не змогло повністю нівелювати деякі локальні відмінності її фізич­ ного типу. Тйк, окремішне положення в її межах займають висо­ корослі (170— 171 см) і широколиці (діаметр вилиць — 143— 144 мм) групи української людності, що мешкають на правому і ліво­ му берегах Дніпра на південь від Києва (Богуславський район Київщини та Золотоніський і Чорнобаївський райони Черкащи­ ни). Крім згаданих ознак, цим і деяким іншим вибіркам Серед­ ньої Наддніпрянщини властиві також відносне ослаблення гори­ зонтального профілювання обличчя, дещо сильніший розвиток складки верхньої повіки та тенденція до сплощення поперечної спинки носа. Сукупність цих ознак вказує на наявність певної «східної» домішки, походження якої пов'язано з: а) впливом тюр­ комовних кочівників давньоруського часу; б) наявністю більш пізнього кримсько-татарського компонента. Перше передусім стосується Поросся, де в XII ст. існував союз Чорних Клобуків, які

113

знаходились на службі у київських князів*; друге — Лівобережжя України, куди, за свідченням писемних джерел, в добу пізнього середньовіччя масово переселялись великі групи кримських та­ тар. На одній із сторінок Львівського літопису XVII ст. читаємо: «В тім же року (1637. — автор) татаров поддалося дванадцять тисяч королю польському і присягнули пред гетьманом Конецьпольським, і указано їм мешканнє за Дніпром межи козаками» [Бевзо, 1971, с.117]. Присутність тюркського компонента засвідчують деякі сучасні українські прізвища, поширені поблизу с. Іркліїв на Заході історичної Полтавщини**, а саме: Ханделій (вдатний хан), Хандюк (ханський слуга), Кучук (малий), Каракаш (чорнобривий) [Дяченко, 1965, с.109]. Тут-таки в 1959 р. Українська антропо­ логічна експедиція зафіксувала «східні» відхилення від переважа­ ючого в центральній зоні антропологічного типу (табл.5.4).

Важливо зазначити, що роль монголоїдного (кочівницького) компонента у формуванні антропологічного складу середньо­ вічної та сучасної людності України не варто перебільшувати: згадані морфологічні риси можна «вловити» лише при зіставленні з тими групами, які за будовою обличчя вважаються «еталоном» європеоїдної раси, наприклад вірменами [Дяченко, 1965, с.72].

*Основним завданням чорних клобуків був захист південних рубежів Київської Русі від нападів половців, які намагались прорватися так званим ‘бузьким степовим коридором» |Плетньова. 1975. с.282]. "Поркомошіі середньовічні кочівники, за підрахунками О.П.Моці, становили приблизно п'яту частину населення Поросся

[Моця. 1993. с. 130|.

**За сучасним адміністративно-територіальним устросм с.Іркліїв відноситься

до Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.

114

Антропологічний склад українців: комплексний аналіз

За підсумками соматологічних досліджень, у багатьох регіонах Лівобережжя простежуються сліди давнього іранського (південноєвропеоїдного) компонента, на що вказує посилення пігмен­ тації та доволі інтенсивний розвиток бороди.

В.Д.Дяченко спробував знайти аналогії українцям центральноукраїнської області серед росіян та білорусів — представників світлопігментованого валдайсько-верхньодніпровського ком­ плексу, однак не знайшов підтримки з боку інших фахівців. Зок­ рема, Т.І.Алексєєва наголосила, що за забарвленням очей та во­ лосся — ознаками, які відіграють дуже важливу роль в антропо­ логічних класифікаціях європейських народів українці та «валдайці» перебувають майже на протилежних кінцях ланцюга, що сполучає північних та південних європеоїдів. «Весь антропо­ логічний вигляд українців, — зауважує вона. — свідчить про південні зв’язки і. очевидно, немає підстав шукати йому аналогії серед груп, які включаються до кола північних європеоїдів» [Алек­ сеева, 1973, с.242].

В центральній антропологічній зоні України представлені два одонтологічних комплекси — північно-західний (більша частина Київщини та Поділля), де переважають риси середньоєвропейсь­ кого типу, та південно-східний (Південна Київщина та Полтавщи­ на). який займає проміжне положення між середньоєвропейсь­ ким та південним грацильним одонтологічним типами. Останнє вказує на присутність тут південноєвропеоїдного компонента.

Наявність даного компонента в центральній антропологічній зоні засвідчують також підсумки дерматогліфічних досліджень. Так, людності Південної, Південно-Західної Київщини та Поділля властиві риси південного дерматогліфічного комплексу, що склався на південноєвропеоїдній основі. Крім того, за даними дерматогліфіки в Середній Наддніпрянщині простежуються сліди давнього кочівницького морфологічного компонента.

Ареал центральної антропологічної зони України майже повністю збігається з виділеною Є.І.Даніловою центральноукраїнською гематологічною зоною. Вона обіймає майже всю Се­ редню Наддніпрянщину (Київська, Житомирська, Полтавська, Черкаська області). Поділля (Вінницька, більша частина Хмель­ ницької області) й деякі суміжні регіони Південної Волині (Південно-Східна частина Рівненщини) і Сумщини, людність яких характеризується переважанням гена г (0), тобто першої групи крові системи А, В, 0 (близько 60%); відносно високою варіабільністю гена р (А) — 22— 30%; низькими (10— 12%) й

115