14. Конституція Пилипа Орлика як втілення української державницької ідеї, її політичний аналіз.

Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад державотворення відіграла конституція Пилипа Орлика, одного з найближчих сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Це основний закон тієї самостійної української держави, за яку боровся Орлик і його однодумці. Головною тезою цього документа була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма(табл. 11).

Політичн ідеї та принципи конституції Пилипа Орлика

Ідея суспільного договору. Принцип конституціоналізму. Принцип народного суверенітету.

Принцип державного суверенітету і незалежності. Принцип протекторату. Ідея парламентаризму. Ідея провідної політичної ролі суспільного стану (козаків, козацька республіка). Ідея парламентсько-президентської республіки. Ідея унітарної держави з одним автономним утворенням (Запорозької Січі)

Ідея природних прав людини і народу. Ідея звичаєвого права (державна підтримка та використання традицій Запорозької Січі). Принцип поділу влади. Незалежність судової системи.

Ідея правової держави. Ідея соціальної держави. Ідея державної релігії

Принцип виборності усіх державних посад знизу доверху. Вибори глави держави вищим представницьким органом. Всезагальне рівне виборче право (в рамках козацького стану). Поєднання військової та адміністративної влади, їх структур. Обмеження і контроль за виконанням повноважень глави держави.

Відділення державної системи (фінансової та ін.) від сфери приватного життя

Аналіз конституції та низки документів, пов'язаних із нею, показує, що тогочасна українська політична думка досягла досить високого рівня. Україна мала бути конституційно-демократичною, правовою республікою. Гетьманське самодержавство обмежувалося генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників і виборних депутатів. Тричі на рік належало збирати сейм із полкової і сотинної старшини, депутатів і послів від запорозького війська. Передбачалася сувора окремишність державного скарбу та коштів, що виділялися в розпорядження гетьмана.

Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів суспільства, особливо козацтва, а також правам міст.

Отже, в українській політичній думці, ще задовго до хвилі буржуазно-демократичних революцій у Європі, було сформульовано чимало прогресивних правових ідей. Це була альтернатива тому шляху, яким ішла Росія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, абсолютизмом, колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації народів, які потрапили в залежність від неї.

15. Політичні ідеї членів Кирило-Мефодіївського братства

Перша половина XIX ст. проходила під знаком тяжкої політичної реакції. Після жорстокої розправи з декабристами царський уряд розпочав непримиренну бороть-

бу проти будь-яких ліберальних дій. В імперії визнавалися три основних принципи, на яких мала триматися вся російська державність: православ'я, самодержавство і народність. Православ'я як виключно панівний принцип не могло бути визнано західно-українськими землями, де тривалий час упроваджувався католицизм. Для свідомої частини українського населення ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, яке утворилося у Львові близько 1845 p., були першою політичною програмою для українства. Товариство об'єднувало гурт молодих вчених і письменників, який уособлював квіт української інтелігенції. Тут були: обдарований історик і викладач університету Микола Костомаров, викладач гімназії та видатний письменник Пантелеймон Куліш, високоосвічений чиновник Микола Гулак, вчитель Василь Біло-зерський. Згодом до них приєднався геніальний Тарас Шевченко.

Програма кирило-мефодіївців мала багато спільного з думками декабристів, В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, прогресивними концепціями визначних діячів польського визвольного руху — А. Міцкевича, Й. Лелевеля, С. Гощинського та ін.

Протягом приблизно 14 місяців існування товариства його члени підготували низку програмних положень, найважливіші з яких знайшли своє відображення у творі М. Костомарова (1817—1885) під назвою «Закон Божий (Книга Буття українського народу)».

Українська справа у цьому творі пов'язувалась із долею інших слов'янських народів, з бажанням об'єднати всі слов'янські народи, кожен з яких творив би свою державу і мав змогу розвивати свою культуру. Всі вони повинні були розвиватися на демократичних засадах рівності, свободи, релігійної толерантності. Члени товариства виступали за визволення селян від кріпацтва. Передумовою перебудови існуючого ладу на нових засадах товариство вважало знищення абсолютизму, повалення царату. Провідне місце у слов'янському об'єднанні відводилось Україні.

Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго (у 1847 р. члени товариства були заарештовані і покарані), але його ідеї справили великий вплив на подальший розвиток визвольних ідей в Україні. Діяльність товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від суто культурницького до політичного етапу національного розвитку України.