1. Еволюція педагогічної антропології

Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Августин, Фома, обгрунтовуючи своє розуміння виховання і навчання, посилаються на природу людини у власній її трактуванні або витлумаченої згідно авторитетам, традиціям і т.п. 

Вперше системно вивчав людини з позицій і в аспектах освіти основоположник наукової педагогіки Ян Амос Коменський. Він побудував педагогіку як строго дедуктивну теорію, виведену з постулатів. Ними служили закономірності виховного взаємодії людини з людиною, а також спостереження над мотивами пізнавальної діяльності учнів. 

Антропологічне мислення в педагогіці має багату історію. Особливо помітні результати антропологічного підходу до вирішення педагогічних проблем у науковій дискусії 1750-1850 рр.. в Європі. 

Великий внесок у розвиток ідеї природосообразности виховання вніс своїми парадоксальними і глибокими спостереженнями Жан Жак Руссо. Виховує взаємодія зростаючої людини з його середовищем, показав Руссо, відповідає людській природі в набагато більшій мірі, ніж вплив на нього з боку вихователів. 

Іммануїл Кант довів і необхідність, і можливість педагогіки, що дозволяє людям менш досконалим виховувати людей більш досконалими. 

Традицію людинознавчих обгрунтування педагогіки на початку XIX сторіччя продовжив Йоганн Генріх Песталоцці. Він показав, що вихідні пункти розвитку душевних здібностей суть: 1) споглядання, тобто активне сприйняття речей і явищ, пізнання їх сутності, формування точного образу дійсності, і 2) притаманне нашим здібностям прагнення до їх розвитку. 

Феноменологія духу - освітня антропологія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля - нерозривно зв'язала виховання роду людського з розвитком і вдосконаленням окремої особистості. Людське в людині формує дух його народу - історія, втілена в мові, релігії, моралі, політичному ладі і т.д. 

З 1860-х рр.. на Заході педагогічна антропологія стала розроблятися як самостійна галузь філософського та педагогічного знання (Карл Шмідт і його школа). Одночасно педагогічна антропологія зародилася і в Росії (К.Д. Ушинський та його школа). 

К.Д. Ушинський заклав основи спеціального вивчення людини як воспитуемого і вихователя з метою узгодити педагогічну теорію і практику з природою людини. Він вів педагогіку до ідеалу антропологічного універсалізму. Всі знання про людину повинно слугувати фундаментом для педагогіки - про душу, про тіло, про людському гуртожитку. 

Аж до революції 1917 р. і деякий час після неї в нашій країні розвивалася школа педагогів-антропологів і психологів, послідовників Ушинського. Яскравими представниками її були  К.К. Сент-Ілер, М.І. Демков, П.Ф. Каптерев, В.А. Вагнер, А.Ф. Лазурський і багато інших. 

Спеціально розробляв антропологічні основи виховання П.Ф. Лесгафт. В основу теоретичної педагогіки Лесгафт поклав антропологічний принцип, метою якого було з'ясування для педагога значення особистості дитини як найбільшої цінності. 

Педагогічна терапи я. В кінці XX-початку XXI ст. швидко розвивається педагогічна педіатрія, або педіатрія поведінки, - комплексна теорія і прикладне знання про педагогічні хворобах і їх лікуванні.Педіатрія поведінки спочатку будується на базі педології та педагогічної антропології (Марк Борнштейн, Дженіс Л. Женевро, Вільям Б. Керей та ін.) 

Таким чином, педагогічна антропологія вступила в XXI в. цілком склалася і вельми широкої міждисциплінарної областю знання. При всьому розкиді готівки дефініцій, категорій та понять педагогічної антропології в ній ясно помітний специфічний предмет - основна проблематика, джерела та методи наукової розробки. 

Сучасна педагогічна антропологія - не тільки теоретична, але і прикладна наукова дисципліна. Її матеріали та висновки мають безпосередній вихід у широку педагогічну практику.