III.2. Образ сильної жінки.

Емансипаційним змаганням жінки, як відомо, Кобилянська віддала багато. Так вона записує у своєму щоденнику: «Найбільше мене займало питання жінок. Ніхто не відчував так глибоко зависимого нужденного положення жінки, як я. ніхто, здавалося мені, не думав стільки над рішенням його, як я…Рішилася в будущині віддати ту здобуту освіту освіту в користь загалу»[ 5 ; 3 ]. Тому- то, на думку О.Кобилянської, дівчина повинна змагатися за більш ґрунтовне і глибоке виховання, ніж одержувала досі, а також самостійно працювати над собою, «різьбити» і гартувати свій характер, щоб стати справжньою, свідомою і високоморальною особистістю європейського типу з широким світоглядним горизонтом, зверненням не лише «питомого» українського, а й до загальнолюдських, світових досягнень.

Письменниця моделює образи й типи жінок, які своїми ідеалами піднімаються над філістерським оточенням, ламають заскарузлі звичаї і традиції. Тобто колишньому типові «жінки-невільниці» в українській літературі Кобилянська протиставляє новий «володарський» жіночий тип. Героїням її творів чужа міщанська мораль, що сковує людську особистість, вони надзвичайно цінують свободу, шукають у житті красу і щастя, прагнуть бути корисними своєму народові. Духовно чиста, інтелектуальна, горда і цільна натура, з розвиненим почуттям власної гідності й готовністю до самопожертви заради кохання і мистецтва, з високим почуттям обов’язку перед іншими людьми, перед своїм народом, справжня Людина, що стала «царівною» своєї долі, є етичним ідеалом Ольги Кобилянської[ 19 ; 16-17 ].

Тема духовного визволення жінки постає у повісті «Царівна». Головна героїня твору Наталія Веркович – неоромантичний ідеал сильної вольової жінки. Переборюючи складні життєві обставини (сирітство, духовна самотність у родині опікунів, обмежені можливості соціального самовираження жінки в тогочасному суспільстві, нелегкий шлях до літературної творчості), Наталка здійснює свій власний життєвий вибір, здобуває омріяну можливість праці як письменниця, знаходить щастя в любові, заснованій на духовній, світоглядній спільноті. Головним кредом Наталії є слова: «Мати таку свободу, щоб бути собі ціллю! Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючи і тисячних красках!.. Боротися за щось найвище, сягаючи далеко поза буденне щастя…»[ 13 ; 3 ].

Інша героїня Ольги Кобилянської – Олена Ляуфер з повісті «Людина» символізує духовну силу і високі моральні якості. За будь-яких обставин дівчина прагне відстояти свою людську гідність, право на особисту свободу, на вчинок за власним розсудом. Олена, дочка урядовця з невеликого буковинського містечка, вирізняється серед інших дівчат-ровесниць: вона цікавиться наукою, суспільними питаннями, висловлюється в оборону рівноправності жінок в освіті, матеріальному забезпеченні, і це викликає нерозуміння і осуд серед обмеженої, духовно інертної містечкової інтелігенції.

Всі героїні Ольги Кобилянської вирізняються з-поміж свого оточення, виступають проти усталених традицій і правил, тому на мою думку, тільки духовно та інтелектуально сильні жінки були здатні на подібне. Такими жінками були і Наталія Веркович, і Олена Ляуфер і сама Ольга Кобилянська.

Висновки

В курсовій роботі ми спробували розглянути в комплексі методику вивчення О. Кобилянської в школі. Враховуючи орієнтованість сучасної школи на виховання високоосвіченої всебічно розвиненої особистості, вчитель на уроках української літератури повинен використовувати такий засіб як міжпредметні зв’язки, зокрема, такі, як психологія, логіка, історія світової літератури та кіномистецтва, щоб виховати в учнів відчуття нерозривності, єдності розвитку культурного процесу, особливо зв’язок української літератури з іншими науками.

Оскільки О. Кобилянська найбільш яскраво і повно проявила себе в неоромантичній манері письма, доцільно пояснити учням, що таке неоромантизм як явище і його вплив на розвиток літератури. Насамперед, вчитель подає визначення: неоромантизм – напрям у мистецтві та літературі останньої третини XIX – початку XX ст. — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 — 20 століть. Течія раннього модернізму. Виникла у європейському й американському письменстві, генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи Гоголя та інших, живлена ідеями «філософії життя», заперечувала нормативну естетику реалізму та натуралізму, позитивістські традиції картезіанства у мистецтві. Вперше поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-х XIX ст.; французькі критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу».

Тенденції сучасної школи часто спонукають учителя до пошуків компаративістських методів і шляхів подання матеріалу при викладанні творчості класиків української літератури. Вивчення літературної спадщини О. Кобилянської особливо яскраво демонструє можливість наведення паралелей з художнім доробком англійської письменниці Ш. Бронте, з якою українську письменницю споріднюють погляди на місце жінки у суспільстві. Міжлітературний зв’язок О. Кобилянської і Ш. Бронте характеризується як контактний, синхронний.

Отож, вчитель може запросити взяти участь у проведенні уроку викладача світової літератури, і провести разом з ним інтегрований урок, або ж сам пояснить схожість у творчій манері української та англійської письменниць.

Розв’язання проблеми мистецької освіти в школі залежить від траснформації всієї системи гуманітарної освіти, навчання та виховання. У реалізації цього складного процесу українська література може виконувати інтегруючу роль, формування в учнів системи художнього мислення.

Особливу увагу вчитель приділяє еволюції творчого шляху О. Кобилянської. Якщо програма 10 класу передбачає більш детальне вивчення творчості письменниці,то варто розказати учням( коротко) ті твори, які учні не вивчали, для того, щоб в учнів склалося повне враження про багатогранність творчого таланту письменниці.

Звісно, на кожному уроці варто говорити про фемінізм у творчості Ольги Кобилянської . В курсовій роботі ми подали ключові моменти, які вчитель може використовувати на уроках, в залежності від того, на які твори письменниці він приділяє основний акцент.

В ході проведення уроків, учень має усвідомити, що творчість Кобилянської, як і В.Стефаника, М. Коцюбинського, за способом трактування життєвих явищ і зображальною манерою була настільки неповторною, оригінальною, що спричинила своєрідний вибух у художній свідомості кінця XIX - початку XX ст. Вона складна і багатогранна, тому потребує цілого комплексу уроків, щоб учні могли повною мірою оцінити талант О. Кобилянської.

Уроки, на яких доводиться розглядати елементи поетики художнього твору завжди є складними для учнів. Вивчаючи творчість Ольги Кобилянської, вчитель має пояснити, що неоромантична поетика є особливою. Дослідники говорять про особливість неоромантичного образу, – яскраву особистість, яка прагне до ідеалу, і про своєрідний внутрішній сюжет роману як душевну драму. Все це вимагає детального розгляду на уроках.

Вчити творчість Кобилянської учні повинні, адже в сучасному суспільстві є актуальним питання емансипації жінки. Адже Ольга Кобилянська, а також її твори вчать учнів боротися за своє щастя, поважати жінок, виховувати з дівчат сильних особистостей.

Завдання кожного вчителя – допомогти учням зрозуміти Кобилянську, її творчість.

Я вважаю, що Кобилянська актуальна завжди, адже справжній геній завжди випереджає свій час.