III. Жіночий ідеал у прозі Ольги Кобилянської (на матеріалі повістей «Людина», «Царівна»).

III.1. Новий тип героїні в українській жіночій прозі XX ст.

Учні повинні знати, що найяскравіші нові жіночі образи в українському письменстві межі двох століть постали з-під пера Ольги Кобилянської. Засновником їх розвитку була ідея емансипації жінки як особистості, дезавуації традиційної іпостасі жінки зі старосвітськими ідеями. Героїня Кобилянської виявляє усебічний та глибокий інтерес до життя, до інтелектуального пізнання та творчості, до популярних ідей та рухів сучасності. Вона прагне стати повноправним реципієнтом щонайактивнішого суспільного життя, а водночас реалізує свою унікальну особистісну ідентичність. Її приваблює усе, що дає насолоду життя, спілкування, відчуття модерного світу і себе самої. «Бесіди пекучі немов залізо, небезпечні слова, як: соціалізм, дарвінізм, жіноче питання…»[ 23 ; 57 ]. Саме на вістрі модерності жінки Ольги Кобилянської і зав’язується іі конфлікт із оточенням, що виявляє консервативний чоловічо-патріархальний погляд на «жіноче питання».

Треба віддати належне Ользі Кобилянській як творцеві нового в нашій літературі образу незалежної, емансипованої жінки: те, що намітилося у творчості Лесі Українки, в повістях та новелах Кобилянської знайшло більш зрілий розвиток. Героїня Кобилянської вражає новизною не тільки через те, що зображена незалежною, інтелектуально розвиненою особистістю, оскільки через те, що почуває себе вільно, розкуто, емансиповано,стоїчно зносить шалений опір свого середовища, адже має глибоко, органічно усвідомлену гідність як «людина» та «царівна». Така, скажімо, Наталка із чи не найбільш характерного «емансипаційного» твору – повісті «Царівна». Вона чітко визначає свої власні життєві пріоритети, за які готова боротися до кінця: «Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола, збагачувати його, довести до того, щоб став сяючим, прегарним… Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимось величним, на всі часи, або віддатись праці для всіх… Такий мій ідеал. Свобідний чоловік із розумом – се мій ідеал»[ 23 ; 56 ]. Такі пріоритети цілком природньо ставлять Наталку в контекст європейського індивідуалістичного героя раннього модернізму.

Крім феміністичної ідеї, ще дві засадничі риси свідомості модернізму проектується у творчості Ольги Кобилянської. Це елітарність та естецтво. Її кращі героїні, сповнені найблагородніших поривів до культурно-інтелектуальних верховин, водночас відчувають розлад у стосунках із звичайними, не емансипованими особами. Так, Наталка виразно протиставляє себе консервативній і нижче вартісній «товпі», відчуває себе цілком «іншою», що дає їй підстави до самоствердження та гідної постави.

Героїні Кобилянської являють собою адекватні типи модерної свідомості. Сама авторка справедливо визначила свою заслугу як творення образів «жінок європейського характеру» [ 2 ; 36 ] замість дотичасних консервативних жіночих характерів в українській літературі.

Звісно, при цьому немале значення мала бінарна опозиція:«сильна жінка – слабкий чоловік»[ 2 ; 36 ]. У ній, як слушно зауважує Соломія Павличко, була своєрідно трансформована філософія Ніцше. Справді, виняткова роль сильної жінки у творах Ольги Кобилянської обумовлюється девальвацією та профанізацією традиційно-чоловічого світу вартостей та чеснот. Опозиційність жінки на цьому тлі постає природною постановою боротьби – і не стільки за «модерність», скільки за «справжність»[ 2 ; 36 ].

Серед творів Ольги Кобилянської з феміністичною проблематикою чільне місце посідає «Царівна». Михайло Грушевський вбачав у ньому лише варіант казки про Попелюшку. Сама Кобилянська так писала про свою героїню: «Наталка є новітній тип, впроваджений в салон літератури, де її жіноцтво сидить в парадних строях, з старосвітськими ідеями і зітхає до «місяченька». Вона думає вже над собою і другими …і видить, що праця надає чоловікові смисл в житті»[ 2 ; 36 ]. Таким чином, героїня приходить до усвідомлення свого місця в житті, вона бажає активного життя, боротьби. Такий природний для кожної розумної людини потяг до самовдосконалення не був зрозумілий для оточення Наталки. Вона йде від рідних та знайомих, тому що конфлікт з ними дедалі більше загострюється. Ольга Кобилянська майстерно відтворила ту атмосферу українського суспільства кінця дев’ятнадцятого століття, до якого потрапили нові віяння Європи; ставлення до них «нових жінок». Як не дивно, найбільшу лють новітні тенденції викликали саме у жіноцтва. Виховане за патріархальними звичаями, неосвічене, часто воно саме шкодило собі, стаючи обома ногами на будь-які прояви чогось такого, що не знала прабабця.

Наталка Веркович починає нове життя серед чужих людей. Самосвічується, пише, нарешті зустрічає свого чоловіка. Саме з Іваном вона знаходить своє жіноче щастя. У цьому творі потяг до боротьби обмежується у Наталі війною з родичами та власними пристрастями[ 2 ; 36 ].

Іншим твором з подібною тематикою є повість «Людина». Головна героїня твору – Олена Ляуфер. Назва твору є лейтмотивом усіх зображених подій її життя, символізує духовну силу і високі моральні якості героїні за будь- яких обставин дівчина прагне відстояти свою власну гідність, право на особисту свободу, на вчинок за власним розсудом. У творі акцентується душевне благородство героїні, вірність почуттів, жертовна любов до своєї родини[ 13 ; 2 ]. Твір вийшов насичений проблематика конфліктними ситуаціями, хоча все це трохи прикрите характерним для Ольги Кобилянської флером ніцшеанства та неоромантизму. Письменниця загострює конфлікт: всі проблеми в Олени через те, що вона – жінка. Вона лише людина, істота, яка піднімається до найвищого рівня в інтелектуальному освоєнні навколишнього світу і водночас повністю залежить від матеріального чинника.

Тому історія про запальну боротьбу молодої сміливої жінки перетворюється на банальну – вона виходить заміж за «звичайного» чоловіка, щоб перетворитися на «звичайну» жінку. Мрії про жіночу рівноправність залишилися лише мріями…[ 2 ; 37 ]. Так, обставини змусили героїню діяти всупереч своїм переконанням, але в душі Олена залишилася вірна своїм поглядам, внутрішньо не зламалася. Власне і фатальний в її житті крок зробила за самостійним вибором, без нав’язування рішення кимось стороннім.

За визначенням сучасника Ольги Кобилянської Осипа Маковея, повість «Людина» вражає« правдивими вибухами чуття,що немов світить на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини і не менше тупоумного окруження».[Г. Г. Корницька ст.202]