1. Проблема особистості в соціальній психології

Поняття особистість використовується з близькими термінами: людина, індивід, індивідуум, індивідуальність. З усіх цих термі­нів "людина" - найзагальніший і позначає переважно біосоціальну сутність. На біологічному рівні вирізняють категоріальні пари "вид" - "індивід", причому за тваринним індивідом закріпилася назва "особина", а за людиною - "індивідуум" чи "індивід". Люд­ський індивід - представник біологічного виду Ноmo sapiens. Ін­дивід розглядається з точки зору людської природної організації (будови тіла, статевовікових і нейродинамічних особливостей то­що). Людина народжується індивідом, а особистістю стає в про­цесі соціалізації.

Особистість - соціалізований індивід, і сутність його - не в уні­кальності, а саме в протилежному - у соціальності, що зближує його зі схожими на нього індивідами того самого роду. Соціаль­ність залежить від середовища, в якому живе людина, соціально-економічного ладу, культури, тобто багатьох соціальних характе­ристик оточення. Людина як особистість розглядається з точки зору виконання нею в суспільстві функцій, ролей і місця, яке во­на посідає в суспільній структурі. Особистість, на думку Н. Коломінського, це такий індивід, який може усвідомлено виконувати різноманітні соціальні функції та ролі, який є суб'єктом життєді­яльності.

Неповторність, оригінальність людської особистості визнача­ється в понятті "індивідуальність". Однак деякі вчені вважають, що під нею варто розуміти вищий рівень розвитку особистості, її творчого саморозкриття, якого досягають не всі люди.

Предметом багатьох наук є дослідження особистості. Трудно­щі виокремлення соціально-психологічного аспекту особистості полягають у тому, що він однаковою мірою стикається з соціоло­гічними та загально психологічними підходами до особистості. Соціологія досліджує особистість з боку її деіндивідуалізованих властивостей як певний соціальний тип. Її цікавить те загальне, що "прив'язує" особистість до соціальної групи, а не те особливе, що відрізняє її від інших членів групи. У цьому сенсі соціологічний розгляд особистості певною мірою протилежний психологічному, який досліджує в особистості її суб'єктивне начало, внутрішню природу, детерміновану соціальними умовами, що самі по собі не є предметом вивчення психолога.

При дослідженні особистості в соціальній психології акцент робиться на конкретно-історичних особливостях психологічних властивостей і внутрішніх структурах особистості як суб'єкта со­ціальних відносин.

Соціальна психологія як межова галузь знань здійснює синтез соціологічного та загально психологічного підходів у дослідженні особистості. Вона досліджує процес становлення людини як осо­бистості - соціалізацію, що починається з перших хвилин її життя. Якщо людину виключити із системи соціальних зв'язків, вона так і залишиться на рівні тваринного існування. Прикладом тому мо­жуть бути діти, що з народження позбавлені людського спілкуван­ня. Є. Соколов представив соціалізацію як єдиний процес антро­погенезу (становлення людини як родової істоти) та соціогенезу (становлення суспільної людини), виокремивши в ньому:

- гомінізацію, тобто залучення індивіда до роду;

- соціальну адаптацію, яка виявляється у стандартизації мови, жестів, сприймання, формування характеру, цінностей;

- енкультурацію - засвоєння класичної культурної спадщини;

- інтеграцію, тобто розвиток ієрархії мотивів, цінностей, форму­вання почуття єдності, тотожності особистості протягом життя.