24.Чинники підтримки професійного рівня педагога

Розвиток мотиваційної сфери педагога є однією з центральних проблем педагогічної науки, справою суспільної значущості. Формування мотиваційної сфери передбачає виховання у майбутніх та працюючих вчителів професійних ідеалів, ціннісних орієнтацій, педагогічної спрямованості. Мотиваційна сфера професійного становлення складається з багатьох показників, які постійно змінюються і взаємодіють один з одним. Мотиви професійного становлення вчителя – це його спрямованість на різні сторони педагогічної діяльності. Вітчизняні та зарубіжні вчені (БожовичЛ.і., Воробйова Т.О., Кузьміна Н.В., Леонтьєв О.М., Павлютенков Е.М., Хмелюк Р. І. та ін.) довели, що мотивація як рушійна сила людської поведінки посідає провідне місце у структурі особистості та діяльності . У дослідженні брали участь два угруповання педагогів: перше – вчителі загальноосвітніх шкіл (195 осіб), друге - викладачі професійної школи /186 осіб/ Житомирщини. Далі кожне з угруповань розділено на три підгрупи за рівнем продуктивності виховної діяльності: високий, середній, низький. I угруповання включало відповідно такий розподіл: 62; 65; 68 осіб. II угрупування - 60; 64; 62 осіб. Мета дослідження полягала в тому, щоб виявити домінуючі мотиви професійного становлення вчителя та характер їх залежності від рівня продуктивності виховної діяльності педагога. У процесі дослідження було застосовано такі методи: спостереження, бесіда, анкетування, метод виявлення прихованої позиції опитуваних щодо своєї професії та ін. Порівняльний аналіз проводився із застосуванням статистичних методів і за допомогою методики О.В.Смирнова [6].

За результатами дослідження виявлено три групи мотиваційних чинників: 1/ мотиви вибору педагогічної професії; 2/ мотиви привабливості праці педагога-вихователя; 3/ мотиви продовження педагогічної діяльності у загальноосвітній та професійній школі. Визначені чинники відповідають етапам професійного становлення вчителя як фахівця і вихователя: початковий етап, пов`язаний з мотивами вибору педагогічної професії, отримання педагогічної освіти; основний етап, пов`язаний з етапом самостійної педагогічної діяльності, набуттям певного досвіду роботи; етап зрілості, пов`язаний із оволодінням професійної майстерності і процесом саморозвитку, самовдосконалення.

43.Критерії та рівні педагогічного авторитету.

Рівні авторитету вчителя: позиційний авторитет, функціональний авторитет, особистісний авторитет.

Позиційний авторитет - це формальний рівень, який визначається владними повноваженнями, правами. На цьому рівні авторитету вчитель досягає бажаного, переважно опираючись на признання важливості його посади, положення і тих владних повноважень, які йому дані.

Функціональний авторитет – це неформальний рівень, який визначається ступеню професійності, можливостями вирішувати дидактичні та розвиваючі задачі). Повага і признання гідності вчителя в основному через сферу його знань і можливостей. Дійовий вплив учителя відчувається через вирішення завдань навчання;

Особистісний авторитет – це неформальний рівень. До уваги береться не тільки професіоналізм учителя, але і його особистісні якості. Саме на цьому рівні авторитету вчитель володіє можливістю впливати на формування учнів і ефективно вирішувати завдання підростаючого покоління.

«Хибний» або «псевдоавторитет» уперше описав А. С. Макаренко.

Види: псевдоавторитет придушення, псевдоавторитет «відстані», псевдоавторитет чванливості, псевдоавторитет педантизму, псевдоавторитет резонерствва; псевдодемократичний авторитет.

25. Педагогічний так . Аналіз тактовної і нетактовної поведінки вчителів початкових класів Узагальненим виявом стилю спілкування педагога є педагогічний такт, де акумулюються всі складові педагогічної культури і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на вихованців, в дотриманні почуття міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця.Основні ознаки педагогічного такту:

• людяність без зарозумілості;

• вимогливість без брутальності та прискіпливості;

• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;

• вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства;

• вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості;

• врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;

• простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без «показухи»;

• принциповість і наполегливість без упертості;

• уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення;

• гумор без насмішки;

• скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом з педагогічною культурою і конкретно виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості педагога як майстра своєї справи. Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Педагог повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі вияву різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Його вдосконаленню сприяє так званий соціальний інтелект – особлива індивідуальна його якість, що дає змогу розуміти дитину, розпізнавати найбільш суттєві її риси, усвідомлювати мотивацію її поведінки.Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями.

Тактовний вчитель, який враховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почуває в їх середовищі свобідніше. Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі і взаємній повазі. Тому він може позволити собі пошукувати з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя є природнім. Тактовна поведінка з учнями стала його звичкою, невід’ємною рисою його характеру.

Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог.

Безтактний вчитель, замість того щоб зосереджувати увагу учнів, починає акцентувати увагу на кожному випадку неуважності. Такий вчитель ніби спеціально ходить по класі, приглядається до чого можна причепитись. „Ти куди дивишся? Де твої руки? Що ти там ховаєш? Дай мені!” – такими

зауваженнями він весь час перериває свій урок. Такий педагог уважний, але не тактовний.

Безтактні вчителі не вміють слухати учнів. Одні з них не дають учням висловлювати власну думку, підказують їм, заставляють нервувати, інші – весь час мовчать, намагаються нічим не видати свого відношення до відповіді.Отже, педагогічний такт – це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою

яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш

ефективні засоби виховання.