Педагогічні вимоги до контролю

ВИМОГА ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ КОНТРОЛЮ. Необхідно враховувати знання кожного окремого учня, його досягнення й труднощі роботи, що дозволяє виявляти фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

ВИМОГА ГЛАСНОСТІ КОНТРОЛЮ. Учню необхідно повідомляти результати перевірки, пояснювати ту чи іншу оцінку, мотиви рішення викладача, вказуючи на сильні й слабкі боки в його роботі. Це необхідно, з одного боку, для позитивного сприймання учнем оцінки, і для навчання школярів самостійному аналізу своїх знань, виховання навичок самоконтролю.

ВИМОГА ЗАПОБІГАННЯ СТРАХУ. Вчитель має виконати певні дії, які запобігають (або принаймні знижують) страх та тревогу учнів перед контролем, екзаменом, заліком тощо, що приводить до зниження результатів навчання.

Основні функції та види контр.усп.учнів

освітню (навчальну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів.

виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки.

розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узаальнення,

діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;

стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;

оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.

Особл.оцін.знань за 12 б.шкалою

І. Початковий 1 Учень відтворює матеріал на елементарному рівні, називаючи окремий літературний факт або явище. 2 Учень розуміє навчальний матеріал на елементарному рівні його засвоєння, відтворює якийсь фрагмент окремим реченням. 3 Учень сприймає навчальний матеріал, дає відповідь у вигляді вислову (за допомогою вчителя). II. Середній 4 Учень володіє матеріалом на початковому рівні його засвоєння, відтворює незначну його частину, дає визначення літературного явища без посилання на текст. 5 Учень володіє матеріалом та окремими навичками аналізу літературного твору, за допомогою вчителя та учнів відтворює матеріал і наводить приклад з тексту. 6 Учень володіє матеріалом, відтворює значну його частину, за допомогою вчителя знаходить потрібні приклади у тексті літературного твору.

III. Достатній 7 Учень володіє матеріалом і навичками аналізу літературного твору за поданим вчителем зразком, наводить окремі власні приклади на підтвердження певних суджень. 8 Учень володіє матеріалом, навичками текстуального аналізу на рівні цілісно-комплексного уявлення про певне літературне явище, під керівництвом вчителя виправляє допущені помилки й добирає аргументи на підтвердження висловленого судження або висновку. 9 Учень володіє матеріалом та навичками цілісно-комплексного аналізу художнього твору, систематизує та узагальнює набуті знання, самостійно виправляє допущені помилки, добирає переконливі аргументи на підтвердження власного судження.

IV. Високий 10 Учень володіє матеріалом та навичками цілісно-комплексного аналізу літературного твору, виявляє початкові творчі здібності, самостійно оцінює окремі нові літературні явища, знаходить і виправляє допущені помилки, працює з різними джерелами інформації, систематизує та творчо використовує дібраний матеріал. 11 Учень на високому рівні володіє матеріалом, вміннями і навичками аналізу художнього твору, висловлює свої думки, самостійно оцінює різноманітні явища культурного життя, виявляючи власну позицію щодо них. 12 Учень вільно володіє матеріалом та навичками текстуального аналізу літературного твору, виявляє особливі творчі здібності та здатність до оригінальних рішень різноманітних навчальних завдань, до перенесення набутих знань та вмінь на нестандартні ситуації, схильність до літературної творчості.

Суть процесу виховання учнів

Цей процес є двостороннім (обов´язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини. Структура процесу виховання передбачає: 1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім´ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись. 2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини; 3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я». 4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов´язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

Перевихов.як пед..категор.

Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців. Індивідуальні особливості важковиховуваного або педагогічно занедбаного учня виявляються у специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду та інших якостей. Від того, наскільки точно виявлено цю спрямованість, залежать зміст і методика виховного впливу та наслідки перевиховання. Виправити людину — означає сформувати в неї установку на виправлення і суспільне корисні мотиви поведінки, виробити життєву перспективу, розвинути позитивні інтереси, виховати здорові потреби. Перевиховання здійснюють поетапно. На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На другому (початковому) етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру.На третьому (переломному) етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи його до виконання різних доручень, до участі в, житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань.