- •21. Організаційні документи, їх загальна характеристика (інструкція, правила, статут).
- •23 Поняття про текст. Структура наукового тексту.
- •25. Cпілкування як основа життєдіяльності й професійних стосунків людей. Етикет ділового спілкування
- •26.Мовленнєвий етикет українців .Словесні формули ввічливості
- •27.Культура професійної діалогічної мови . Ділова бесіда
- •28.Культура телефонного діалогу ,структура телефонної розмови
- •9.Мовна норма…..
- •7.Історія лінгвоциду в Україні
- •10.Основні словники і довідники у яких фіксуються мовні норми………
- •11.Точність мови як одна з її комунікативних ознак………
- •12.Логічність мови….
- •29. Дискусія. Етика професіного дискутивно-полемічного спілкування
- •30. Види й жанри прилюдних виступів залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування
- •31. Підготовка тексту до виступу. Збирання та нагромадження інформації. Значення ілюстрацій різних видів
- •15. Поняття мовного стилю. Загальна характеристика функціональних стилів сучної укр мови : сфера функціонування, основні ознаки, мовні засоби й підстилі.
- •16.Офіційно-діловий стиль як різновид літ мови його основні засоби й підстилі.
- •33.Способи викладу матеріалу.Вимоги до виробу і кількості аргументів у виступі
- •34.Роль вербальних і невербальних засобів спілкування у процесі виголошення виступу
- •3. Поняття національної, літературної , державної, рідної та офіційної мови.
27.Культура професійної діалогічної мови . Ділова бесіда
Основою співробітництва і взаєморозуміння між людьми у процесі спільної діяльності є ДІАЛОГІЧНА МОВА – форма соціально-мовного існування. Діалог, який передбачає активний обмін репліками (висловленнями) учасників, займає 70% усього мовного спілкування.
Діалогічне мовлення формується під впливом таких факторів, як мотив діяльності, мета і завдання.
Специфіка діалогічного мовлення обумовлюється такими чинниками:
•непідготовленість спілкування ( неможливо заздалегідь повністю спланувати, спрогнозувати мовну поведінку як співрозмовника, так і власну;
•безпосередність контакту учасників спілкування, а звідси – можливість емоційних виявів;
•використання допоміжних, невербальних засобів (мімики, жестів тощо);
•пряма зорієнтованість мовлення на конкретне висловлення співрозмовника, а отже, необхідність постійно стежити за його думкою, що потребує концентрації мисленнєвих зусиль і проведення деяких мовленнєво-мисленнєвих операцій;
•можливість зміни теми висловлювання, що вимагаї уваги і відповідної оперативної реакції співрозмовника;
•налаштованість на діалог, що передбачає наявність бажання і вміння слухати і сприймати іншого. Одним із різновидів діалогічного мовлення є ділова бесіда. Ділова бесіда – це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди – отримання інформації, розв’язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань. На думку Мішеля Монтеня ( 1588 р.), „ найплідніша і найприродніша вправа для розуму – бесіда.” Як і будь-яка розмова, бесіда – це „будівля, яку зводять спільними зусиллями” (Андре Моруа).
До основних функцій будь-якої ділової бесіди можна віднести такі:
- початок інноваційних заходів і процесів;
- контроль і координування вже початих заходів, акцій;
- обмін інформацією;
- взаємне спілкування працівників однієї організації, міжособистісні і ділові контакти;
- підтримка ділових контактів з партнерами у зовнішньому середовищі;
- пошуки, висування й оперативна розробка нових ідей і задумів;
- стимулювання руху думки у нових напрямках.
Як правило, ділові бесіди плануються заздалегідь. У процесі підготовки визначається предмет бесіди, коло питань, що доцільно обговорити, основні наміри, які необхідно здійснити. Якщо в процесі бесіди використовцються певні документи, їх також необхідно підготувати заздалегідь. Структура ділової бесіди:
1. Початок бесіди.
2. Передача інформації.
3. Аргументування.
4. Спростування доводів співрозмовника.
5. Прийняття рішень.
Важливою і водночас найважчою частиною ділової бесіди є початок. Дослідниками виділені фактори, що сприяють успішному проходженню ділової бесіди:
- професійні знання;- ясність;- наочність;- постійна спрямованість;- ритм;- повторення;
- елемент раптовості;- „насиченість” міркувань;- рамки передачі інформації;- гумор і іронія.