Держпедагогіка

156.

Дослідження феномена громада дозволило нам виокремити три підходи до визначення її змісту та сутності. При соціологічному підході громада розглядається як спільнота або соціальна система. Для політико-правового підходу є характерним розуміння громади як суб’єкта місцевого самоврядування. При соціально-педагогічному підході громада виступає фактором соціалізації особистості. Розглядаючи змістове наповнення терміну „громада”, переважна більшість вчених виокремлює певні типові характеристики громади: спільні ознаки, що пов’язують людей між собою (територія, інтереси, проблеми, релігія, національність тощо); мережа взаємовідносин (члени громади взаємодіють між собою на політичному, професійному, побутовому, дозвіллєвому рівнях); спільність дій (члени громади усвідомлюють проблеми громади й об’єднують свої зусилля задля їх вирішення).

На підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців (А.Капська, Н.Лавриченко, Г.Лактіонова, С.Іваненков, А.Мудрик, С.Савченко, Т.Титаренко) нами доведено, що територіальна громада є соціалізуючим простором, для якого характерні певні соціокультурні умови та відповідні агенти соціалізації, що обумовлюють особливості соціального становлення та розвитку дітей і учнівської молоді. Встановлено, що провідними соціалізуючими функціями територіальної громади як різновиду соціального середовища є: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членами громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, що передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, що має на меті згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно корисної діяльності.

З позицій соціально-педагогічного підходу в дослідженні визначено, що територіальна громада є соціальною системою мезорівня соціального середовища, яку характеризують такі складові: природно-економічні особливості місцезнаходження; соціокультурні традиції населення; групи людей за ґендерно-віковими характеристиками; сукупність закладів соціальної інфраструктури (навчальні та позашкільні заклади, соціальні служби, соціокультурні заклади, медичні установи тощо); органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади; неурядові організації. Саме ці складові вказують на особливості та відмінності між різними територіальними громадами, що, у свою чергу, обумовлює і особливості процесу соціалізації дітей та учнівської молоді, які проживають на їхній території.

У результаті застосування історико-ретроспективного методу в розділі визначено особливості розвитку соціально-педагогічної підтримки дітей і молоді в громадах різного типу (православних братствах, сільських громадах, містах, мікрорайонах міст, громадських об’єднаннях), охарактеризовано зміст і форми соціальної підтримки та соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в історичній ретроспективі. Проведений аналіз засвідчує, що традиції благодійності, соціальної опіки різних категорій дітей і молоді були важливою складовою суспільного життя в громадах України. Вивчення та узагальнення такого досвіду є актуальним як у науковому плані, так і в практичному застосуванні.

157.

Аналіз наукової літератури дав змогу встановити, що зараз одним із проблемних питань сучасної соціальної педагогіки все ще залишається неузгодженість термінології, нечітке трактування багатьох понять. Це зокрема стосується понять „соціально-педагогічна діяльність” та „соціально-педагогічна робота”, які досить часто розглядаються як тотожні. У результаті порівняльного аналізу підходів різних науковців до уточнення змісту цих понять (Т.Алєксєєнко, В. Бочарова, М.Галагузова, І.Звєрєва, А.Капська, Г.Лактіонова, І.Ліпський, Л.Мардахаєв, В.Нікітін, С.Харченко) ми дійшли висновку, що соціально-педагогічною можна вважати діяльність, спрямовану на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Разом з тим, порівняння соціально-педагогічної діяльності та соціально-педагогічної роботи із філософської позиції внутрішньокатегоріальних стосунків: логічного (рід-вид) та системно-структурного (частина-ціле) – дали нам підстави визначити соціально-педагогічну роботу як різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється в певній соціальній інституції та яка спрямована на точно визначений об’єкт впливу.

Дослідження феномена громада дозволило нам виокремити три підходи до визначення її змісту та сутності. При соціологічному підході громада розглядається як спільнота або соціальна система. Для політико-правового підходу є характерним розуміння громади як суб’єкта місцевого самоврядування. При соціально-педагогічному підході громада виступає фактором соціалізації особистості. Розглядаючи змістове наповнення терміну „громада”, переважна більшість вчених виокремлює певні типові характеристики громади: спільні ознаки, що пов’язують людей між собою (територія, інтереси, проблеми, релігія, національність тощо); мережа взаємовідносин (члени громади взаємодіють між собою на політичному, професійному, побутовому, дозвіллєвому рівнях); спільність дій (члени громади усвідомлюють проблеми громади й об’єднують свої зусилля задля їх вирішення).

Аналізуючи сутність територіальної громади як основи місцевого самоврядування, О. Батанов зазначає, що “територіальна громада – це складна “кумулятивна” форма суспільної організації, сукупність людей асоційованих на публічних засадах у межах певної території та об’єднана різноплановими ознаками системного характеру ( демографічний, професійний, мовний, релігійний тощо).

Як слушно зазначає І. Кокарєв, досить складно створити дієздатну громаду на території великого міста. Тому, на його думку, доцільно зосередитися на розвитку сусідських громад, які переважно створюються за місцем проживання людей і є складовою, але самостійною системою самоврядування, частиною міста, фрагментом міської культури.

В умовах сьогодення громада має бути здатна до саморозвитку, самоорганізації та саморегуляції. Вона є носієм певної соціокультурної специфіки. Тому не менш актуальним є дослідження сутності громади у соціально-педагогічній теорії. Гострі питання щодо молодіжної ситуації (проблеми рівності шансів молоді щодо якісної освіти, її соціального захисту, гарантій зайнятості тощо) є злободенним сьогодні не тільки для Росії та інших країн СНД, але й, не меншою мірою, для нашої країни.

158.

Нинішня територіальна громада в Україні не є аналогом її історичного прообразу. Це одиниця, що створюється державою.

Територіальна громада – це сукупність громадян України, котрі спільно проживають у міському чи сільському поселенні, мають колективні інтереси і визначений законом правовий статус. На відміну від простої територіальної одиниці, поселення, яке має статус територіальної громади, наділяється певними правами. У першу чергу, це право на самоврядування.

Згідно з Конституцією України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою. Воно може здійснюватися громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Територіальні громади обирають відповідні ради. Вони обирають сільського, селищного чи міського голову. Голова районної чи обласної ради обирається депутатами відповідної ради.

Стаття 142 Конституції встановлює, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, котрі перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143 Конституції зазначає: територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, контролюють виконання їх, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють виконання їх; встановлюють місцеві податки і збори згідно із законом; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації й установи, а також здійснюють контроль за їхньою діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Територіальні громади, згідно з Конституцією України, можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій, установ, створювати для цього відповідні органи та служби.

Територіальна громада виконує важливі суспільні функції, забезпечує реалізацію основних соціально-економічних прав громадян, є інструментом залучення їх до управління суспільством та його економікою. Отже, громада є вбудованим стабілізатором соціально-економічного ладу в країні та її соціально-політичного становища. Економічна та фінансова діяльність громади в Україні перебуває в стадії становлення і має бути врегульована в законодавстві.

159.

Громада - це групова соціальна спільнота, члени якої мають спільні географічні та соціокультурні ознаки (місце проживання, інтереси, віросповідання, цінності, національність тощо) та взаємо-діють між собою з метою задоволення певних потреб чи розв’язання проблем.

Виокремлюють резидентні (географічні), ідентифікаційні (про-фесійні, молодіжні, жіночі, релігійні тощо) громади та громади за інтересами. У резидентній громаді люди взаємодіють одне з одним почасти випадково. Основна спільна ознака цих громад те, що вони утворені за місцем проживання.

У соціальній педагогіці громаду розглядають як різновид соціального середовища. Громада як конкретний соціум забезпечує процес соціалізації особистості власними ресурсами, оскільки в ній існує певне „поле” соціокультурних норм і правил, які в процесі соціалізації особистості оформляються в її персональну цінніснонормативну систему. Чим більше розвинута громада в моральному, інтелектуальному, культурному, матеріальному та інших напрямках, тим більше можливостей отримує кожний її член для особистісного розвитку. I навпаки, розвиток громади залежить від рівня розвитку осіб, які її складають. Тобто існує взаємообумовленість між рівнем розвитку громади та її конкретних представників.

Громада є свого роду соціальним інститутом, побудованим на територіальній спільності та соціально-економічному базисі, що виступає регулятором суспільного життя населення. Тому її основними функціями є: виробництво-споживання, соціалізація, соціальний контроль, соціальна участь, взаємопідтримка. Ці функції спрямовані на розвиток життєвого сценарію як самої громади, так і окремої особистості. Завдяки цим функціям громада є тією сферою, де реалізуються всі життєво важливі потреби людини в соціумі: визначаються патерни соціально необхідної поведінки; здійснюється контроль за соціальним функціонуванням індивіда в соціумі через систему формальних принципів; здійснюється підтримка індивіда через різні типи організацій: релігійні, громадські, спеціалізовані.

Провідні соціалізуючі функції громади, як різновиду соціального середовища, такі: ціннісно-орієнтована функція, що забезпечує прийняття членом громади суспільних цінностей, на основі чого формується особистісна система цінностей; культурологічна функція, яка передбачає формування особистісної культури на основі практичного й вибіркового засвоєння кожним членом громади соціокультурних традицій спільноти; нормативно-правова функція, що базується на закріпленні в поведінці особистості соціальних норм (зразків), схвалених спільнотою; функція соціального контролю, суть якої полягає у виробленні системи групових реакцій на поведінку члена громади у вигляді санкцій (покарання чи заохочення), що є адекватними соціальним цінностям суспільства; інтегративна функція, мета якої - згуртувати людей шляхом опанування ними моделей поведінки, в основі яких лежить усвідомлення потреб та поважання прав інших людей, об’єднання їхніх зусиль для суспільно-корисноїдіяльності.

160.

За останнє десятиріччя в Україні активним суб'єктом соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю стали неурядові організації. За активної участі неурядових організацій у місцевих громадах вирішуються такі важливі для суспільства питання, як підтримка дітей групи ризику, відстоювання їх прав на сприятливе оточуюче середовище, профілактика негативних явищ серед неповнолітніх, організація дозвілля, розробка та впровадження нових освітніх технологій тощо.

Неурядові організації - це громадські організації, благодійні фонди, які сформовані на принципах добровільності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статуту

Нині більшість сервісних неурядових організацій зосереджена, переважно, у великих містах та обласних центрах. На жаль, у малих містах зустрічаються лише поодинокі приклади активної діяльності громадських організацій, а в селищах і селах вони майже відсутні.

Неурядові організації соціального спрямування беруть курс на активну співпрацю з різними державними організаціями територіальної громади: загальноосвітніми закладами, соціальними службами різного типу, позашкільними установами. Така взаємодія обумовлена цілою низкою причин. Перш за все, неурядові організації не завжди мають належне приміщення для здійснення своєї діяльності, тому в рамках співпраці з державними організаціями вони можуть розгортати свою діяльність на їх території. Досить часто в громадських організаціях є кошти для реалізації певних програм чи окремих заходів, але не завжди вони мають належний досвід в створенні окремих напрямів соціально-педагогічної діяльності, тому звертаються за допомогою до фахівців соціальної сфери. Оскільки сервісні громадські організації орієнтовані на те, щоб надавати свої послуги достатній кількості клієнтів, вони зацікавлені розвивати свою активність у тих державних установах, в яких, переважно, перебувають діти та учнівська молодь.

Соціально-педагогічна діяльність неурядових організацій в Україні здійснюється за такими напрямками:

соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у важкій життєвій ситуації;

гуманітарна допомога (безкоштовний одяг, ліки, продукти хар чування, подарунки до свят тощо);

організація   профілактичної  роботи   щодо   попередження   та локалізації негативних явищ у молодіжному середовищі;

реалізація соціальних програм у партнерстві з державними організаціями;

соціально-анімаційна робота з дітьми та молоддю;

оздоровлення дітей та учнівської молоді в канікулярний період;

підтримка дитячих і молодіжних ініціатив;

проведення навчальних тренінгів і семінарів для фахівців соці альної сфери;

залучення громадськості до вирішення проблем дітей та молоді з використанням різних інформаційно-рекламних технологій.

161.

Досить помітну роль у реалізації завдань соціальної політики в останній час відіграють неурядові організації соціальної спрямованості (їх ще називають сервісними організаціями). Виокремлють такі групи сервісних неурядових організацій, які працюють в інтересах дітей та молоді.

До першої групи організацій соціальної спрямованості зарахо вують такі, які пріоритетною метою своєї діяльності вважають соціальну підтримку та допомогу різним категоріям дітей, що знаходить своє відображення у назві цих організацій. За даною ознакою виокремлюють два типи таких організацій:

представництва міжнародних організацій (Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), міжнародна благодійна організація „Надія і житло для дітей", міжнародна благодійна організація „Кожній дитині", благодійна організація „Приятелі дітей" та інші);

вітчизняні громадські організації (Український фонд „Благополуч чя дітей", Харківська громадська організація "Спорт і діти," Чернівецький обласний благодійний фонд "Діти Буковини", громадська організація „Дитинство" [м. Харків], Дитячий фонд

"Манго"[м. Дніпропетровськ], Благодійний фонд "Діти Макіївки", Кіровоградська обласна організація „За майбутнє дітей України" та інші ).

Другу групу організацій соціальної спрямованості складають організації, створені на підтримку дітей з функціональними обмежен нями та їх сімей. Серед них можна також виокремити організації двох типів:

громадські організації, створені батьками дітей-інвалідів, як організації самодопомоги (об'єднання сімей, в яких виховуються діти-інваліди, "Надія" [м. Прилуки], об'єднання батьків, діти яких хворі на лейкемію „Журавлик" [м. Сімферополь], громадська організація „Школа життя"[м. Київ], Союз матерів, які мають дітей-інвалідів з дитинства [м. Лисичанськ], Тернопільське обласне об'єднання "Товариство батьків дітей, хворих на цукровий діабет, "Буратіно", громадська організація родин дітей-інвалідів „Дитина" [м. Тернопіль] та інші);

громадські організації, які створені для соціального захисту осіб із функціональними обмеженнями (Коростенський благодійний фонд "Діти-інваліди Чорнобиля за виживання", благодійне товариство „Джерела" [м. Київ], Всеукраїнський фонд дітей-інвалідів „Квіти полину", обласний благодійний фонд "Діти-інваліди" [ м. Одеса] та інші).

Третю групу складають організації, діяльність яких націлена на профілактику негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі (благодійний фонд „Надія та спасіння" [м. Сімферополь], Вінницький обласний благодійний фонд „Позитив", громадська організація „Вікторія" [м. Павлоград], Макіївський міський благодійний фонд „Здоров'я нації", благодійний фонд „Сподівання" [м. Запоріжжя], громадська організація „Порятунок" [м. Кременчук], асоціація сприяння вирішенню проблем наркоманії та СНІДу „Вікторія" [м. Хмельницький], Всеукраїнська мережа людей, що живуть із ВІЛ, та інші).

До четвертої групи громадських організацій соціального спря мування зараховують організації, створені на підтримку сім'ї та дітей, позбавлених батьківського піклування (благодійний дитячий фонд „Сирітська доля" [м. Львів], обласна громадська організація „Школа мам" [м. Рівне], Хмельницький обласний благодійний фонд „Сім'я і дитина", громадська організація „Екологія сім'ї" [м. Київ], Полтавське міське товариство одиноких матерів „Мальва" та інші).

П'ята група представлена громадськими організаціями і благодійними фондами, які створені та працюють під патронатом релігійних  конфесій   (Асоціація  християнської  молоді,  Українська молодь Христові, Молодіжна християнська організація „Родина", благодійна організація „Мальтійська служба допомоги", Міжнародний благодійний фонд „Карітас України" та інші).

162.

Сьогодні в Україні у відповідності з концептуальними положен нями базових міжнародних документів створюються та розвиваються дитячі та молодіжні громадські організації, які розглядаються як соціально-педагогічний суб'єкт виховання особистості, своєрідний інститут громадянського суспільства. Своєрідним каталізатором цього процесу стало прийняття у 1998 році Закону України „Про молодіжні та дитячі громадські організації", у якому визначено, що вони мають здійснювати діяльність, спрямовану на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей дітей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, сприяти соціальному становленню дітей як повноправних членів суспільства.

Дитяча громадська організація - добровільне, закріплене формальним членством об'єднання дітей і підлітків, яке побудоване на принципах самодіяльності і організаційної самостійності, має своїм завданням сприяти природному прагненню дітей до самореалізації і самоорганізації на основі здійснення багатопланової діяльності, яка спрямована на задоволення різноманітних інтересів членів організації, захист їх прав і потреб, а також соціальне становлення підростаючого покоління.

Дитячі громадські організації використовують соціально-психо-лого-педагогічний потенціал вільного часу дитини та відрізняються від інших формальних та неформальних дитячих об'єднань низкою специфічних особливостей. Кардинальна відмінність сучасних дитячих організацій України полягає в тому, що вони подолали стереотипи радянського періоду, коли такі організації були невід'ємним складником навчально-виховного процесу освітнього закладу. Зараз громадські дитячі організації створюються та функціонують як при загальноосвітніх навчальних закладах, так і при позашкільних закладах різного типу, центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, закладах культури, неурядових організаціях, релігійних конфесіях тощо.

Цілі діяльності дитячих об'єднань слід розглядати з позиції інтересів дітей-членів організації та дорослих, які є організаторами дитячого руху. Здебільшого мотивація дітей до участі в громадських організаціях обумовлена прагненням цікаво провести вільний час, бажанням розширити коло друзів, робити цікаві справи з однолітками, бажанням знайти захист від певних соціальних негараздів.

Напрями соціально-педагогічної діяльності дитячих громадських організацій: залучення дітей до суспільно-корисних справ; формування активної життєвої позиції особистості; виховання гуманної особистості, свідомого громадянина України; збереження та примноження природного довкілля,  історико-культурної спадщини; забезпечення гармонії фізичного, духовного та інтелектуального розвитку підростаючого покоління; захист прав та свобод дітей, створення умов для їх самореа-лізації; організація змістовного дозвілля; формування здорового способу життя дітей; профілактика негативних явищ у дитячому середовищі.

Участь дитини в діяльності громадської організації дає їй мож ливість: розвивати свої комунікативні, організаторські та лідерські якості; реалізувати особистісний та творчий потенціал; відчути причетність до громадських та державних справ; вчитися толерантності; розширювати кругозір, своє інформаційне поле; самовдосконалюватися та самореалізовуватися в різних видах суспільно-корисної діяльності; набути досвіду волонтерської роботи; реалізувати власні ініціативи; знайти своє місце в громадському житті.

Отже, участь неповнолітніх у діяльності дитячих організацій - це форма активного вираження дитинства, спроба заявити дорослим про свої потреби, проблеми та можливості, реалізувати права дітей, закріплені в різних державних та міжурядових документах.

163.

Міжнародні неурядові організації відрізняються своїми програмами, напрямами роботи, завданнями. До МНУО належать також професійні організації, федерації, асоціації - групи людей, які об'єдналися дія захисту спільних професійних інтересів та вдосконалення професійної діяльності. Окрім того, ефективно функціонують міжнародні фонди, рухи, альянси, товариства, які теж належать до міжнародних неурядових організацій.

Найбільшою міжнародною незалежною організацією щодо дітей є Міжнародний альянс "Врятуємо дітей"'. Свою місію вбачає у створенні умов для захисту прав дітей. їхнього щасливого, здорового і безпечного дитинства. У складі цього альянсу є 29 національних організацій, які співпрацюють щодо надання програм у 120 країнах світу. Організацією нещодавно прийнято глобальну стратегію на 2010 - 2015 рр. [1]. Як професійна благодійна установа, здійснює свою діяльність в Україні Міжнародний альянс з ВІЛ-С'ШДу, що у співпраці з партнерами громадського та урядового секторів активно долучається до реалізації програм із ВІЛ/СНЩу, надає якісну технічну підтримку та фінансові ресурси організаціям на місцях. Усі ці зусилля спрямовані на досягнення універсального доступу до комплексних послуг з ВІЛ/СНЩу в Україні та ефективної відповіді на епідемію на рівні спільнот, базуючись на досягнутих результатах та передовому досвіді.

Нейтральною і незалежною гуманітарною організацією, яка створена у 1863 р.. є Міжнародний комітет Червоного Хреста (далі - МКЧХ). засновник Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. МКЧХ здійснює свою діяльність як нейтральний посередник на широкій міжнародній основі, насамперед у період військових конфліктів, внутрішніх громадянських потрясінь. Через свою Центральну агенцію розшуку МКЧХ збирає інформацію стосовно ув'язнених, інтернованих і переміщених осіб та забезпечує інформацією членів сімей про полонених і зниклих родичів; розшукує зниклих осіб, зокрема дітей: з'єднує роз'єднані сім'ї шляхом організації репатріації; видає свідоцтво про полонення і смерть (що є д\же важливо при з'ясуванні і встановленні статусу дитини): а також забезпечує проїзними документами МКЧХ біженпів. перемішених осіб і шукачів притулку [б].

Міжнародною організацією, що об’єднує організації та окремих осіб. діяльність яких пов'язана із запобіганням втягування дітей до занять проституцією, порнографією, торгівлею дітьми з метою комерційної сексуальної експлуатації е Міжнародна організація ЕКПАТ. Програми ЕКПАТ спрямовані на превентивну роботу, реабілітацію та інтеграцію дітей, які зазнали насильства з метою комерційної сексуальної експлуатації. З 2004 р. в Україні діє мережа громадських організацій ЕКПАТ. яка об'єднує приблизно 30 неурядових організацій, що працюють у сфері захисту прав дитини.

Американська неурядова організація "ЕОС'СШ" допомагає реалізації низки програм через власні регіональні центри в Україні у таких напрямках: соціально- психологічна та медична реабілітація постраждалих; освітньо-виховна діяльність: організація оздоровчих таборів для дітей і підлітків тощо. Реалізація програм здійснюється у тісній співпраці з місцевими органами влади та освітніми закладами.