3. Перебудова державного апарату урср

Отже, правовою основою організації та діяльності державного апарату УРСР спочатку була Конституція УРСР 1919р. Вона, визначивши органи центральної та місцевої влади республіки і предмети їх відання, провела деяке розмежування компетенції, зокрема, встановила порядок їх формування, а також основні принципи взає­мовідносин підлеглості та відповідальності. Згідно з Кон­ституцією 1919р., органами центральної влади УРСР були: Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Цент­ральний Виконавчий Комітет Рад, Рада Народних Комі­сарів.

З'їзд Рад вважався найвищим органом влади УРСР,. а у період між з'їздами найвищим органом влади був ВУЦВК. Тільки до відання з'їзду Рад належали питання про затвердження, зміни і доповнення Конституції, оголо­шення війни й укладення миру (у випадку терміновості при неможливості своєчасного скликання з'їзду Рад пи­танням про оголошення війни та укладення миру займався ВУЦВК). ВУЦВК став постійно діючим вищим¹ органом державної влади, обирався з'їздом Рад і був пе­ред ним відповідальний. ВУЦВК створював уряд (Рад-нарком), який міг видавати закони при умові надання йому Всеукраїнським ЦВК загального або спеціального повноваження. Коли ж рішення приймалися без такого повноваження, вони подавалися на затвердження ВУЦВК.

Навесні 1919р. з розширенням обсягу діяльності Рад-наркому щодо поточного управління країною, зокрема керівництва народними комісаріатами, а також із зосе­редженням значної частини законодавчої роботи в урядів як у максимально оперативному органі центральної вла­ди, виникла потреба створити при Раднаркомі допоміжні-установи. До таких належав створений у травні 1919р. на правах комісії Малий Раднарком України. Він зай­мався підготовкою і розглядом законопроектів, що оста­точно затверджувалися РНК УРСР.

У Конституції 1919р. нічого не сказано про компе­тенцію Президії Всеукраїнського ЦВК Рад. Спочатку вона існувала як орган, що підготовляв матеріали для засідання ВУЦВК. Однак незабаром було встановлено сесійний порядок засідань ЦВК. Це зумовило розширення-повноважень його Президії. З травня 1919р. вона почала видавати законодавчі акти, а в травні 1920р. ВУЦВК визначив компетенцію своєї Президії. Вона мала право між сесіями Всеукраїнського ЦВК, що скликалися раз. на два місяці, затверджувати постанови Раднаркому, а також припиняти дію цих постанов, переносячи їх на розгляд найближчої сесії ВУЦВК.

Органами влади на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депу­татів і обрані ними виконавчі комітети, а також губерн­ські, повітові, волосні з'їзди Рад та обрані виконкоми. Правом обирати і бути обраними до Рад користувалися, незалежно від віросповідання, національності, осілості, статі громадяни УРСР, яким на день виборів минуло 18років. Позбавлялися виборчих прав: особи, котрі ко­ристувалися найманою працею з метою одержання при­бутку; особи, які живуть на нетрудовий дохід, а саме на проценти з капіталу, прибутки підприємства, надход­ження з майна тощо; приватні торговці, торговельні та комерційні посередники; монахи і духовні служителі церкви, релігійних культів; служителі та агенти колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охранок; члени колишнього царського дому. Вони не мали права обирати і не могли бути обраними в жодний з органів державної влади.

Така система вищих і місцевих органів влади й уп­равління була закріплена також другою Конституцією республіки 1929р. і без істотних змін проіснувала аж до перебудови державного апарату на основі Конституції УРСР 1937р. Проте в міжчасі була проведена реформа адміністративно-територіального устрою України, що вне­сла докорінні зміни у систему місцевих органів.