Панночка. Тоді я поїду на твоїх конях.

П а н . Зо мною?

Панночка. Ні, одна!

Пан. Ніхто не поїде. Ні! (Швидко виходить.)

Панночка схвильована, вона не знає, що робити. Рушили коні, задзвеніли дзвінки і поволі стихли. Пан вертається в хату.

Панночка. Що ти зробив? Верни, як можеш...

Пан. Коні уже далеко...

Пауза.

Панночка. Нащо мучиш... Нащо мучиш. Сил немає... Сторожиха (входить). Коні... поїхали?! (Пауза.) По­стіль готова!..

Панночка. Гаразд, няню. Пан зараз прийде.

Сторожиха виходить.

(До пана.) Іди... засни.

П а н . Ти стомилась?..

Панночка. Так, стомилась.

П а н . Ти не відійдеш, ти любиш...

Панночка. Іди, не муч, іди.

Пан. Ти дорожче щастя, життя! Тепер я тільки зрозумів. (Цілує руку, бере свічку і виходить.)

Панночка хотіла роздягтись, але не роздяглась, переставила свічку, пі­дійшла до вікон, попробувала, чи мідно зачинені. Погасила свічку. Із ві­кон полилось місячне срібно-синє сяйво, із погасаючого коминка —

Червоне.

Хтось підійшов до вікна і заглянув у хату: видко голову Сторожихи. Ти­ша. Десь стукнуло. Відчиняються двері і входить Пан. Довго стоїть в не­рухомості і нарешті йде до ліжка. За ним, як тінь, з піднятою рукою, з но­жем в руні крадеться Сторожиха. І чим ближче він до ліжка, тим ближче до його Сторожиха. Погасло в коминку. Стало темно. Пан наблизив­ся до ліжка.

Панночка. Ай-ай-ай! Няню! Няню, няню! Сторожиха;' одчиняє двері і зі свічкою в руках входить в кімнату). Що сталося? Панночко! Що таке?

Панночка. Няню! Страшний сон... Страшний сон прис­нився. Наче пан...

Сторожиха. Пан?! Пан... спить... Він не швидко про­кинеться.

Панночка. ТПо?! Няню?! (з жахом дивиться на неї.) Сторожиха мовчить, схиливши голову.

Завіса

Отже, твір структуровано до таємничої фінальної по­дії — вбивства. Слід обов’язково взяти до уваги, що текст згущує певний смисл (тут — загадкове вбивство), а струк­турний аналіз буде спрямований на проникнення в його густоту. Тому, щоразу по-новому відштовхуючись від форми, від самого тексту, виявлений цілісно смисл заді- юємо до рухливого процесу смислопородження. А вияв­ляння однієї структури в іншій поглиблюватиме почат­ково явлений смисл.

Подієва послідовність у творі розгортається в історію, підкоряючись моделі, вихідними елементами якої є дво­членні опозиції. Зважаючи на універсальність художньо­го мислення, аналіз буде спрямований на виявлення «по­тойбічної» структури історії і дискурсу загалом. Для структурного аналізу дискурс — це гігантська фраза, а то­му можна скоротити його до чіткої логічної мікрофрази («зерна»), що буде своєрідним аналітичним вектором.

Історію, що відбувалася в драмі, можна резюмувати так: «Сторожиха вбила Пана». Резюме означило явну структуру (Сторожиха — Пан) і подію — вбивство. Ос­кільки в драмі подія зображена загадково, таємничо, тобто недомовленістю, містичною двоїстістю (сон чи ре­альне вбивство?), то слід врахувати, що в тексті є мова, яка не вимовляється цілком. Таємниця вбивства як та­ємниця мови несвідомого спокушає до психоаналітич­ного тлумачення.

Структурно історія вивершується за допомогою гра­ничних моментів, або найбільш енергетичних, провока- тивних подій. їх можна визначити так:

1. несподіваний приїзд Панночки у ліс до старої ня­ні, або втеча від закоханого в неї Пана (цей момент істо­рії за її дійовою особою буде названий «Панночка»);

2. несподіваний приїзд Пана, що наздоганяє Пан­ночку (тобто — «Пан»);

3. фінальна подія — Сторожиха вбиває Пана («Сто­рожиха»).

Отже, історію розпочинає Панночка своєю активною дією втечі. Стосунки «Пан — Панночка» (суб’єкт — об’єкт) визначимо як стосунки спокуси, основою яких є любовне бажання. Каталізаторами є такі події історії:

1. Панночка написала дружині Пана листа, зробив­ши свої таємні любовні стосунки з ним явними; вона відмовилася бути коханкою Пана, нібито розірвала лю­бовні стосунки, які її не влаштовують; однак ця свідома акція спровокована несвідомим любовним бажанням:

«втікаючи» від Пана, Панночка спокушає його «доганя­ти» себе;

2. Пан, спокусившись погрозою розриву, відповідає на лист: женеться за Панночкою, а наздогнавши її, по­чинає зваблювати своїм неймовірно пристрасним ба­жанням, що в символічному вираженні звучить як зак­лик виїхати разом із смертельного лісу. Панночка від­мовляється діяти згідно із цим бажанням, і Пан з від­чаю відсилає коней, опинившись у ворожій відьмацькій пастці, з якої немає виходу. Ця пастка — дім Сторожи­хи з міцно зачиненими вікнами, брамою: сюди Пан мо­же увірватися, але вийти звідси не може. Несвідоме відчуття безвихідної ситуації виражене його словами: «Звідси з лісу немає дороги... Тільки мертвого можуть винести мене з сієї кімнати. Тільки мертвого...».

Особливістю стосунків «Сторожиха — Пан» є бо­ротьба за Панночку; їх ворожість виявляється через та­кі події-каталізатори:

1. повідомлення Пана про своє бажання купити «во­лодіння» Сторожихи; воно насторожує пильну Сторо­жиху: вона погрожує Пану своїм відьмацтвом, застері­гаючи, що в її володінні живе «нечиста сила»;

2. ситуація з перснем, в якій Сторожиха викриває обман Пана в його стосунках з Панночкою («А я думала, що пан не жонатий. Ха-ха-ха! Вибачте, пане, коли не так постелю, як стелять вам вдома»). У цій подвійній мові за явним смислом (Сторожиха має постелити пос­тіль для Пана) чути прихований смисл погрози: вона може постелити йому й смертельну постіль.

У структурі історії важливо з’ясувати внутрішню глибину дійових осіб і їх ролі. За фразовим відтворен­ням історії «Сторожиха (підмет) вбиває (присудок) Па­на (додаток)», очевидно, що головною дійовою особою є Сторожиха. Це доказово, оскільки визначена подія від­бувається в її володінні, вона — господиня хати, куди прибули несподівані гості, вона — також господиня лі­су, де воює з подібним до Пана непрошеним гостем — Вітром. Так само, як мовна фраза є кодом до історії, ім’я є кодом до дійової особи. Тому звернемо увагу на струк­туру імені «Сторожиха», що на початку драми подаєть­ся цілісно, а далі, у зв’язку із загрозою від Пана, акти­візується його перший елемент — маскулінний (чолові­чий), коли імя розбивається так — «Сторож[иха]». Це дає привід внутрішньо-психологічну ситуацію дієвої особи структурувати через опозицію, аналогічну роз­

щепленню імені, тобто як «маскулінне — фемінне», що в типовому вираженні має відповідати відношенню «си­ли і слабкості»: маскулінне, як відомо, асоціюється з активним, агресивним, завойовницьким, раціональ­ним, вольовим началом (позиція суб’єкта), а фемінне — з пасивним, жертовним, ірраціональним, почуттєвим (позиція об’єкта). Проведемо структурування маскулін- ного і фемінного дійової особи Сторожихи. Маскулінне (Сторож), що проявляється в боротьбі за Панночку, ме­тафорично можна виразити через два полюси — «пози­тивний» і «негативний». Позитивний нагадуватиме батьківську роль («Батько» як люблячий оборонець), негативний (Вбивця) спонукає до дії чоловіка-суперни- ка. Водночас активна негативна дія вбивства означає та­кож заміщення жертви: щоб Панночка не стала жер­твою Пана, Пан повинен стати жертвою Сторожа. Отже, Сторож за семантикою виконаної ролі виявляє маску- лінно проявлену любов-пристрасть через вартування — опікування жінки-дитини.

Фемінне Сторожихи структурується в такому роздво­єнні: Няня (позитивна — материнська функція) — Відь­ма (негативна — містична функція). Відьма спілкується зі світом тьми, який є також жіночим світом, тому нади­хає її потойбічним віданням і дає силу панувати над «світлим», свідомим чоловічим світом. Отже, фемінна роль Сторожихи — це материнська любов і відьомська помста. Якщо об’єднати маскулінне та фемінне в єдиній структурі, то Сторожиха — Батько-Мати для Панноч- ки-сироти і Вбивця-Відьма для Пана. Тобто першій ді­йовій особі драми властива особлива врівноваженість опозицій, де маскулінне і фемінне, поєднуючись, засвід­чують єдину силу, караючу і люблячу водночас: йдеться про рівноцінне «маскулінне-фемінне» (фізична — міс­тична сила), що й фіксується цілісністю імені — Сторо­жиха. Така цілісність структури передбачає виконання головної дії — вбивства. Побудова внутрішнього смислу цієї дійової особи є підставою структурного вияву ролі — вартування Панночки (недосвідченої жінки або коханої «доньки»). Ця роль окреслена у пригадуванні минулого, історії, коли Сторожиха один-єдиний раз недовартува- ла: тоді її «обпоїли квітки» і вона втратила пильність. Ймовірно, тоді її внутрішня структура була послаблена фемінним: вона піддалася почуттям, а Пан скористався цим і спокусив Панночку. Ця втрата пильності розлю­тила Сторожиху: з того часу, як вона проґавила, стала

особливо й пильна: «потоптала всі квітки і вже ніколи не спала», тобто стала особливо видющою. Іншими сло­вами, до того часу вона була просто жінкою-нянею, а відтоді стала відьмою. Відьмацтво загострює і втаємни­чує її увагу: вона дивиться по цей і зазирає по той бік світу, пильнує всюди, бачить всюди. Те, що містично прозірлива Сторожиха бачить за явним прихований смисл світу, стане важливим для інтерпретації фіналь­ної події драми — таємниці вбивства.

За внутрішньою логікою драми необхідно зіставити Сторожиху з Панночкою, оскільки йдеться про близь­кий жіночий світ. Почнемо також з імені. Ім’я «Пан­ночка» вказує на провідну функцію фемінності (пасив­ності, інфантильності, тобто слабкості), що зумовлює необхідність захисту й опіки. Фемінне Панночки яскра­во виражене на початку драми у психології страху. Яв­ний смисл страху: Панночка боїться приїзду Пана, зус­трічі з ним після того, як написала листа його дружині, бо знає пристрасну натуру коханця. Прихований смисл цього страху: Панночка боїться себе, того, що вона не встоїть проти любовної спокуси Пана і поступиться йо­му, а відмовившись від свого раціонального вольового рішення, знову втягнеться в небажану для неї любовну історію: ділити Пана з іншою жінкою. Отже, внутрішня структура Панночки є нестійкою, вона потребує підси­лення маскулінності для прийняття рішення. Несвідо­мо Панночка рухається в цьому напрямку: вона приїж­джає в дім до Сторожихи по енергетичну підтримку, щоб набратися сили для опору, знаючи, що Сторожиха — її безумовний помічник. У володінні Сторожихи Панноч­ка справді зміцнює свою внутрішню структуру стосовно до Пана як структуру «маскулінне — фемінне», тобто виставляючи в центр позицію сили, вольового рішення. Її актуалізоване маскулінне семантично означується в розмові з Паном, коли вона наступає, а він виправдову­ється, коли вона ідентифікує себе зі світом живих і сильних, а Пана зараховує до світу слабких і мертвих. У володінні Сторожихи жіноча сила подвоюється, і Пан­ночка не поступається своїм вибором на цій «жіночій» території (вона не їде з Паном із темного лісу). З появою Пана Панночка уже нагадує молоденьку Сторожиху, вона ніби «дорослішає» тут: замість зрадженої і споку­шеної жінки (фемінної ролі) постає невблаганна спокус­ниця, яка проганяє від себе закоханого Пана і міцно сто­їть на своєму слові відмови — «Так я сказала вам, кажу

і буду казати». Відмовившись від ролі спокушеної, зрад­женої жінки (від ролі пасивної жертви), оприлюднивши таємні любовні стосунки перед дружиною Пана, Панноч­ка опинилась в активній позиції: її раціональне опану­вання своїми ірраціональними почуттями до Пана — ви­мога, поставлена Пану, — бути також сильним, що озна­чає для нього зробити неможливий вибір між коханкою і дружиною. У такий спосіб Панночка не дає змоги Панові реалізувати активну чоловічу роль спокусника. А якщо він тут, у цьому володінні Сторожихи, хоче знайти вихід, то цієї можливості в нього вже немає, він — її позбувся, відпустивши коней, і «ніч всі дороги сховала».

Отже, найслабше психологічне місце у структурі драми — Пан. Це відповідає внутрішній логіці драма­тичної дії, адже він — жертва, яка потрапила у лісову пастку до Сторожихи. Він воює (спокушає Панночку) на чужій і ворожій до нього відьомській території. Його бажання купити лісове місце, очевидно, для таємних побачень із Панночкою, розраховане на фемінність Сто­рожихи, на те, що вона стане і його бабусею. Однак у відповідь звучить відьомська погроза: «Раніше, ніж я умру, ніхто не купить сієї хати! Тут... нечиста сила жи­ве!» Вороже обличчя відьма проявляє і в історії з пер­снем. Тобто почути й прийняти голос душі Пана Сторо­жиха відмовляється: цей чоловічий голос їй однозначно чужий і ворожий. Тому в Пана єдина надія — на фемін­ність Панночки: вона одна може вивести його з цього темного лісу божевільної і безвихідної пристрасті, з йо­го внутрішньої пущі — роздвоєння, названого в тексті подвійною мукою. Адже душа Пана розщеплена між любов’ю до дружини і пристрастю до Панночки. Маску- лінне у внутрішній структурі Пана активізується в го­нитві за Панночкою, а потім згасає через її рішучу від­мову. Ситуація Пана стає безвихідною і смертельною, він сам це розуміє, а тому несвідомо обирає для себе смерть; цей несвідомий відчай виражений у фразі про те, що з лісу, з хати Сторожихи виходу немає, тільки «мертвим» він може звідси вийти. Відмовившись їхати з Паном разом із лісу, Панночка підтвердила свій раціо­нальний вибір, отже, відмовилася виводити Пана з доро­ги Смерті на дорогу Життя. Таким чином, Панночка, свідомо поставивши Пана з його роздвоєною ірраціо­нальною душею перед раціональним вибором, несвідомо прирекла його на смерть, підтвердила його роль жертви.

Якщо підсумувати аналіз дійових осіб, то окреслить­ся така картина: 1) у Сторожихи — цілісна стійка

структура, яка визначається відсутністю внутрішнього психологічного конфлікту «маскулінне — фемінне»; між маскулінним вибором вбивства і фемінною чуттєвіс­тю відьми-матері немає протистояння, що ставить дійову особу в особливу ситуацію сили і влади; 2) у Панночки і Пана — нестійкі структури, позначені конфліктами між «маскулінним» і «фемінним». У Панночки — конфлікт між раціональним рішенням розірвати любовні стосунки та ірраціональною любовною пристрастю. Але завдяки опіці Сторожихи ситуація Панночки зміцнюється, внут­рішня структура «фемінне — маскулінне» перетворю­ється на «маскулінне — фемінне». А внутрішня струк­тура Пана від початку найбільш вразлива, оскільки фа­тально розщеплена: тут фемінне означає любовний по­рив, який, по суті, об’єднує і дружину, і коханку, а мас­кулінне — вибіркове сексуальне бажання, яке роз’єд­нує їх обох. У Лісі (ірраціональному просторі) чоловіча структура остаточно послаблюється: Панночка, відмо­вившись від фемінності (любовного бажання як позиції об’єкта), не дає Панові змоги реалізувати його маску­лінне, прирікаючи на безвихідну, слабку позицію. От­же, жіноча структура Панночки маскулінізується (зміцнюється), а чоловіча структура Пана фемінізуєть­ся (слабне).

Ця людська колізія не розгорнута в соціумі, націо­нальній історії, вона спроектована в міфологічний світ Лісу. Тобто чоловічо-жіноча колізія віддзеркалюється у структурі природного первинного світу, що являє собою архетипну глибину драми. Індекси, що оздоблюють істо­рію, вказують на те, що в структурі лісового світу є «пер­сонажі», які відповідають дійовим особам. Пан у своєму архетипному дзеркалі тотожний Вітру. У них обох спіль­не імя — «голодний звір». З одного боку світу — прис­трасний, спраглий жертви, нерозсудливий у своєму лю­бовному пориві, благальний у поразці Пан, який здолає гори і моря, наздоганяючи свою Панночку, а з іншого боку світу — Вітер, який виє, б’ється об вікна, просить­ся в Хату, бо йому холодно, він змерз, спати цій Хаті не дасть, пролізе в усі її щілини, від нього не сховатися, він знайде під землею і пролізе в саму душу, а коли йому конче треба, то так само перелетить через гори і моря. Отже, у центральній архетипній парі «Вітер —Хата» Ві­тер має чоловічу сексуальну семантику (семантику спраглого бажання), а хата — жіночу і материнську (ло­но), де зійшлися дороги Життя і Смерті.

На початку драми під час зустрічі двох жінок роз­гортається «дзеркальна» розмова Сторожихи і Панноч­ки. Жінки говорять ірраціональною, символічною мо­вою: вони говорять про ворожий чоловічий світ. Сторо­жиха говорить про вітер, а Панночка — про Пана: мова няні про вітер посилює страх Панночки проти Пана, який так само може ввірватися у замкнене володіння ба­жаним і небажаним гостем. Розмова Сторожихи з Пан­ночкою закінчується тим, що вривається Пан: вони обид­ві відали, що цей «вітер» прилетить. Сторожиха напри­кінці жіночої розмови, яку перебиває Пан, завершує її прямою вказівкою: «Про вовка промовка, про вітер гово­рили, аж ось і пан». Отже, вітер для Сторожихи, так са­мо, як і Пан, — ворожа чоловіча сила: він зривається зав­жди на біду і віщує відьмі «щось недобре»; він також — сила небезпечна і руйнівна: однієї ночі завив — і пропала молода береза. Дерево, як і хата, земля або матерія, нале­жить до жіночої архетипної символіки. Тому молода бе­реза (жертва лісу) в лісовій ситуації «перезбудженого» вітру може стати дзеркалом долі спокушеної Паном Панночки. Молода береза — знак настороги для Сторо­жихи: один раз вона недопильнувала Панночки, один раз — берези... Але для самої Сторожихи вітер — не страшний, бо вона знає, як цю нестримну силу прибор­кати, втихомирити. Недаремно в природному дзеркалі на Сторожиху дивляться старі сосни, старим і мудрим верхівкам яких вітер уже не загрожує. Старі сосни і Сторожиха — ніби поза часом, поза смертю, поза стра­хом: «стільки нажилися, стільки всього набачилися», вони вже згодні й померти, але для них смерті немає. Недаремно Сторожиха відчуває містичне сестринство, означуючи себе в колі цієї родини: «Ще, мабуть, ми дов­го житимемо, старі сосни, і хитатимемо своїми старими головами». Отже, природний світ (молода береза — Ві­тер — Старі Сосни) тісно переплетений зі світом люд­ським, а власне, драма промовляє про світ єдиний — світ природних пристрастей, що має ознаки чоловічо- жіночого протиборства. Якщо семантика Вітру психо­аналітично може бути означена як сексуальна енергія, а цілісно (архетипно) — як Дух, світ свободи, відповід­но — Хата, Дерево, Ліс — світ Матерії (несвободи), то на архетипному дні драми ми бачимо вічну колізію — ко­лізію Духу і Матерії, що виявляється в єдиному світі — світі Матері-Природи.

Оскільки у драмі фігурують узагальнені імена — Пан, Панночка, Сторожиха, немає ознак історичного