Лекція 1. Теоретичні основи організації активного туризму для неповносправних

1. Суть дефініції «неповносправність».

2. Історичні аспекти генези туризму для неповносправних (на самостійне опрацювання).

3. Роль і місце туризму в системі оздоровлення та соціальної інтеграції неповносправних осіб.

4. Іноземний досвід організації туризму для неповносправних осіб (на самостійне опрацювання).

1. Суть дефініції «неповносправність».

Туризм та екскурсії сприяють взаємному збагаченню культур, відкривають людям доступ до всього найкращого, що несе в собі культура кожного народу, дозволяють на якийсь період забути про незгоди і проблеми повсякденного життя, придають сили духу і ентузіазму.

В нашій уяві активний відпочинок асоціюється зі здоровими людьми, частіше всього молоддю, і аж ніяк – з інвалідним візком чи тростиною незрячої особи. Єдиним винятком з цього правила, відповідно до стереотипу, який побутує у масовій свідомості, може бути спеціалізований санаторій, де цим людям нібито й відведене їхнє місце. Заповітна безкоштовна путівка (досить рідкісна в наші часи!) - нібито єдина нагода для людини з особливими потребами провести час із користю для здоров'я. Та й то йдеться про процедури, сеанси, курси лікування, а зовсім не про якісь подорожі, екскурсії, розваги.

Однак, часи міняються, і що характерно, власне з ініціативи самих людей з особливими потребами. Вони не лише вимагають від суспільства більшої відкритості, вільного доступу до всіх загальних ресурсів – відпочинкових зон, туристичних маршрутів, пляжів, парків, спортивно-оздоровчих комплексів, цікавих об'єктів природи, але й найчастіше самі організовують пізнавальні поїздки, табори, змагання, екскурсії.

Відтак виявляється, що наші рекреаційні зони ніяк не пристосовані до такої експансії людей з особливими потребами, не готові йти назустріч їхнім побажанням. Навіть при умові асистування волонтерів організувати повноцінний активний відпочинок для різних категорій неповносправних непросто. В Україні бракує фахових знань, методик, досвіду. У зв’язку з таким станом окресленої проблеми назріває потреба розв’язання даного питання в площині організації активного туризму для неповносправних.

Туризм як один із видів активного відпочинку має оздоровчу дію та сприяє розвитку й удосконаленню фізичних якостей, позитивно впливає на розумову, фізичну працездатність і здоров’я.

Насамперед з’ясуємо етимологію походження терміна «неповносправність». Визначення неповносправності з’явилося з розвитком суспільства й усвідомленням функціональних обмежень, які постали перед багатьма громадянами. Такі речі як важливість залучення людей з неповносправністю у суспільне життя і зміна ставлення до них здорових людей, змусили сконцентруватися на якості життя і стати другим ключовим пунктом для нового визначення.

Зазвичай|звично| виділяють дві головні концептуальні моделі неповносправності. Медична модель розглядає|розглядує| неповносправність як властивість, притаманну людині внаслідок|унаслідок,внаслідок| хвороби, травми або іншої дії на стан|достаток| здоров'я, яка вимагає медичної допомоги у вигляді безпосереднього лікування у фахівців|спеціалістів|. Неповносправність згідно цієї моделі вимагає медичного або іншого втручання або лікування задля|із||аби| «вирішення|справляти|» проблеми людини. З іншого боку, соціальна модель розглядає|розглядує| неповносправність як соціальну проблему, а не як властивість людини. Згідно соціальної моделі, неповносправність вимагає політичного втручання, оскільки|тому що| проблема виникає через непристосованість до навколишнього середовища, що викликається|спричиняє| відношенням|ставленням| і іншими властивостями соціального оточення. Така модель закликає|призиває| до інтеграції неповносправних в навколишнє|довколишнє| суспільство|товариство|, пристосування умов життя в суспільстві|товаристві| і для інвалідів зокрема. Це включає створення|створіння| так званого доступного середовища|середи| (пандусів і спеціальних підйомників для інвалідів з|із| фізичними обмеженнями, для сліпих дублювання візуальної і текстової інформації і дублювання звукової інформації для глухих, а також підтримка мерів, сприяючих працевлаштуванню в звичайні|звичні| організації, навчання|вчення| суспільства|товариства| навикам|навичкам| спілкування з|із| інвалідами).

Таким чином, серед дефініцій неповносправності особистості, які зустрічаються в публікаціях, документах та фаховій літературі, можна виокремити окреслення неповносправної особи, що базується на формулюваннях, пов’язаних з біологічними (медичними) і суспільними критеріями. Медичний аспект проблеми вказує на трактування неповносправної особи через ушкодження тіла чи хвороби. В дефініціях, які беруть до уваги суспільний критерій вказується на наслідок цього ушкодження і зниження справності в різних сферах життя і на відносини даної особи із середовищем.

Світова Організація Здоров'я під терміном „неповносправність", яка настає, розуміє: «негативне становище особи внаслідок порушення, яке з огляду на вік, стать і культурне походження обмежує або перешкоджає виконанню нормальної функції».

Паралельно із поняттям «туризм для неповносправних» вживається термін «доступний туризм».

Доступний туризм – це набір послуг та зручностей для окремих осіб з особливими потребами, до яких відносяться люди із інвалідністю, люди старшого (похилого) віку, вагітні жінки, батьки із дітьми, люди із тимчасовим порушенням здоров’я і втратою дієздатності; туристи із візками. Всі ці категорії осіб потребують деяких особливих пристосувань під час подорожі. Доступний туризм дозволяє всім (незалежно від їхнього віку, статі та фізичного здоров’я) отримувати задоволення від подорожі.

Наприкінці 2008 року «доступний туризм» став однією з найкращих економічних можливостей туристичної індустрії, що швидко та динамічно розвивається. Попит на нього постійно зростає.

Одним з найважливіших документів, що підкреслює рівність всіх людей була Міжнародна Декларація Прав Людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Загальною Асамблеєю Об’єднаних Народів. Вона підкреслює фундаментальну роль держави у визнанні рівного права кожної людини. Цей документ має істотне значення для пропагування і охорони прав осіб з неповносправністю, становлячи базову основу для багатьох правових інструментів для забезпечення прав неповносправної особи. В World Programme of Action Concerning Disabled Persons (Світовій Програмі Дій щодо Неповносправних осіб) та в Стандартних Правилах Рівності для Осіб з Неповносправністю (The standard Rules on the Equalization of Opportunities for Persons with Disabilities) зазначається, що труднощі, з якими стикається несправна особа, які обмежують виконання нею суспільної ролі, характерної для її віку, статі, приналежності до суспільної групи, не є результатом виключно вроджених вад чи хвороби. Вони є продуктом відносин неповносправної особи і оточення; з’являються тоді, коли особа стикається з фізичними, культурними, суспільними чи економічними бар’єрами, які утруднюють чи роблять неможливим її функціонування в суспільстві. Неповносправність, яка донедавна сприймалась в рамках медичної проблематики, щораз частіше стає предметом значно ширшого суспільного сприйняття.

Відповідно до загального визначення Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (WHO) «неповносправні – це особи з порушеною психофізичною справністю, яка веде за собою обмеження функціональної справності або життєвої активності на рівні, що обмежує виконання ними суспільних ролей». В дефініціях ВООЗ знаходимо також визначення психічної, фізичної, сенсорної і складеної неповносправності. Відтак, психічно неповносправні особи – це особи з розумовим ушкодженням, розладами свідомості і психічно хворі. Фізично неповносправні – особи з руховою нeповносправністю, яка виникає внаслідок затяжних захворювань або ушкоджень органів руху. Особи з сенсорною неповносправністю – особи з ушкодженням органів відчуття, в тому числі недочуваючі і глухі, а також сліпі і недобачаючі. Особи з складеною неповносправністю – особи з більш, ніж одним видом несправності.

В 1980 році WHO прийняла і оголосила Міжнародну Класифікацію Дефектів, Інвалідності та Непрацездатності (International Classification of Impairments, Disabilities and Handicaps). Відповідно до неї:

- дефект (impairment) – означає будь-який брак або анормальність анатомічної структури органів, а також брак або розлад психічних або фізіологічних функцій організму як наслідок окресленої вродженої вади, хвороби чи ушкодження;

- інвалідність функціональна (disability) – означає всяке обмеження або брак, який виникає з ушкодження, здатності виконання дій в спосіб і в сфері визнаними нормальними для людини;

- непрацездатність (handicap) – означає менш привілейовану або менш корисну ситуацію даної особи, яка виникає з ушкодження і функціональної неповносправності, яка обмежує чи унеможливлює виконання нею ролей, пов’язаних з її віком, статтю, суспільною і культурною ситуацією. В даній класифікації основний акцент робиться на медичному аспекті, а тому в 1997 році ВООЗ представила модифіковану концепцію неповносправності «Міжнародна Класифікація Ушкоджень, Дій і Участі, де робиться акцент на суспільному аспекті. В 2002 році в Женеві видано документ «Міжнародна Класифікація Функціонування, Неповносправності і Здоров’я, де поняття неповноправність виступає багатовимірним явищем і розуміється не як результат ушкодження чи стану здоров’я, а результат бар’єрів, з якими особа стикається в середовищі. Модель ICF пов’язує медичні і суспільні погляди на неповносправність.

На протязі останніх років неповносправність стала предметом зацікавлення ЄС. Головною метою діяльності Союзу є творення відкритого і доступного суспільства. Aleksander Hulek за неповносправну особу вважає «одиницю, що характеризується порушенням справності функції в міру виражених обмежень (в порівнянні зі здоровими людьми) сприйняття науки в школі, виконання дій суспільного життя, виконання щоденної праці, участь в суспільному житті і в заняттях в вільний від роботи час». Проблема неповносправності була дискутована на Європейському Форумі Неповносправності в Європейському Парламенті в 1994 році. Власне в той час було прийнято наступну дефініцію: «неповносправна особа є одиницею, яка володіє своїми правами, знаходиться в ситуації, внаслідок економічних, суспільних, середовищних бар’єрів, до яких не може пристосуватися в такий спосіб, які інші люди. Ці бар’єри часто зростають через депресивне ставлення зі сторони суспільства».

Слід підкреслити, що в країнах Європейського Союзу немає єдиної дефініції, котра мала б універсальний характер. У всіх країнах ЄС поняття «неповносправність» визначається відповідно до окреслених цілей суспільної реабілітації, навчання, соціального забезпечення, медичної допомоги.

Однією з найцікавіших форм активного включання людей з неповносправністю в суспільне життя є заняття різними формами рухової активності. Причини неповносправності можуть бути:

- спадкові (спричинені генами, які передаються з покоління в покоління);

- вроджені (наприклад шкідливий вплив середовища на організм матері в період вагітності);

- набуті (хвороби дитини після народження, ураження чи зміни, пов’язані із старінням організму).

Суспільний контекст тематики неповносправності був обговорений в міжнародній Класифікації Функціонування, Неповносправності і Здоров’я (International Classification of Functioning, Disability and Health – ICF), прийнятій під час Світової Асамблеї на тему Здоров’я (World Health Assembly) в 2001 році. Зміст документу доводить, що неповносправність стосується всіх людей і не можна обмежувати проблемами неповносправності лише дану суспільну меншість, так як для кожної людини існує загроза стати неповносправною.

Рішення Комісії Європейської Спільноти від 21 грудня 2007 р. і Розпорядження № 1107/2006 Європейського Парламенту і Ради ЄС від 5 липня 2006 р. мають важливе значення, оскільки в комплексі регулюють права в сфері подорожувань осіб з обмеженими можливостями, так як і обов’язки перевізників. В Польщі найбільш загальне значення має Конституція Республіки Польща. Відповідно до ст.. 69 неповносправним особам влада забезпечує допомогу в забезпечення існування, до праці і суспільної комунікації. Ці приписи займають широке коло діяльності, включаючи рекреаційну і туристичну. Відповідно до ст. 52 Конституції неповносправні особи мають можливість вільного вибору проживання і побуту, а також право вільно залишати територію держави.

В Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 визначено основні терміни щодо питань інвалідності, а саме:

- інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав;

- інвалідність – міра втрати здоров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.