3.1. Мезенхіма

Мезенхіма найпримітивніша сполучна тканина, що існує тільки на ранніх стадіях ембріонального розвитку організму. Вона утворюється головним чином клітинами, що походять з мезодерми і заповнюють всі проміжки між зародковими листками. Частково мезенхіма розвивається і з клітин, що походять з інших зародкових листків (ектодерми). Будова мезенхіми сітчаста, тому, що зірчасті клітини, які її складають, з'єднуються між собою відростками, утворюючи сітку. У комірках цієї сітки міститься драглиста маса -міжклітинна речовина. Ступінь щільності цієї речовини періодично міняється, що зв'язано з періодичними змінами в обміні речовин: із зменшенням щільності міжклітинної речовини збільшується її проникливість для великих білкових молекул. Така будова мезенхіми не є стійкою. При розвитку зародка вона дуже швидко проявляє ознаки подальшої диференціації, що приводить до утворення крові, судин, сполучної тканини і різних скелетних частин організму.

3.2. Морфологія та функції крові

Це різновид тканин внутрішнього середовища з рідкою міжклітинною речовиною . (плазмою крові) і форменими елементами - еритроцитами, лейкоцитами і кров'яними пластинками (тромбоцитами). Розглянемо детальніше кров людини та ссавців.

За об'ємом плазма становить 55-60% від всієї маси крові, а формені елементи - 40-55%. Загальна кількість крові людини - 5,0-5,5 л.

Периферійна кров (міститься у судинах) вищих тварин в дорослому організмі містить в основному зрілі, нездатні до поділу клітини. Вихідні недиференційовані клітини крові знаходяться у спеціальних кровотворних органах (червоному кістковому мозку, селезінці, лімфовузлах та виличковій залозі). Після дозрівання формені елементи крові виходять у периферійну кров.

Основні функції крові як тканини - трофічна, дихальна, регуляторна, екскреторна, захисна та ін. Кров виконує також розподільчу функцію, 29

розносячи по організму різні речовини.

Периферійна кров відмежована від оточуючих органів кровоносними судинами і в нормі у ці органи ніколи не вливається. Багато клітин перебувають в судині 2-3 год. Непостійною є і плазма крові. Таким чином, кров - вкрай рухлива система, в якій відбувається зміна всіх її складових частин.

3.2.1. Плазма крові

Плазма крові має складний хімічний склад. Найважливіші її компоненти -білки. Вони становлять 6-8% всієї плазми. З них найбільше значення мають альбуміни, глобуліни та фібриноген. З альбумінами пов'язане перенесення кров'ю погано розчинних у воді речовин (білірубін, жирні кислоти), котрі розчиняються в плазмі, багатій альбуміном. Глобуліни (у-глобуліни) представляють собою антитіла, що мають захисне значення. Фібриноген -білок, який за певних умов перетворюється у нитчастий фібрин. Цей процес лежить в основі зсідання крові. При зсіданні крові утворюється плазма без фібрину - сироватка.

Білки плазми крові виконують ферментативну функцію, бо плазма містить амілазу, фосфатази, дегідрогенази, протеази, ліпази. Крім того в ній містяться поліпептиди, амінокислоти, сечовина, сечова кислота, креатин, білірубін. У плазмі наявні різні гормони, ліпіди, глюкозамін, трикарбонові кислоти. Велике значення мають іони плазми, в ній високий вміст іонів Na⁺ і СГ. У плазмі іонів Na⁺ у 4 рази більше, ніж в еритроцитах, а К⁺ в еритроцитах у 25 разів більше, ніж у плазмі. У плазмі є Mg^2+I мінеральні та органічні фосфати, сліди І, Zn, Cu. Отже, плазма крові має складний склад (гормони, ферменти, іони, продукти метаболізму).