Типові помилки в побудові словосполучень і речень

Помилки в побудові словосполучень і речень дуже різноманітні. З них виділяють сім найтиповіших видів:

а) порушення керування: добро перемагає над злом (замість добро перемагає зло), дякую вас (замість дякувати вам).

Дієслівне керування не регулюється правилами. Діти засвоюють його за зразками, в живому мовленні, під час читання текстів. Тому таким помилкам можна запобігти шляхом аналізу зразків і складання словосполучень;

б) порушення узгодження, найчастіше підмета з присудком: Юркові сподобалось екскурсія. Причина помилки закладена в механізмі побудови речення і його записуванні.Розпочавширечення,ученьнепродумав,якйогозакінчити.Очевидно, спочатку він планував сказати: сподобалось на екскурсії. Уважне перечитування тексту допоможе помітити помилку і виправити її;

в) неправильний порядок слів у реченні, який спричиняє спотворення за-

думу: Лише на небі яскравіла одна зірка. (А треба було б: На небі яскравіла лише одна зірка). Причиною помилки є те, що учень перед записуванням не промовив речення вголос чи про себе. Корисними для запобігання таким помилкам є вправи з деформованими реченнями;

г) порушення смислового зв’язку між займенниками і тими словами, які вони замінюють:Андрійкосівнастілецьівпав:унього(Андрійкачистільця?)зламалась ніжка. Автору речення зрозуміло, про що йдеться, але він не вміє подивитись на текст очима читача. Таке вміння формується в процесі самоперевірки і взаємоперевірки робіт, під час яких подібні помилки виявляються і виправляються;

д)займенниковеподвоєнняпідмета:Наталочка,яктількиприйшладобабусі,

вона одразу кинулася їй допомагати. Такі помилки можуть виникати, по-перше, коли учень розпочинає промовляти чи записувати речення, не продумавши його до кінця, по-друге, під впливом розмовного стилю, в якому вживається подвійний підмет;

е) вживання дієслів у невідповідних часових і видових формах там, де необ­ хідно­ вживати однакову форму часу і виду: Дівчинка заходить до хати і привіталася. Виправляються такі помилки на основі смислового й мовного аналізу тексту;

ж) невміння знаходити межі речень у результаті неправильного поділу склад-

ного речення на прості (Коли Марійка мила посуд. Ненароком розбила чашку) або невміння ділити текст на речення (Буяла весна, зеленим килимом вкрилася земля, зацвіли проліски, підсніжники і ряст, пташиним співом наповнився ліс). З метою запобіганнятакимпомилкамвиконуютьсярізноманітнівправизреченнями,утому числі і з текстом, надрукованим без розділових знаків у кінці речень.

Розвиток мовлення молодших школярів на рівні тексту

Методика формування уявлень про текст

Реальною одиницею спілкування є усне чи письмове зв’язне висловлювання — текст. Характерні ознаки тексту: цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, смислова завершеність.

Як правило, текст складається з певної кількості речень, пов’язаних між собою за змістом, хоча текстом може бути й одне речення, якщо воно є завершеним елементом комунікації. Такими є заклики, прислів’я, сталі вислови.

339

Упочаткових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є невеликі тексти, які мають чітку структуру, прозору тему. Це зазвичай розповіді

зелементами опису чи роздуму (міркування), нескладні описи і міркування.

Упроцесі практичних спостережень та аналізу текстів у молодших школярів формуються такі уявлення про текст:

—текст — це зв’язне висловлювання;

—текст має певну тему, яка виражається в його змісті;

—текст має певне призначення — мету;

—текст може мати назву — заголовок;

—тексту властива певна будова: зачин, основна частина, кінцівка;

—текст може складатися з одного чи кількох абзаців.

Під час роботи над текстом шляхом виконання практичних вправ у школярів формуються вміння: відрізняти текст від групи речень, не пов’язаних між собою за змістом; визначати тему тексту і його мету; добирати заголовок; ділити текст на логічно завершені частини; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити в тексті його структурні частини (зачин, основну частину і кінцівку); розрізняти стиль текстів (розмовний, художній, науковий і діловий); самостійно складати тексти відповідно до мети і ситуації спілкування.

Визначатитемувисловлювання(прощорозповідаєтьсявтексті?)із’ясовувати його мету (для чого текст написаний?) учні вчаться, аналізуючи текст. Найчастіше з цією метою використовуються розповідні тексти з елементами опису чи роздуму. Для закріплення пропонуються вправи на розташування речень у логічній послідовності, складання кількох речень, пов’язаних між собою за змістом, побудову розповіді про подію з власного життя тощо.

Формуючи вміння добирати до тексту заголовок, слід орієнтувати учнів на те, що заголовок має відповідати темі чи меті тексту, бути стисло і чітко сформульованим, складатися з одного чи кількох слів. Добирати заголовки доцільно колективно, визначаючи найвдаліший.

Важливо навчити учнів ділити текст на абзаци — логічно завершені частини. З цією метою застосовуються такі види вправ:

а) поділ тексту на частини; б) визначення теми кожної частини; в) складання плану тексту;

г) відновлення деформованого тексту з переставленими абзацами; д) доповнення тексту пропущеним абзацом.

Упроцесі цієї роботи слід постійно звертати увагу дітей на те, як кожний абзац виділяється на письмі.

Робота над абзацами тісно пов’язана зі складанням плану. Назва кожного абзацу чи поставлене до нього запитання утворюють план тексту. План сприяє послідовному викладу думки. Розкриття змісту кожного пункту плану розпочинається з нового абзацу.

Упочаткових класах учні осмислюють і вчаться виділяти структурні час­

тини тексту: зачин, основну частину, кінцівку. Зачин — це початок тексту, в якому стисло визначається його тема. Основна частина — найбільша частина тексту, в якій розкривається весь зміст висловлювання. Кінцівка — своєрідний висновок з усього сказаного.

Молодші школярі ознайомлюються також із засобами зв’язності тексту. До них належать: повторення тих самих слів з метою підсилення думки; словасиноніми й особові займенники, які допомагають уникати невиправданих повторів; слова, що вказують на послідовність подій (вранці, вдень, увечері; спершу,

340

потім; вчора, сьогодні, завтра); слова, які вказують на розташування предметів

(попереду, ліворуч, недалеко).

Сучасна методика розвитку мовлення передбачає ознайомлення молодших школярів із типами текстів: розповіддю, описом, міркуванням. Кожний із на-

званих типів має свої особливості в доборі та використанні матеріалу, побудові тексту, відборі засобів мови.

У тексті-розповіді йдеться про певні події, пов’язані між собою. Розповідні тексти мають сюжет, події в них розгортаються природним шляхом. У розпові­ дях, як правило, існують дійові особи, діалог між ними, тому текст насичений дієсловами та іменниками. Тут головна увага надається фактам, однак можуть бути елементи опису.

Розповідь — найдоступніший для сприймання молодшими школярами тип тексту.

Вописахнемаєсюжету,відсутніподіїідійовіособи.Унихзображенокартини природи, окремі предмети і явища, процеси, дії. В описах автор передає зовнішній вигляд предмета, його внутрішній зміст, складові частини, найпомітніші деталі, красу, а також своє ставлення до того, що описує. Оскільки в описах характеризуються ознаки, то мова описів багата на прикметники, порівняння, епітети.

Міркуванням (роздумом) називають такий зв’язний текст, у якому для доведення певного твердження використовуються судження, наводяться приклади, робляться порівняння і висновки. Міркування — найскладніший тип тексту.

Залежновідметивисловлюванняімовленнєвоїситуаціїмовецьвикористовує різні стилі мови. Усне мовлення школяра, діалогічне й ситуативне, істотно відрізняєтьсявідпоясненнянавчальногоматеріалувчителем.Упершомувипадкумаємо розмовний стиль, у другому — науковий. Найпростіші стилістичні розмежу­ вання доступні учням початкових класів. Засвоєнню стилістичних розмежувань сприяє мовленнєве середовище, спеціально дібрані тексти різних стилів.

У початковій школі учні вчаться розрізняти розмовний, художній, діловий і науковий стилі, оформляти деякі доступні для них зразки текстів ділового мовлення:лист,запрошення,оголошення,привітання,інструкцію(догри,нескладного трудового процесу).

Завдання і зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення

Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів передбачає роботу у двох напрямах: удосконалення і розвиток діалогічного мовлення та формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлювання.

У процесі побудови діалогу важливого значення набуває мовленнєва активність співрозмовників: уміння розпочати діалог, тобто поставити запитання, швидко зорієнтуватися в ситуації, знайти правильну, влучну, а якщо потрібно — дотепну відповідь.

Діалог, як форма мовленнєвої діяльності, має свою психологічну структуру:

мотив, мету, засіб (мова) і кінцевий результат — очікувану реакцію співрозмов-

ника.

Важливе значення для створення діалогу має мотив, бажання висловити ту чи іншу думку, що реалізується по-різному залежно від ситуації мовлення. Тому навчальний процес необхідно будувати так, щоб у дітей виникала потреба щось повідомити, з’ясувати певні питання, висловити ставлення до проблеми, що розглядається.

341

Вступаючи в діалог, співрозмовники мають знати, яка мета їхнього спілкування, що вони хочуть з’ясувати в ході розмови.

У побудові діалогу значну роль відіграє ініціативна репліка. Вона є мовленнєвим стимулом і носієм теми.

Важливою умовою досягнення мети діалогу є досконале володіння його учасниками мовою якзасобом спілкування. Діалог вимагає чіткого формулювання запитань,точнихілаконічнихвідповідей,ввічливогозверненнядоспіврозмовника, толерантного і коректного висловлення зауважень, заперечень, порад тощо.

Діалог можна вважати результативним, якщо всі учасники спілкування досягнуть мети, ніхто в процесі розмови не буде ображеним, невислуханим чи незрозумілим.

У процесі формування діалогічного мовлення велика увага приділяється засвоєнню школярами формул мовленнєвого етикету — ввічливих слів, які вживаються під час вітання, прощання, прохання тощо. Учні початкової школи повинні запам’ятати найуживаніші формули етикету, знати, за яких обставин кожна з них уживається, а також правильно і доречно використовувати їх у власному мовленні.

Навчання діалогічного мовлення в початковій школі здійснюється поетапно, від відтворення зразкадо самостійноїпобудови діалогу заописаною чи створеною мовленнєвою ситуацією. З цією метою використовуються такі види завдань:

—відтворення, розігрування діалогів із прочитаних казок, оповідань;

—побудова діалогу за зразком;

—доповнення незавершеного діалогу;

—створення діалогу з опорою на допоміжні матеріали;

—побудова діалогу за ситуативним малюнком;

—складання діалогу у ході обговорення з однокласниками прослуханого чи прочитаного тексту, малюнка, життєвої ситуації тощо;

—придумування діалогу як доповнення до прочитаного тексту;

—створення діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією;

—оцінюваннязмістовностідіалогу,правильностійдоцільностівикористання під час діалогу мовних і немовних засобів;

—редагування діалогу, в якому було виявлено недоліки.

У процесі виконання зазначених завдань у молодших школярів необхідно формувати вміння:

1)регулювати силу голосу;

2)регулювати темп мовлення;

3)говорити чітко і правильно;

4)уважно слухати співрозмовника;

5)будувати свою репліку з урахуванням репліки та інтересів співрозмовника;

6)уживати формули мовленнєвого етикету;

7)розрізняти діалоги, в яких дотримано або, навпаки, порушено правила ведення діалогу;

8)використовувати під час діалогу ті особливості мовлення і правила поведінки, які впливають на успішність спілкування.

Методика формування в учнів початкової школи вмінь будувати діалог передбачає здійснення таких послідовних етапів роботи:

—уведення школярів у тему, з якої відбудеться діалогування;

—з’ясування мовленнєвої ситуації (де, коли відбувається подія, про що йдеться);

342

—визначення психофізіологічного стану дійових осіб (схвильовані, сердиті,

веселі);

—визначення способів спілкування героїв (вербальні, невербальні — жести, міміка, фізичні дії (штовхання, смикання тощо));

—розподіл ролей.

Розглянемо фрагменти уроків, присвячених формуванню вмінь будувати діалог.

Фрагмент уроку 1. Складання діалогу за ситуативним малюнком.

Учитель проводить з учнями бесіду про те, чи доводилося їм когось вітати зі святом, що вони при цьому говорили, чи складно в них це виходило. Потім повідомляє, що на уроці вони будуть навчатися, як правильно слід поводитися в такій ситуації, і пропонує розглянути малюнок. На ньому зображено, як хлопчик вітає дівчинку з днем народження і дарує їй букет ромашок та книжку.

— Який вигляд має хлопчик? Який у нього настрій? Чому?

(Він гарно одягнений, привітний, має чудовий настрій, хоче зробити дівчинці приємне).

— Що можете сказати про дівчинку?

(Вона святково одягнена, радіє, що в неї свято, привітно зустрічає гостей).

— Хто перший повинен розпочати розмову? З яких слів?

(Хлопчик повинен привітатися і поздоровити дівчинку з днем народження).

— Які слова використали б для цього ви?

(Хлопчики класу пропонують свої варіанти привітання).

— Що повинна відповісти дівчинка? (Дівчатка класу відповідають на привітання).

Далі вчитель пояснює учням, що, за правилами етикету, дівчинка має розглянути подарунок, висловити своє задоволення і чемно подякувати за нього, щоб зробити гостеві приємне.

— Якими словами можна закінчити розмову між дітьми?

(Дівчинка повинна запросити хлопчика до кімнати, де зібралися інші гості).

Після такої попередньої роботи розподіляються ролі між учнями і дається час на підготовку діалогу. Бажано, щоб над завданням працювало кілька пар школярів. Тоді клас зможе визначити, у якої з них діалог вийшов найкращим.

Одним із варіантів складеного діалогу може бути такий:

—Здрастуй, Наталочко! Вітаю тебе з днем народження!

—Дякую тобі, Сергійку. Які чудові квіти! А звідки ти дізнався, що я люблю ромашки?

—Я запитав у твоєї мами.

—Спасибі, що ти такий уважний. А про що ця книжка?

—Я її не читав. Але моя старша сестра сказала, що тобі вона сподоба-

ється.

—Дуже вдячна тобі, Сергійку, за вітання й подарунки.

—Я дуже хотів зробити тобі приємне.

—Проходь у кімнату. Там уже є наші однокласники. Нас чекає солодкий

стіл.

—Дякую.

Фрагмент уроку 2. Побудова діалогу за словесно описаною мовленнєвою ситуацією.

343

Робота над діалогом розпочинається з бесіди про те, чи відвідують учні спортивні секції й гуртки, якими видами спорту вони займаються, чи подобаються їм ці заняття. Потім учитель описує мовленнєву ситуацію: два хлопчики ідуть на спортивні тренування. Один у формі футболіста з м’ячем під рукою прямує у футбольну секцію, а другий, закинувши на плечі боксерські рукавиці, — у боксерський клуб. По дорозі про щось між собою розмовляють. Побудуйте діалог їхньої розмови. Розпочніть з того, як вони зустрілись.

Варіантом складеного діалогу може бути такий:

—Привіт, Сашко!

—Привіт, Андрію!

—Ти в спортивний клуб?

—Так. А ти, бачу, також туди.

—Так.

—Тоді підемо разом?

—Ходімо.

—Як часто ти граєш у футбол?

—У клубі тренуємось у вівторок, четвер і суботу. А ще з хлопцями у дворі майже щодня граємо. Люблю я футбол!

—А мені більше подобається бокс. Хочу бути, як брати Клички. Але наш тренер каже, що для цього треба багато тренуватися.

—Ось ми і прийшли.

—Ну, щасти тобі!

—І тобі успіху!

Зміст роботи над монологічними висловлюваннями полягає у формуван-

ні вмінь чотирьох груп: інформаційно-змістових; структурно-композиційних; граматико-стилістичних; редагування.

Група інформаційно-групових умінь забезпечує оволодіння змістом повідомлення. Вона охоплює вміння орієнтуватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему й основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал.

Будь-яке висловлювання розпочинається з орієнтування в ситуації спілкування. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з’ясовується, для чого створюється висловлювання, кому воно призначене.

Перед початком побудови висловлювання мовець повинен чітко уявити, про що він хоче розповісти, для чого, як буде викладати свої думки.

Усвідомивши тему висловлювання та його мету, автор має дібрати потрібний матеріал. З цією метою він повинен уміти бачити, чути, знаходити в предметах і явищах їх яскраві, характерні ознаки та аналізувати бачене.

Зібраний матеріал підлягає певній систематизації. Цей процес здійснюється за допомогою структурно-композиційних умінь. До таких належать уміння:

1)аналізувати зібраний матеріал, відбираючи з нього той, який необхідний для реалізації задуму;

2)групувати зібране, пов’язувати факти, думки в окремі частини;

3)визначати послідовність розташування цих частин;

4)продумувати смислові зв’язки між частинами тексту і знаходити словесне вираження цих зв’язків;

5)виділяти найбільш значущі для певного висловлювання слова.

Зібравши і структурувавши певний матеріал, мовець вибирає спосіб викладу думки: розповідь, опис, міркування. Це залежить від того, яке завдання стоїть

344

перед ним: розповісти про певні події, описати предмет або явище чи довести певне твердження. Кожен спосіб викладу має свої особливості побудови, потребує відповідного мовного оформлення, може мати певне стилістичне вирішення. Тут необхідні граматико-стилістичні уміння: добір лексики, граматичних форм, інтонаційних засобів.

Важливемісцевроботізрозвиткумонологічногомовленняналежитьумінню редагувати текст, у результаті якого здійснюється заміна неточних слів і синтаксичнихкострукційбільшвлучнимидлявираженняконкретноїдумки.Зцієюметою вже в початкових класах слід виробляти в учнів звичку до свідомого контролю за якістю мовлення, формувати вміння редагувати власні висловлювання.

Ефективність розвитку зв’язного мовлення молодших школярів може забезпечити тільки чітка система роботи над формуванням комунікативних умінь (інформаційно-змістових, структурно-композиційних, граматико-стилістичних, редагування). Система побудована на основі методичних принципів: єдності розвитку мовлення і мислення, взаємозв’язку усного і писемного мовлення, зв’язку роботи з розвитку мовлення з вивченням граматичного, лексичного й орфографічного матеріалу.

Умовоюреалізаціїцихпринципівєтакийспосіборганізаціїнавчаннязв’язного мовлення, коли засвоєння мовного і мовленнєвого матеріалу здійснюється від загального до часткового (конкретного), одночасно засвоюються взаємопов’язані мовні і мовленнєві поняття, оволодіння способами мовленнєвої діяльності здійснюється поетапно:

1)засвоєння теоретичних знань про текст;

2)формування комунікативних умінь;

3)побудова власних зв’язних висловлювань різних типів і стилів.

У методиці розвитку мовлення молодших школярів передбачено такі види текстових вправ:

а)уснийпереказпрочитаноговрізнихваріантах:докладнийпереказ,стислий, вибірковий, творчий;

б) різноманітні текстові виступи учнів, пов’язані з аналізом прочитаної літератури, вивченням мовної теорії;

в) різні імпровізації: розповіді про життєві ситуації, складання казок, розповідей тощо;

г) відгуки про прочитану книжку, побачений фільм, виставу і т. ін.; д) твори на самостійно обрану чи задану тему, за картиною, за планом, за

даним початком тощо.

Текстові вправи можна класифікувати:

1)за джерелом матеріалу (з живого досвіду чи опосередкованого — книги, фільми, телепередачі, картини тощо);

2)типом тексту (розповідь, опис, міркування);

3)стилем мовлення (розмовні, художні, наукові, ділові);

4)типами вправ (перекази, твори);

5)за рівнем самостійності і творчої активності (за зразком, конструктивні,

творчі).

Розвивати зв’язне мовлення школярів — означає формувати в них конкретні вміння. У початковій школі учні оволодівають такими вміннями побудови зв’язних висловлювань:

1. Уміння зрозуміти тему, осмислити її і розкрити у власному творі. Підготовка до розуміння теми проводиться під час усного чи писемного переказу, аналізу зразка. Самостійне розкриття теми здійснюється у творі.

345