Особливості засвоєння смислових написань

Як уже зазначалося, робота над семантичними написаннями невіддільна від розкриття смислу слів, словосполучень, розмежування певних понять. Саме диференційні написання ілюструють роль орфографії як активного засобу оформлення думок того, хто пише. Засвоюючи такі написання, школярі усвідомлюють, що орфографія забезпечує взаєморозуміння автора й читача. Наприклад: Не крутися з підносом у мене під носом. або: Дівчинка Поля повернулася з поля.

Аналіз цих та інших прикладів свідчить, що для правильного написання не завжди вистачає лексичного аналізу. Важливо також співвіднести матеріал з морфологічними категоріями. Отже, розгляд семантичних написань нерідко доводиться пов’язувати з граматичним розбором. Наприклад, засвоюючи написання однозвучних префіксів і прийменників, учні орієнтуються:

—на суть префікса як значущої частини слова і прийменника як окремого слова (частини мови);

—можливість уставити між ним (префіксом чи прийменником) і наступним словом інше слово;

—функцію префікса як словотворчої морфеми і прийменника як засобу зв’язку слів у реченні;

—наявність префіксів у складі дієслова і неможливість уживання прийменника перед словами цієї частини мови.

Виходячи з цього, перед учителем постають завдання: розкрити учням спосіб розрізненняомонімічнихпрефіксівіприйменників,теоретичнообґрунтуватийого, сформулювати правило, побудувати алгоритм «Як розрізняти префікси і прийменники», навчити школярів користуватися правилом і алгоритмом.

Етапність роботи над темою «Префікси і прийменники», як рекомендує проф. М. Р. Львов, має бути такою:

1.Спостереження учнів під керівництвом учителя за функцією прийменників

усинтаксичних конструкціях (словосполученнях або реченнях). Учні переконуються в тому, що прийменники відносяться до іменників, вони зв’язують слова в словосполученні або реченні (прочитав у книжці).

2.Доповнення словосполучень, складання речень із ними. Наприклад: зіскочивз…Дітиставлятьзапитання(Зіскочивзчого?),додаютьрізнііменники(паркан,

дерево, стіна, стілець), складають речення (Рудий кіт зіскочив з дерева).

3.Зіставлення префікса і прийменника, узагальнення знань про префікс як значущу частину слова, його словотворчу функцію (їхати — заїхати, переїхати,

виїхати, об’їхати, наїхати).

4.«Лінгвістичний експеримент», суть якого полягає у спробі вставити між префіксом/прийменникомісловоміншесловоабозапитання.«Забіглизасарай»— забігли за старий сарай, отже, «за» — це прийменник. У слові ж «забігли» після «за-» ні запитання, ні прикметника вставити не можна. Це префікс. Важливо привернути увагу школярів до того, що з дієсловами вживаються тільки префікси.

Закріплюючи вміння учнів розпізнавати омонімічні префікси/прийменники, вчитель добирає відповідний дидактичний матеріал (словосполучення на зразок:

закинув за шафу, налетів на дерево, відскочив від вікна, підсунув під парту), який пропонується для різноманітної аналітико-синтетичної роботи.

302

Запам’ятовування історичних написань

Чинна програма з рідної мови передбачає в кожному класі початкової школи вивчення слів, правопис яких слід запам’ятати. Написання їх не можна підвести під відомі учням правила. Сучасна методика навчання молодших школярів орфографії орієнтує вчителя на систематичну роботу з такими словами, причому для кращого їх засвоєння радить користуватися тематичним групуванням слів. Наприклад:

Професії. Учитель, учителька, агроном, комбайнер, космонавт, механік, електрик, інженер.

Школа. Портфель, учитель, учителька, читання, черговий, бібліотека, директор, колектив, коридор, дисципліна, портрет, чернетка, юннат.

Рослини. Лимон, редиска, цибуля, ясен, абрикос, айстра, кукурудза, очерет, пшениця, черемха, черешня, ярина та ін.

Більшість відомих у шкільній практиці прийомів роботи зі словами, що пишуться за традицією, розраховано на механічне запам’ятовування зорового образу слова.Останнімчасомширокозастосовуютьетимологічнийаналіз.Перевагацього прийому, порівняно з усіма іншими, полягає в тому, що етимологічний аналіз робить процес запам’ятовування слів свідомим, таким, у якому бере участь розумова діяльність школярів.

Цілком зрозуміло, що етимологічний аналіз у початковій школі має бути спрощеним. Обсяг його проведення зумовлений характером розв’язання орфографічної задачі, наявністю словотворчих елементів, зокрема греко-латинських, у структурі слів. Так, розкривши учням значення першої частини слова телефон: теле — «далеко» (з грецької), можна бути впевненим, що вони легко й свідомо запам’ятають графічний образ слів телевізор, телеграф, телескоп.

Вивчення «словникових» слів, як правило, проводиться на початку уроку. За такоїумовивчительможезакріпитиновіслова,включившиїхурізнихформахуматеріал для тренувальних вправ. Важливо організувати словниково-орфографічну роботу в такий спосіб, щоб забезпечити активну участь у цьому процесі і зору, і слуху, і руки, і пам’яті, і свідомості учня. Практично вивчення кожного нового слова проходить такі етапи:

1. Учитель пропонує подивитися на написане на дошці або надруковане на картці слово, запам’ятати його графічний образ. Доцільно привернути увагу школярів до тих букв, які є «небезпечними». Наприклад, у слові велосипед такими є друга і шоста букви. Нерідко досвідчені вчителі виділяють букви, які слід запам’ятати, кольором або розміром.

2.Якщо є необхідність, розкривається значення слова (найраціональнішим прийомом). Учитель обов’язково залучає школярів до пояснення семантики слова, уточнює їхні тлумачення.

3.Учні промовляють слово чітко, по складах, спочатку індивідуально, потім хором. Це сприяє запам’ятовуванню слухового образу слова.

4.Учні записують слово в зошити, промовляючи його по складах. При цьому запам’ятовуються рухи руки. У слові ставиться знак наголосу, підкреслюються букви ненаголошених голосних, які слід запам’ятати.

5.Подаєтьсястислаетимологічнадовідка,пояснюється,чомусловопишеться саме так. Наприклад, слово календар прийшло в нашу мову з латинської; кален-

да — перше число місяця.

303

6.Первинне закріплення — добір спільнокореневих слів, запис їх на дошці

ів зошитах. Наприклад: календарик, календарний. Корисно запитати в учнів, як утворилися ці слова від слова календар, якого значення надали їм суфікси

-ик, -н-.

7.Складаннясловосполучень,реченьзіспільнокореневимисловами,вживання їх у зв’язних висловлюваннях під час виконання тренувальних вправ.

8.Підсумовуючи зроблене на уроці, школярі ще раз називають нове «словникове» слово, пояснюють його написання.

9.На наступному уроці (уроках) слово закріплюється під час виконання учнями спеціальних вправ.

Як правило, вчителі намагаються урізноманітнити словниково-орфографічні вправи, надати їм ігрового характеру, пов’язати закріплення слів, правопис яких слід запам’ятати, з лексичною, граматичною, словотворчою роботою. Наприклад:

1. Дібрати родові поняття до видових.

Ясен, очерет, редиска — … (рослини). Ведмідь, заєць, верблюд — … (тварини).

2. Дібрати слова з протилежним значенням.

Увечері — …, удень — …, уперед — …, угорі — …, спереду — …, ліворуч — … .

3. За допомогою суфіксів утворити споріднені слова від поданих. Черешня — …, заєць — …, черевики — … (черешенька, зайчик, черевички). 4. Назвати одним словом.

Перший осінній місяць — … (вересень). П’ятий день тижня — … (п’ятниця).

5. Дібрати слова — назви ознак предметів.

Пшениця — … (густа, колосиста, золота). Ясен — … (тонкий, молодий, зелений).

6. Відгадати загадки. Слова-відгадки записати.

Від ляку тремтить, швидко біжить. (Заєць). День довшає, а він тоншає. (Календар).

7.Гра-змагання: хто більше запише слів на тему «Школа».

8.Дібрати слова до малюнків (дятел, абрикос, черешня, лимон, метро,

­диван).

Аналізметодичноїлітературидаєможливістьзробитивисновокщодометодів і прийомів, які застосовуються з метою засвоєння молодшими школярами правопису слів, що не перевіряються. Це:

а) мовний аналіз — прийоми фонетичного і звуко-буквеного розбору, орфографічного коментування, усного проговорювання;

б) зорове запам’ятовування — прийоми зорового диктанту, списування із завданнями, перевірка слів за словником, виділення орфограм різними способами; в) зіставлення графічної і звукової форм слів: різні види слухових диктантів;

г) складання словосполучень зі словами, які треба запам’ятати; д) складання речень, уживання «словникових» слів у контекстовому мов-

ленні; е) цікаві форми роботи з використанням слів, що не перевіряються: словесні

ігри; розгадування ребусів, кросвордів, загадок; проведення конкурсів, вікторин тощо.

304

Експериментальнодоведено,щоміцнезапам’ятовуванняісторичнихнаписань забезпечується кількаразовим повторенням кожного слова з інтервалом спочатку два тижні, потім місяць і два місяці. Словникові диктанти є ефективними за умови проведення їх на початку кожного уроку мови. Слід зазначити, що описана робота над словами, правопис яких потрібно запам’ятати, розвиває лінгвістичне мислення учнів, підвищує їхній інтерес до довідкової літератури, до вивчення рідної мови взагалі.

Робота над пунктуацією на уроках рідної мови

Молодші школярі, крім орфографії, засвоюють знання з такого розділу мовознавства, як пунктуація, яка вивчає розділові знаки і правила їх використання на письмі. Пунктуація, як і орфографія, служить засобом оформлення думок, а отже, забезпечує повноцінне спілкування в писемній формі. Завдяки вживанню різноманітнихрозділовихзнаківмовцямудаєтьсямаксимальноточно,виразнопобудувати висловлюванняісприйнятийого.Розкриваючикомунікативнуфункціюрозділових знаків, учитель викликає в учнів стійкий інтерес до вивчення пунктуації.

Пунктуація має свої принципи, які слід ураховувати, розробляючи методику її вивчення в початковій школі.

Структурно-синтаксичнийпринципстверджує,щорозділовізнакивиконують свої функції під час конструювання речень і текстів. Скажімо, крапка сигналізує про кінець речення, кома розділяє однорідні члени речення, частини складного речення, виділяє звертання. Специфічні функції мають і всі інші знаки пунктуації.

Синтаксичний принцип є провідним у шкільному курсі, оскільки синтаксис доситьповновивчаєтьсянарізнихетапахмовноїосвітиучнів.Так,насинтаксичній основі молодші школярі вчаться вживати крапку, коми між однорідними членами речення. Через брак синтаксичних знань учні не завжди можуть пояснити розстановку розділових знаків у читаних текстах і свідомо користуватися ними для створеннявласнихзв’язнихвисловлювань.Саметомувпочатковійшколіметодика керується й іншими принципами.

Смисловий принцип передбачає оформлення розділовими знаками самої думки того, хто пише, її відтінків: значення питання або оклику передається відповідними знаками; крапкою виділяємо в тексті відносно завершені відрізки; окремі самостійні частини у складі великих речень розділяємо крапкою з комою і т. ін. Логікою зумовлений і поділ тексту на абзаци.

Інтонаційний принцип передбачає засвоєння пунктуації як засобу вираження інтонаційних особливостей висловлювання, відтінків голосу. Відомо, що кожний із розділових знаків має свою голосову фігуру. Отже, оволодіваючи виразним усним мовленням і читанням, молодші школярі засвоюють правила розстановки пауз (синтаксичної, логічної, психологічної, фізіологічної, віршової), логічного наголошування, інтонування синтаксичних конструкцій з різними розділовими знаками.

Упочатковій школі діти вивчають правила вживання крапки, знаків питання

йоклику і кілька випадків постановки коми на основі розуміння смислу речень, їх інтонації та структури. Але для оформлення думок на письмі учням нерідко потрібні знання про написання речень із прямою мовою, вживання двокрапки, крапки з комою тощо. Поступово школярі практично засвоюють особливості їх використання. Крім того, вони мають навчитися ділити текст на абзаци і робити відповідний відступ на початку рядка.

На думку методистів, формування в учнів пунктуаційної пильності має процесуальнийхарактер,аналогічнийдотого,якпротікаєпроцесвиробленняорфогра-

305

фічної пильності. Змістом роботи з пунктуації в початковій школі є пунктуаційні знання (правила) і вміння. Пунктуаційні вміння можна умовно поділити на такі три групи:

—уміннявизначатисмисловівідрізки,міжякимипотрібновживатирозділові ­знаки; уміння визначати пунктограми;

—уміння ставити розділові знаки, спираючись на правила пунктуації;

—уміння знаходити пунктуаційні помилки і виправляти їх.

Саме на вироблення в молодших школярів зазначених умінь і мають бути спрямовані тренувальні пунктуаційні вправи. Слід також пам’ятати про те, що вживання розділових знаків у текстах значною мірою зумовлено їх стильовою приналежністю, інтонаційним забарвленням думок автора писемного висловлювання. Тому варто прислухатися до порад методистів щодо забезпечення органічного взаємозв’язку вивчення пунктуації із синтаксисом, стилістикою, виразним читанням молодших школярів.

З метою вироблення в учнів пунктуаційних умінь учителі можуть з успіхом застосовувати різні види аналітико-синтетичних вправ: пунктуаційний розбір, синтаксичний аналіз — розбір відношень між словами; різні види списування і диктантів, переконструювання речень, відновлення деформованих речень, добір прикладів з певною пунктограмою в текстах літературних творів, складання власних речень за схемами, опорними словами, розділовими знаками тощо.

Методисти вказують на значний розвивальний потенціал колективної роботи над «партитурою» виразного читання тексту художньої літератури. Корисно складати «партитуру» усного висловлювання, наприклад, художнього опису певного предмета (квітки, пташки). Під час виконання такої роботи учні переконуються в необхідності оволодіння пунктуаційними вміннями. Вони усвідомлюють роль розділових знаків, які допомагають передати смисл речення, його синтаксичну будову й інтонацію.

Під пунктуаційним розбором розуміють пояснення розділових знаків. Він застосовуєтьсяабояксамостійнийвидмовногоаналізу,абоякскладовасинтаксичного розбору. Пунктуаційний розбір матиме успіх лише тоді, коли в учнів будуть сформовані певні вміння синтаксичного розбору, тобто школярі будуть здатні виділяти ті синтаксичні одиниці, які оформляються розділовими знаками.

Пунктуаційний розбір може бути пояснювальним і констатувальним. У разі пояснювального розбору учні обґрунтовують розстановку розділових знаків, під час констатувального — називають тільки пунктограми, не даючи жодних пояснень.

Матеріалом для пунктуаційного розбору можуть слугувати тексти з розділовими знаками і без них. У першому випадку учні мають тільки пояснити розділові знаки, у другому — самостійно розставляють їх і пояснюють.

Компонентами пунктуаційного розбору на уроках у початковій школі

єтакі:

1.Назвати синтаксичну одиницю, в якій пояснюються розділові знаки (однорідні члени речення, звертання тощо).

2.Назвати розділовий знак (кома, крапка, знак питання, знак оклику).

3.Сформулювати пунктуаційне правило.

4.Указати на співвідношення пунктуації та інтонації (збіг, розбіжність, відсутність інтонаційних ознак).

Алгоритм перевірки однорідних членів і розділових знаків:

1. Прочитай речення. Скільки в ньому підметів, присудків, другорядних ­членів?

306