5.Архітектура і живопис.

Національно-культурний гніт, у якому жила Україна, в значній мірі відбився і на мистецькому житті. Замість вільної мистецької творчості з’являються нові будинки, роблені за шаблоновими проектами надісланими з Петербурга чи Москви, які не підходили до мистецьких стилів України. У 1800 р. виходить наказ припинити будову церков українського типу. Замість того, від середини XIX ст. з’являються церкви у псевдо-візантійському стилі, нібито московському.

А все таки українська творчість не вгасає, пристосовуючи шаблонові проекти до нового смаку.

На зміну клясичності, з початком XIX ст. приходить стиль ампір (з французького — „стиль імперії”), з нахилом до монументальних форм римського взору. Але цей стиль мусів поступитись українським будівничим традиціям, зокрема в будові малих будинків, провінційних палат, галерейок, ганків, що набирають своєрідних українських прикмет.

З визначних українських архітектів цієї доби треба назвати В. Ярославського з Харкова, що побудував ряд будинків на Харківщині і в Херсонщині, та Андрія Меленського в Києві. Помітно розвивається міське будівництво, постає цілий ряд нових ратуш (Харків, Полтава, Київ, Львів, Чернівці), що знаменують собою останнє зусилля самоврядування українських міст. Всі вони акуратного заложення з квадратовою вежею, з простими понурими холодними стінами.

У першій половині XIX ст. при новому адміністраційному поділі України, в стилі ампір постає більшість державних будинків Полтави, Чернігова, Києва, Одеси. До останньої стадії клясичності приходить за царя Миколи І, тобто в половині XIX ст., коли будови набирають особливо понурих і строгих форм, а прикладом цього може бути будинок університету в Києві (1837-42). З церковних будов у стилі ампір найбільше їх збереглося на Харківщині та на Полтавщині. З більших будов цієї доби походять собори в Одесі, Херсоні, Крем’янці, що належать до течії академічного клясицизму, який плекали в технічних школах Росії.

Розвиток українського мистецтва XIX ст. зумовлений змінами, що відбувалися в ньому ще наприкінці попереднього століття. У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям — класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях. Бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю й простотою. Основним принципом архітектури стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких геометричних форм.

   Ознаками класицистичної архітектури були імпозантність та офіційна сухість. Зовнішня сухість поєднувалася з внутрішньою зручністю, високими стелями, гарною вентиляцією, багатим освітленням. Класицизм поширився й на культові споруди. Серед них можна назвати 89-метрову дзвіницю Успенського собору в Харкові, збудовану в 1821— 1841 рр. на честь перемоги над Наполеоном, Преображенський собор у Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенську церкву в с. Великий Бурлук на Харківщині.

   Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величезні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали. Хоча, зважаючи на особливості вже існуючої забудови та ландшафту, архітектори вдавалися і до радіально-кільцевого й діагонального планування. Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі.(цілісна група споруд, об'єднана спільністю форм і стилю)

У першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представником українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ пред-ставника українського народу ("Українець", "Український селянин", "Дівчина з Поділля"). Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенко та ін. Одним із зачинателів нової української школи пейзажного і побутового живопису був В. Штернберг ("Вулиця на селі", "Пастух", "Вітряки в степу"). Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живописних творах Шевченка позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна еволюція героя "Притчі про блудного сина" Т. Шевченка. Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”.