Структура учнівського самоврядування м. Тернополя

Педагогічна рада

	Рада лідерів

Навчальні заклади міста

Міський парламент

Лідер

Центр освіти

Центр дозвілля

Прес-центр

Центр спорту і туризму

Центр управління

Молодіжні громадські організації

Товариство

Червоного Хреста

Бібліотека

Центр дитячої творчості

ДЮСШ

Учнівське самоврядування класів

Краєзнавчий музей

Міське управління освіти

Кількість членів виконавчого органу учнівського самоврядування визначає учнівський колектив залежно від обсягу запланованої діяльності та кількості комісій. Кількість комісій залежить від специфіки напрямків діяльності школи, особливостей структури, досвіду і традицій, рівня теоретично-методологічної та практичної підготовленості педагогічного колективу до керівництва учнівським самоврядуванням.

Важливими умовами плідної діяльності учнівського самоврядування є розуміння учнями й активом завдань змісту й суті самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль, уміння враховувати, регулювати, аналізувати свою діяльність, об’єктивно її оцінювати, пошук ефективних форм і методів діяльності органів самоврядування, творче використання досвіду інших шкіл.

Комісії виконавчого органу спрямовують свою роботу на підвищення якості навчання, реалізації вимог режиму школи, організацію позакласної виховної роботи на розвиток ініціативи і творчої самодіяльності учнів, реалізацію їх прав і обов’язків. Члени комісій є відповідальними за певний напрямок роботи класу чи школи. Виконавчий орган проводить засідання 1 раз АН місяць, комісії – 1 раз на 2 тижні. Свою роботу виконавчий орган планує на рік або півріччя орієнтовно за такими розділами:

1. Вступ (короткий аналіз роботи за попередній рік, завдання на наступний0.

2. Організаційна робота (визначається тематика загально шкільних конференцій, класних зборів, планування навчання активу з окремих питань та ін.)

3. Засідання виконавчого комітету органу учнівського самоврядування.

4. Робота комісій (секторів).

У плані роботи враховують обов’язкові справи, в організації яких участь виконавчого органу об’єктивно необхідна (напр., „День знань”, робота з благоустрою шкільної території, налагодження чергування у школі та класах, підготовка до проведення акцій тощо).

Під час організації масштабних та епізодичних акцій можуть бути поєднані зусилля постійних органів самоврядування з тимчасовими (ради, ініціативні групи клубів, творчих об’єднань тощо).

Колективним органом самоврядування в класі є збори колективу класу – впливовий чинник зміцнення дисципліни учнів, виховання в них моральних якостей. На зборах класного колективу обговорюють актуальні питання повсякденного життя (підготовка, культурно-масового заходу, випуск журналу, газети, підсумки навчання за чверть, семестр, рік, участь у благодійних проектах та акціях тощо). Періодичність їх проведення залежить від конкретних умов діяльності класу.

Гласність, відкритість роботи органів самоврядування (всі учні знають, де, коли, які питання обговорюються, можуть брати участь в обговоренні питань, пропонувати нове, оригінальне, цікаве, впливати на життя колективу), сприяє поглибленню демократизму в шкільному житті. Розвиток учнівського самоврядування, участь в якому розвиває відповідальність за колективні шкільні справи, допомагає набути організаторських навичок сприяє духовному зростанню, розвитку соціальних компетентностей дітей.

Демократизм в учнівському самоврядуванні залежить певною мірою від позиції дорослих, зокрема керівництва школи, управління освіти. Розбіжності між адміністрацією та учнівським самоврядуванням виникають внаслідок неправильної організації педагогічного керівництва, коли немає взаємодії між педагогічним та учнівським колективами для досягнення мети.

Саме тому педагогічним колективам, батьківській громадськості та радам старшокласників рекомендовано підписати відповідні тристоронні угоди для конкретизації напрямків співробітництва з урахуванням місцевих умов. Адже, тільки об’єднання спільних зусиль найповніше сприятиме становленню і розвитку державно-громадського управління закладами освіти. Сторони визнають одне одного як рівноправних партнерів в організації освітнього процесу, позашкільного і громадського життя, дозвілля й оздоровлення, у захисті прав та інтересів педагогів, учнів і батьків. Сторони повинні взаємно зобов’язатися поважати інтереси один одного, забезпечити активну участь сторін у підготовці і прийнятті перспективних і довгострокових проектів шляхом створення спільних аналітичних і робочих груп, проведення дискусій, круглих столів, конференцій тощо, будь-яке рішення, що стосується діяльності безпосередньо всіх партнерів і має вплив на їхні інтереси, приймати тільки на основі взаємних консультацій та узгоджень, ініціювати та підтримувати всі форми співпраці педагогів, учнів та батьків.

Основними засобами вдосконалення педагогічної допомоги учнівському самоврядуванню є забезпечення реальних прав та обов’язків органів самоврядування, підвищення довіри педагогів до рішень учнівського колективу, його органів самоврядування, кваліфікована, тактовна допомога, цілеспрямоване навчання учнів справі організації життя учнівського колективу, керівництва справами школи.

За кожною комісією закріплюються куратори-консультанти, які постійно мають допомагати органам самоврядування, сприяти визначенню мети діяльності, плануванню роботи, вирішенню складних ситуацій управлінських завдань.

1.2. З історії шкільного самоврядування

Вироблення доцільних форм організації процесу навчання і виховання дітей і накопичення корисних знань про самоврядування здійснювались людством з давніх часів. До нас дійшли відомості про прогресивну діяльність багатьох древніх педагогів, чиї думки, висновки з практики освітньої діяльності, вислови та ідеї виконували роль складових частинок у створенні теорії шкільного самоврядування. До неї по праву увійшли вислови Платона „у вихованні через позитивний приклад”, Аристотеля – про тісний зв’язок фізичного, етичного і розумового виховання, принципи гуманістичної педагогіки Вітторіо да Фельтре. Ідеї Томаса Мора та ін.

Перша згадка про шкільне самоврядування і його організацію відносяться до ХVІ ст. У 1531-1536 рр. у м. Гольдберзі (Сілезія) працювала латинська школа, якою керував Валентин Тротцендорф. Він був першим педагогом, що використав у цілях громадянського виховання спеціально організоване ним шкільне самоврядування. У школі щомісячно обирався сенат з 15 учнів, який розглядав і вирішував виникаючі конфлікти. Учні притягувалися до виконання різних громадських обов’язків.

Безперечний інтерес представляють братські школи на Україні. У статуті Львівської братської школи 1586 р. разом з правами і обов’язками вчителя містяться вимоги до організації дітей.

Висунув демократичний принцип єдиної школи слов’янський педагог Я.А. Коменський. У своєму творі „Закони добре організованої школи” він сформулював короткі правила організації шкільного режиму і управління школою.

Елементи самоврядування дітей були закладені М.В. Ломоносовим у підготовлений ним у 1758 р. „Регламент московських гімназій”, згідно якому порядок занять у гімназії підтримується самими гімназистами.

Величезний вплив на громадськість зробили праці К. Ушинського з проблем виховання і навчання. Підходи К. Ушинського з проблем виховання були дуже популярні і серйозно поставили педагогів перед необхідністю критичної переоцінки устояної у Росії системи виховання.

Розкриваючи своє розуміння нової школи, І. Горбунов у статті „Декілька вступних слів” (1907 р.) підкреслював, що головною справою для вчителів буде встановлення взаємної довіри, щирої рівності між ними і учнями, без чого не може бути ніякої дійсної взаємодопомоги в роботі виховання і освіти.

Одним з перших звернувся до проблем дитячого самоврядування К. Шацький, який у 1906 році створив у Москві своєрідне товариство культурних людей „СЕТЛЕМЕНТ”. У основі виховної системи лежала ідея „дитячого царства”, де кожен вихованець діставав можливість для всебічного розвитку. Рішення, прийняті на зборах клубів і на загальних зборах, вважалися обов’язковими.

Актуально для сучасної школи звучать слова Н. Крупської про те, що шкільне самоврядування повинне охопити всіх школярів і, таким чином, не зводиться тільки до роботи одних вибраних комісій. Необхідно, щоб на загальних зборах обговорювалися всі важливі питання, що цікавлять школяра.

16 жовтня 1918 р. було прийнято звернення Державної комісії по освіті „Основні принципи єдиної трудової школи”, в якому велась мова про те, що діти повинні брати участь в усьому шкільному житті. „Для цього вони повинні користуватись правом самоврядування і проявляти постійну активну взаємодопомогу”. Готуючись стати громадянами держави, вони повинні, можливо, раніше відчувати себе громадянами своєї школи.

Діяльність органів самоврядування у загальноосвітній школі регламентувалася затвердженим ВЦВК РРФСР 30.09.1918 р. „Положенням про єдину трудову школу”, радою народних комісарів РРФСР 18.12.1923 р. Статутом єдиної трудової школи, прийнятим Наркомпросом РРФСР документами – Положенням про організації учнів у школах другого ступеня (1921 р.), тезами про самоврядування (1923 р.).

Відповідно до цих документів в школах діяли як роздільні органи самоврядування педагогів (педагогічні ради, навчально-методичні об’єднання) та учнів (загальні і делегатські збори, учкоми, комісії та ін.), батьківської громадськості (батьківські збори, їх комітети), так і спільні органи самоврядування (збори, конференції).

Згідно з „Положенням про єдину трудову школу” шкільна рада була відповідальним органом шкільного самоврядування. Ухвалення цих документів надало простір думкам великих росіян-педагогів.

Неоцінимий внесок в становлення теорії самоврядування, а також в практику його розвитку вніс А.С. Макаренко, який виявив і переконливо розкрив основні елементи системи управління життєдіяльністю шкільного колективу: ціле покладення, планування, організацію і самоврядування. Вершиною шкільного самоврядування в 20-30-і роки можна вважати створену А.С. Макаренком комуну ім.. Ф.Е. Дзержинського. Як відомо, все управління життям комуни здійснювалось самими комунарами.

Система самоврядування комуни містилася в „Конституції країни ФЕД”. Відповідно до неї, найвищим органом в комуні були загальні збори комунарів, які мали право покладати на комунарів стягнення.

У період між загальними зборами головним органом управління була рада командирів загонів. у раду командирів входили також начальник комуни, його помічник, начальник господарської частини, лікар, секретар комсомольської організації, начальник заводу.

На загальних зборах комунарів обиралися санітарна комісія, столова комісія, господарська комісія, клубна рада. Повноваження, конкретні обов’язки і порядок діяльності кожної комісії відображались у Конституції.

На рубежі 20-30-х років в колишньому Радянському Союзі завершилось затвердження адміністративно-командної системи, що розповсюдила свій вплив і на сферу освіти. Постановою ЦКВКП(б) „Про початкову і середню школу” від 25 серпня 1931 року наркомпросом союзних республік було запропоновано забезпечити здійснення єдиноначальності в управління школою. Згідно з новим Статутом радянської політехнічної школи (1933 р.) шкільна рада стала дорадчим органом. В основі комунарського руху лежала ідея колективних творчих справ І. Іванова, яка привела до виникнення неформальних колективів.

Вже у часи незалежної України у 1991 році був прийнятий Закон України „Про освіту”, в якому знайшла певне втілення ідея демократизації школи. Відтепер кожна школа розробляє свій статут, в якому має право встановлювати конкретну форму демократичного самоврядування. З 1996 р. освітні установи керуються законом „Про внесення змін і доповнень в закон України „Про освіту”. Відповідно до них управління освітніми установами повинне будуватися на принципах єдиноначальності і самоврядування. Формами самоврядування названі рада освітньої установи, опікунська рада, загальні збори, педагогічна рада. Порядок виборів органів самоврядування повинен визначатися статутом освітньої установи. Важлива роль в самоврядуванні закладу освіти відводиться учням.

У наші дні в процесі докорінного перетворення роботи освітньої установи учнівське самоврядування виходить на якісно новий етап свого розвитку. Ключова проблема – зробити дитину активним учасником, суб’єктом освітнього процесу в школі. Беручи участь в діяльності органів дитячого самоврядування, школярі включаються до практики різносторонньої позаурочної діяльності, ділового спілкування з дорослими на рівноправній основі, залучаються до практики громадянської поведінки і соціальної діяльності. У рамках шкільного самоврядування діти дістають можливість впливати на зміст освіти, на процес розробки, ухвалення і реалізації локальних нормативно-правових актів школи, вчаться відстоювати свої права та інтереси в ній, задовольняти актуальні потреби в самовираженні, самоствердженні і самореалізації. Для досягнення самоврядування в сучасній освітній установі необхідно вирішити ряд проблем, таких як формальне функціонування органів самоврядування, без урахування думки і бажання самих учнів. Принцип самодіяльності та ініціативи в роботі з учнями нерідко ігнорується. Педагоги чинять прямий тиск на громадську думку школярів, самоврядування організовується формою, але не за суттю. Самоврядування залишається привілеєм лише окремих школярів. Пори цьому забувається, що воно не тільки засіб, але і результат вихованця, він припускає широку варіативність. Впродовж десятиліть в педагогів використовувався досвід та ідеї С. Шацького, А. Макаренка, І. Іванова. Упроваджувалися на практиці похідні від струнких моделей самоврядування, розроблених цими педагогами. Перед організаторами виховного процесу сучасної освітньої установи постає питання – яка модель шкільного самоврядування найбільш прийнятна, які класичні принципи необхідно переглянути, що узяти за основу.

1.3. Актуальність створення шкільного самоврядування в сучасних умовах

Перш ніж замислюватись про створення шкільного самоврядування, необхідно відповісти на запитання про необхідність залучення дітей в процес шкільного самоврядування.

Розглянемо відповідь на це питання з двох позицій – учня і педагога з урахуванням соціально-психологічних особливостей розвитку дитини.

З погляду вікових психологічних особливостей для підліткового віку характерна підвищена сприйнятливість до соціальних явищ, для нього необхідне визнання, має бути наявність мотивації на взаємодію в групі. Дитина готова до змін, відчуває потребу в своїх досягненнях і у своєму самовизначенні.

З погляду педагогів, участь у шкільному самоврядуванні або в діяльності громадської організації сприяє формуванню громадянської позиції і ціннісного відношення до себе й інших, дозволяє учням підвищити соціальну компетенцію, розвивати соціальні навички поведінки і установок на самостійне ухвалення рішення проблемних ситуацій.

З педагогіки відомо, що в умовах спільної діяльності поведінка людини стає більш плідною, ніж в умовах індивідуальної поведінки.

У підлітків виникає бажання діяти відповідно до тих очікувань, які вони мають по відношенню один до одного, що згодом і виявляється в їх поведінці.

На поведінку підлітків впливають також вимоги соціального середовища у вигляді обов’язків, традицій, правил поведінки і моральних норм.

Підлітки прагнуть до групового об’єднання тоді, коли бачать у цьому перспективу цікавого життя, можливість вирішити свої проблеми. При цьому дуже важливо забезпечити усвідомлення своїх потреб, цілей і отримання практичного результату діяльності.

Важливість і необхідність створення ефективного шкільного самоврядування для педагогів зрозуміла. Але точка зору дорослих наставників морже не співпадати з точкою зору дітей і їх батьків на проблему шкільного самоврядування.

Для визначення позиції дітей відносно самоврядування використано матеріали конференції „Шкільне самоврядування”, яка відбулась на табірних зборах активу учнів.

Діти усвідомлюють необхідність створення шкільного самоврядування, розуміють, що участь у цьому дозволить:

• забезпечити реалізацію права на свободу думок, свободу слова, рівноправ’я, самоствердження;

• розвивати почуття відповідальності за себе, колектив, школу;

• змінити устрій життя школи і взаємовідносини між учнями і педагогами для створення духу співробітництва, взаємодопомоги і взаєморозуміння;

• організовувати своє дозвілля.

Для розвитку самоврядування підлітки пропонують розділити учнів по ланках і поширювати ідеї шкільного самоврядування. У цій роботі учні повинні стати реформаторами, а педагоги – помічниками і сполучною ланкою, адміністрація – координатором і спонсором.

Взаємовідносини між вчителями і учнями повинні будуватися на взаємоповазі, розумінні і взаємодопомозі.

Діти вважають, що для ефективної роботи необхідний лідер, який повинен бути розумною особою, що володіє організаторськими та ораторськими здібностями, відповідальністю, доброзичливістю і почуттям гумору.

Учні відзначають, що шкільне самоврядування повинне об’єднати всі вікові групи вчителів через спільну діяльність, організацію масових заходів і роботу, спрямовану на впорядкування школи.

Діти говорять про те, що для них важливо:

• які існують правила в самоврядуванні: формальні чи неформальні;

• чи є в школі дитяче об’єднання, громадська організація;

• який рівень ієрархії і дисципліни як в об’єднанні, так і у всій школі;

• чи можуть вони брати участь в управлінні або самоуправлінні школою;

• чи можуть учні ухвалювати рішення, якщо так, то з яких питань;

• чи можливий процес спільної діяльності між адміністрацією, педагогами та учнями;

• яка роль педагога в дитячому об’єднанні, в шкільному самоврядуванні.

Як видно з результатів опитування учнів, наявність шкільного самоврядування, дитячого об’єднання їх необхідне. Але за даними, одержаними в результаті соціологічного опитування виходить, що тільки 55,8% дітей використовують повною мірою право на свободу асоціації. Лише 42,2 % опитаних є членом будь-якої дитячої організації.

У освітніх установах, де відсутні організації учнів, адміністрація схильна розцінювати спілкування з представниками від класів чи паралелей як участь школярів в управлінні школою. Навряд, чи їх участь в управлінні у такий спосіб заходить далі за з’ясування питань, коли проходитиме дискотека або хто братиме участь у змаганнях, вже не кажучи про те, що питання дотримання і захисту прав дітей, формування громадянських якостей в системі освіти таким шляхом не вирішиш.

Тільки через свою громадську організацію діти можуть донести свою думку про шкільне життя до відома адміністрації, брати участь в процесі зміни шкільного клімату. Спілкування адміністрації з виборними представниками організації учнів дозволяє обговорити спірні питання, що виникають в процесі взаємодії, у тому числі й питання, що стосуються прав і законних інтересів дітей. Громадська організація учнів є найбільш ефективною формою, за допомогою якої здійснюється плідна співпраця усіх учасників освітнього процесу.

У даний час в освітніх установах відбувається процес створення шкільного самоврядування і дитячих громадських організацій.

1.4. Соціально-педагогічні принципи побудови моделі шкільного самоврядування

Спираючись на основні підходи в застосуванні методу моделювання в психологічних дослідженнях, можна виділити основні принципи побудови моделі шкільного учнівського самоврядування.

Принцип рівневої ієрархічної побудови моделі шкільного самоврядування. Даний принцип використовується при позиційній, організаційній, управлінській моделі.

Модульний принцип побудови моделі самоврядування. Наявність у шкільного самоврядування значного числа взаємозв’язаних різнорідних елементів примушує нас провести аналіз можливих ступенів взаємодії між ними. Модульний принцип побудови моделі дозволяє розширити межі і можливості аналізу проблеми шкільного учнівського самоврядування.

Принцип структурності в побудові моделі шкільного самоврядування. Позиційна, організаційна, нормативно-правова, управлінська моделі. Структура повинна виражати те, що залишається незмінним при будь-яких зовнішніх і внутрішніх змінах умов протікання діяльності.

Принцип гуманізації в побудові моделі учнівського самоврядування. Принцип міждисциплінарності в побудові моделі учнівського самоврядування. Реалізація даного принципу створює можливості конструювання свого власного образу проектування життєвої траєкторії (А.С. Прутченков).

Виділені принципи побудови моделі учнівського самоврядування повинні визначити загальний шлях його створення. необхідно враховувати те, що всі складові елементи, знакові утворення відображали в максимальній повноті реальну діяльність шкільного учнівського самоврядування, тобто модель, що розробляється, повинна відповідати всім вимогам надійності, застосованим до всіх методів наукового пізнання.

Вивчення масової практики показує, що більшість освітніх установ, що мають шкільне самоврядування, використовують так звану модель „Шкільна рада”.

У даній моделі самоврядування засноване на точному виконанні вимог законодавчих і локальних актів. Загальні збори учасників освітнього процесу, шкільна рада, загальношкільні збори учнів, педагогічна рада, збори батьків школи – все це адміністративні структури, які можуть виконувати і само управлінські функції. Саме цей адміністративний ресурс може і повинен бути використаний в освітніх установах, де переважає даний стиль управління і взаємостосунків учасників освітнього процесу. За допомогою цієї моделі учасники освітнього процесу, у тому числі і школярі, реалізують свої громадянські права на участь в управлінні справами загальноосвітньої установи і місцевого співтовариства. Дана класична модель має як сильні, так і слабкі сторони. У ній практично не використовуються такі атрибути сучасної педагогіки і виховання в якості ігрових технологій. Простежується формалізація процесу виборів органів самоврядування, у тому числі й учнівського.

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2.1. Нормативна база учнівського самоврядування

Самоврядування в освітніх установах в основному будується на тих же принципах і правилах, на яких ґрунтується самоврядування в державних і громадських установах. Законодавство прямо вказує на те, що місцеве самоврядування та самоврядування в освітній установі будують свою діяльність на єдиних правових основах.

Із соціологічної точки зору, самоврядування – це колективне управління, участь усіх членів організації в діяльності відповідного органу, включення виконавців у процес вироблення та прийняття рішень. Самоврядування як форма управління визначилось тільки для малих спільнот, об’єднаних певними умовами свого співіснування.

Загальноприйнятим для світового суспільства є визначення, дане в європейській Хартії місцевого самоврядування (стаття 3): „Під місцевим самоврядуванням мається на увазі право та реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину своїх справ та управляти ними, діючи в рамках закону, під свою відповідальність…”. Це визначення встановлює 3 основні частини будь-якого самоврядування:

1. Юридичну: право спільноти самій та під свою відповідальність вирішувати свої внутрішні питання.

2. Економічну: можливість будувати своє життя для власного блага та за свій рахунок.

3. Владну: створення власних органів управління, уповноважених спільноті здійснювати компетенцію, довірену законами країни тій спільноті.

Основними нормативно-правовими документами, які визначають юридичну можливість впровадження державно-громадського управління у загальноосвітньому навчальному закладі, є такі:

1. Конвенція про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, для України чинна з 27 вересня 1991 року).

2. Європейська хартія про участь молоді в житті комун та регіонів (прийнята Конгресом місцевих і регіональних влад Європи 14 січня 1991 року).

3. Конституція України (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року).

4. Закон України „Про освіту” (в редакції від 20 вересня 2003 року).

5. Закон України „Про загальну середню освіту” (від 13 травня 1999 року).

6. Положення про середній загальноосвітній навчальний заклад (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964).

7. Національна доктрина розвитку освіти (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року).

8. Конвенція старшокласників України.

9. Кодекс честі члена учнівської ліги України.

Документи розповідають:

Зі статті 51 Закону України „Про освіту”: учні мають право на:

– Доступ до інформації в усіх галузях знань;

– Особисту (або через своїх представників) участь у громадському самоврядуванні;

– Участь в об’єднаннях громадян.

Зі статті 63 Закону України „Про освіту”: „Вищим колегіальним органом громадського самоврядування у загальноосвітньому навчальному закладі є загальні збори (конференція) учасників навчально-виховного процесу, які скликаються не рідше 1 разу в рік”.

Зі статті 64 Закону України „Про освіту”: „У період між зборами діє рада загальноосвітнього навчального закладу, діяльність якої регулюється статутом загальноосвітнього навчального закладу, і в якій пропорційно представлені педколектив, учні школи 2-3 ступеня, громадськість”.

З Постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964: „У загальноосвітньому навчальному закладі за рішенням загальних зборів (конференції) або ради загальноосвітнього навчального закладу можуть створюватися і діяти опікунська рада, учнівський комітет, батьківський комітет, методичні об’єднання, комісії тощо”.

Згідно з проектом Міжнародної шкільної Конституції кожен учень має право:

• вільно висловлювати свою думку;

• обирати і бути обраним до шкільної ради;

• одержувати обґрунтування своїх оцінок;

• подавати скарги.

Основні обов’язки учнів:

• дотримуватися норм поведінки, установлених у співтоваристві;

• старанно вчитися;

• виконувати рішення, ухвалені вищими органами управління в школі.

2. Основні напрямки діяльності, структура та Статут учнівського самоврядування

Учнівське самоврядування – це особливий спосіб організації життя учнівського колективу, який реалізується у залученні всіх його членів до планування, організації та контролю за навчальною та іншими видами діяльності у школі.

Основні функції самоврядування в школі:

– участь у розробленні плану роботи школи на новий навчальний рік.

– проведення соціологічних досліджень з проблем життєдіяльності учнівських колективів.

– забезпечення порядку в школі, організація чергування в школі, в класі.

– організація дозвілля учнів: підготовка і проведення конкурсів, свят, змагань.

– проведення загальношкільних лінійок, зборів, конференцій.

– організація дозвілля на перервах.

– організація роботи з благоустрою школи та шкільної території.

– організація роботи зі збереження шкільного майна.

– організація літнього відпочинку учнів.

Портфоліо органу учнівського самоврядування

1. Декларація про права дитини.

2. Декларація про права людини.

3. Конвенція ООН про права дитини.

4. Конституція України.

5. Закон України „Про освіту”.

6. Положення про загальноосвітній навчальний заклад.

7. Положення про шкільну раду ЗНЗ.

8. Статут школи.

9. Статут учнівського самоврядування.

10. Структурна модель учнівського самоврядування.

11. Загальношкільний план роботи.

12. План роботи учнівського самоврядування.

13. Плани роботи комісій.

14. Протоколи засідань.

15. Друкований орган учнівського самоврядування.

Органи учнівського колективу – органи з виборних або уповноважених осіб, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координувати та об’єднувати роботу всіх первинних осередків.

Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною.

Постійний орган учнівського колективу в багатьох школах – учнівський комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють комісії з представників класів. Орієнтовний перелік комісій:

1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; організація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, організація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);

3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядкування території);

4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск „Блискавок”, боротьба за дотримання учнями правил поведінки);

5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклування про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури.

2. Виховний вплив колективу в учнівському самоврядуванні

Виховний вплив колективу в учнівському самоврядуванні здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі кожного члена учнівського самоврядування, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в колективі встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено три найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо „це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло”.

Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає „ізольованих”, відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.

Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного колективу.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі відіграє громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не чекаючи зборів.

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

Виховний вплив колективу учнівського самоврядування на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Важливо забезпечити своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу.

2.4. Розробка та впровадження учнівським самоврядуванням соціальних проектів

Останніми роками в Україні інтенсивно обговорюється питання створення осередків громадянського суспільства. Однією з найбільш поширених форм організації таких осередків серед школярів є учнівське самоврядування. Саме воно покликане формувати компетентних та свідомих громадян.

Основою виховання громадянськості є активне залучення членів учнівського самоврядування до вирішення тих проблем, які стоять перед суспільством. Саме це приводить до набуття позитивного досвіду громадянської співучасті.

Дитячі організації, а зокрема і учнівський парламент, здійснюють свою діяльність відповідно до статутних вимог і в рамках реалізації певних проектів.

Тому важливо знати, що таке проект і як ефективно його реалізувати. Слово „проект” все частіше вживається у різних сферах нашого життя – в економіці, соціальній політиці, навіть у нашому повсякденні. Незалежно від сфери застосування проект має такі ознаки:

– спрямованість на досягнення конкретної мети;

– базування на координованому виконанні пов’язаних між собою дій;

– визначеність певної дати початку і закінчення;

– певною мірою неповторність і оригінальність.

Реалізація будь-якого проекту складається з кількох етапів: розробки (планування), практичного впровадження та оцінювання досягнень.

Етап розробки соціального проекту розпочинається з визначення напряму діяльності. У подальшому розробляється концепція проекту:

– визначення актуальності, цілей і завдань та кінцевих результатів, яких планується досягти;

– вибір об’єктів, на які переважно спрямовуватимуться зусилля проекту;

– розробка логічної моделі проекту (теоретичної основи діяльності), завдяки якій мають бути досягнуті очікувані результати;

– планування окремих видів проектної діяльності.

Початковим етапом розробки проекту є визначення напряму діяльності. Як напрям діяльності у межах проекту може бути обрано один з аспектів соціальних потреб і проблем дітей та молоді: профілактика негативних явищ, підготовка молоді до самостійного життя, формування здорового способу життя тощо.

Визначення напряму діяльності дозволяє перейти до безпосереднього проектування – розробки концепції проекту.

Концепція проекту – це основні положення, проведені у певній формі, що дозволяє визначити кінцеву мету роботи та шляхи її досягнення. Зазвичай концепція має містити такі складові: актуальність проекту, об’єкт діяльності, мета та завдання, види діяльності, очікувані наслідки роботи.

Етапом, необхідним для розробки та обґрунтування соціального проекту є дослідження вихідного етапу соціальної проблеми, вивчення ситуації.

Безумовно, найкраще розробляти проект для конкретної місцевості, навчального колективу. В такому випадку статистичні дані матимуть не узагальнений. а конкретний вигляд, будуть пов’язані з конкретними людьми і конкретними проблемами.

Результати вивчення ситуації у вигляді опису ситуації (характеристики умов) кладуться в основу обґрунтування актуальності проекту, наочно демонструють необхідність і напрями роботи.

Важливим питанням розробки проекту є вибір об’єктів соціального проекту. Необґрунтований вибір об’єктів ставить під сумнів успіх проекту ще до початку його впровадження, незалежно від мети, задіяних ресурсів тощо. На етапі розробки слід передбачати також необхідність роботи з особами, які можуть бути партнерами і впливати на позитивне розв’язання даної проблеми.

На початку розробки програми діяльності слід чітко визначити мету проекту, що передбачається досягти в ході його реалізації, формулювання мети проектної діяльності має бути споріднене з окресленою соціальною проблемою. Безперечно, на етапі розробки неможливо передбачити, які відхилення від бажаного результату можуть виникнути в ході практичної діяльності. Мету проекту слід розглядати як ідеальне уявлення розробників про результат майбутньої діяльності, вона не є абсолютним передбаченням результатів, а бажаними наслідками роботи.

Формулювання мети має відповідати певним вимогам: мета має бути досяжною в межах одного проекту, передбачати вимірюваний кінцевий результат (тобто містити не гасла, а більш-менш конкретні цілі), мета повинна формулюватись як безумовна.

Послідовність досягнення поставленої мети визначається при формулюванні завдання проекту. Завдання – це практичні кроки, спрямовані на досягнення мети. При розробці проектної документації завдання формулюються зразу ж після мети, що дозволяє детально її конкретизувати. Основна вимога до формулювання завдань – конкретність і практична наочність результатів їх виконання.

Визначення мети і завдань соціального проекту, об’єктів, на які спрямовуватиметься соціальна робота в межах його реалізації, є обов’язковими, але недостатніми умовами успіху. Потрібно передбачати, яким чином будуть досягнуті прогнозовані цілі, тобто передбачити конкретні види діяльності, що будуть реалізовані в межах проекту.

Окремі види діяльності соціального проекту – це найменша структурна одиниця діяльності, яка має закінчений вигляд і характеризується наявністю таких ознак:

– конкретна мета, яка відповідає тактичній меті проектної діяльності;

– процес, який відповідає конкретній меті і має визначені стадії;

– незмінні істотні умови діяльності, які на всіх стадіях процесу уможливлюють вимірювання і конкретне порівняння показників, які є інформативними стосовно цього процесу;

– результат, який можна виміряти.

Планування роботи передбачає визначення переліку і порядку впровадження заходів з його реалізації. У процесі складання плану розроблена концепція конкретизується організаційними діями.

Етап розробки проекту можна вважати цілком виконаним, коли самі розробники концептуально усвідомили проект, переклали ідею на практичну реалізацію і можуть обґрунтовано провести презентацію проекту.

Після закінчення етапу планування соціального проекту розпочинається етап реалізації і контролю за його виконанням. Кожен проект є унікальною програмою дії.

Основними напрямами для роботи в реалізації проектів є:

– сприяння становленню активною громадської позиції, правова освіта молоді;

– патріотичне виховання молоді;

– виховання молодіжних лідерів;

– залучення дітей та молоді до природоохоронної діяльності;

– підвищення ефективності шкільного самоврядування;

– організація дозвілля дітей та молоді;

– оздоровлення дітей та молоді;

– підтримка обдарованої молоді;

– підтримка соціально незахищених категорій дітей;

– формування здорового способу життя дітей та молоді.

Проводячи заплановані заходи, координатори проекту постійно контролюють хід його виконання. Вони мають зважати на те, що вже зроблено за проектом, оцінювати ступінь реалізації плану, але потрібно завжди пам’ятати, що навіть при ідеально спланованій діяльності завжди з’являються певні труднощі. Контроль за виконанням проекту постійно супроводжується моніторингом та оцінкою.

Оцінювання соціальних проектів спрямоване на розв’язання різних завдань:

– оцінювання для продовження (розширення) проекту;

– оцінювання для пошуку шляхів поліпшення проекту;

– порівняльне оцінювання різних проектів.

Підсумкове оцінювання здійснюється після того, як розробку проекту закінчено.

Однією з моделей проведення оцінки ефективності впровадження різних видів діяльності є моніторинг соціальних проектів. Моніторинг – регулярне, періодичне дослідження одного і того ж об’єкта, що здійснюється за єдиною методикою. Особливість моніторингу соціальних проектів полягає в тому, що здійснюється не лише дослідження та оцінка, а й постійне коригування їх реалізації.

Наведені приклади організації оцінки ефективності окремих видів діяльності в межах одного соціального проекту доводять необхідність ґрунтовної підготовки програми оцінки на стадії розробки проекту, незалежно від його спрямування та обсягу. Вибір конкретної технології залежить від мети, завдань та очікуваних результатів кожного конкретного проекту.