43. Причини, характер, рушійні сили Визвольної війни українського народу 1648-1657рр. Утворення української козацької держави б. Хмельницького

Визвольна війна, яку академік І. П. Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнув­ши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою влас­ністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національ­но-визвольних та соціальних мотивів. Великим і знач­ним було і релігійнепротистояння православ'я і като­лицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у бо­ротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницько­го. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбу­лася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, се­ляни, міщани, шляхта. Характер війни був всенарод­ний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чиги­ринський сотник. У кінці 30-х років Б. Хмельниць­кий був генеральним писарем.

Головний здобуток Національно-визвольної війни - утвердження Української держави - Гетьманщини.

Особливістю козацької держави був її військовий характер. Він зумовлювався як потребою виборювати незалежність, так і традиціями Війська Запорозького.

Протягом літа - осені 1648 р. на визволених українських землях було утворено українські центральні та місцеві органи влади, судові установи, запроваджено новий принцип адміністративно-територіального поділу, поступово формувалася нова соціально-економічна структура.

До участі в розбудові держави було залучено різні верстви тогочасного українського суспільства

44. Поділ України на Лівобережну та Правобережну (1657-1663рр.) та боротьба за возз’єднання Української держави (1663-1676рр.)

Московські статті стали важким ударом по українській державності. Тому в Україні почало ширитися загальне невдоволення як політикою І. Брюховецького, так і московськими порядками. Чашу терпіння переповнили події, пов'язані з Андрусівським перемир'ям, укладеним між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. Воно фактично узаконювало поділ України — Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя переходило під владу Польщі. Це створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави та возз'єднання в межах усіх етнічних земель, де проживали українці.

Слободищенський трактат відкрив новий етап боротьби за гетьманську булаву. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя. На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції.

Україна поділилася на два гетьманства – Правобережне і Лівобережне. Починається період перманентної спустошливої війни – Руїни.

Гетьманом Лівобережної України став Іван Брюховецький (1663-1668), Правобережної – Павло Тетеря (1663-1665).

Обидва вони зажили собі недобру славу чужинських поплічників. Тетеря, що тримався пропольської орієнтації, у 1664р. спільно з поляками вдерся на Лівобережну Україну і спробував підняти козаків у похід на Москву, але невдало. Дещо пізніше переслідування Тетерею учасників антипольських повстань викликало настільки сильне незадоволення, що Тетеря зрікся гетьманства і втік до Польщі.