7.3. Події на Лівобережжі та Правобережжі в 1660-1670 рр. Гетьман

Петро Дорошенко

Невдоволення козацтва пропольською політикою Виговського призвело до повернення до влади у 1659 р. Ю.Хмельницького (Юрка Хмельниченка), який не мав необхідних для цього здібностей ні політика, ні дипломата, ні полководця. Молодий гетьман, маючи слабку волю, не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати владу і швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угруповань. Займаючи то промосковську, то пропольську позицію, він сприяв поглибленню хаосу на Україні. Різні старшинські угруповання, прагнучи збагатитись, посилили між собою боротьбу, яка призводила до занепаду господарства. На тлі розбрату, що підігрівався поляками, московітами, татарами і турками, на Україні одночасно проголошуються по декілька гетьманів. Поряд з Ю.Хмельницьким на Лівобережжі стає гетьманом Яким Сомко. Незабаром замість Ю.Хмельницького гетьманом на Правобережжі обирається Павло Тетеря. Одночасно на Лівобережжі на Чорній раді обирається Іван Брюховецький. Тетеря займав пропольську лінію, а Брюховецький – промосковську. У своїх листах до московського царя він називав себе «Івашкою», «подножком Вашої Величності» і підписав у 1665 р. «Московські статті», згідно з якими передбачалося перебування московських воєвод і залог в усіх великих містах; передача збору податків до рук вєвод; проведення виборів гетьмана лише в присутності царського представника; заборона ведення гетьманом самостійної зовнішньої політики тощо. На схожі обмеження української автономії погоджувалися й наступні лівобрежні гетьмани.

Між лівобережними й правобережними гетьманами постійно точилася війна, від чого страждав український народ. Цією ворожнечею користувалися поляки, татари і московіти, ще більше руйнуючи Гетьманщину. Масами гинули люди. Розпочався важкий для України період, який прозвали «Руїною». Руїна – це період в історії України від середини 1660-х до кінця 1680-х рр. Він характеризується розколом України на дві частини, братовбивчою громадянською війною, іноземною інтервенцією, зрадою національних інтересів частиною старшини, економічним і культурним занепадом, руйнацією козацької держави, яку створив Б.Хмельницький.

Спробу об’єднати Лівобережжя з Правобережжям і вивести Україну з руїни намагався здійснити Петро Дорошенко, обраний гетьманом Правобережжя в серпні 1665 р. Дорошенко міцно тримав владу в своїх руках, щиро хотів об’єднати Україну і досягти її суверенітету. Скориставшись падінням популярності лівобережного гетьмана І.Брюховецького, у 1668 р. П.Дорошенко здійснив похід на Лівобережжя. В результаті Іван Брюховецький був вбитий людьми з його власного оточення, а правобережний гетьман оволодів і Лівобережжям. Однак не маючи можливості особисто перебувати тут увесь час, П.Дорошенко довірив управління Лівобережжям Д.Многогрішному як наказному гетьману. Цим не забарила скористатися Москва, яка не симпатизувала Дорошенку. За підтримки московських дипломатів Д.Многогрішний був обраний гетьманом Лівобережної України. Україна знову була поділена на дві частини.

Не дала позитивних результатів і зовнішня політика Дорошенка, який вважав, що утворити Українську державу можна було лише маючи в союзниках іншу державу. Тому спочатку він зробив спробу побудувати її під верховенством польського короля, але незабаром переконався, що ця ідея не підтримується більшістю українського населення. Потім зробив спробу домогтися цього в союзі Москвою, але, як виявилося, та не хотіла бачити Україну під владою самостійного й сильного правителя. Крім того, після смерті польського короля Яна Казиміра в якості одного з реальних претендентів на польську корону розглядався російський цар. У Москві виношували план створення конфедерації Московської держави і Речі Посполитої. За цих обставин між Москвою і Польщею на початку 1667 р. був підписаний Андрусівський договір про перемир’я на 13,5 років. Цей договір мав негативні наслідки для України. Єдина, хоча й формально, гетьманська держава розколювалась на дві частини: Правобережжя відходило до Польщі, а Лівобережжя з Києвом (на два роки) – до Московії. Договір утворював великі перешкоди на шляху до об’єднання всіх українських земель.

Тоді Дорошенко провів переговори з Кримом і Туреччиною про їх підтримку. Українське військо Дорошенка і стотисячна турецька армія на чолі з султаном Мегмедом ІV здобули перемогу над поляками в 1672 р. Польський король Михайло Корибут-Вишневецький змушений був підписати з турками Бучацьку угоду, за якою Польща визнавала незалежність Української держави. Але водночас Поділля переходило до Туреччини. Був створений плацдарм для турецької окупації всієї Правобережної України. Отже, всі намагання Дорошенка, одного з найбільш видатних тоді осіб, не дали позитивних наслідків. Поступово втрачаючи підтримку народу, П.Дорошенко склав булаву в 1676 р. на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича.