Таблиця 3. Основні показники розвитку фермерських господарств України* (за матеріалами вибіркових спостережень)

Показники	Роки		Збільшення,разів
	1993	1998
Кількість ферм	14681	35927	2,4
Площа сільгоспугідь, тис. га	292,3	932,2	3,2
те ж на ферму, га	20	26	1,2
Площа ріллі, тис. га	259,8	857,4	3,3
те ж на ферму, га	18	24	1,3
Посівна площа на ферму, га	113,7	684,1	6,0
Валова продукція сільського господарства (в співставних цінах 1996р.), млн. грн.	54,0	220,6	4,1
те ж на ферму, тис. грн.	3,7	6,1	1,6
Наявність у ферм, шт. :
- тракторів	13291	17967	1,4
- вантажних автомобілів	3657	5959	1,6
- комбайнів	н/д	3575	х

Джерело : Агропромисловий комплекс України : стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформ.-аналіт. збірник. Вип. 4. - К.: ІАЕ УААН, 2004

Результати обстежень статистичними органами фермерських господарств за показниками виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, наявності землі і техніки та чисельності працюючих показують, що в їх діяльності спостерігаються позитивні зрушення. Розвиток орендних відносин дає можливість збільшувати розміри фермерських господарств, підвищувати рівень концентрації виробництва.

Проте ефективність роботи фермерських господарств ще невисока. Займаючи 2,2% сільськогосподарських угідь, у 2003 р. вони виробили лише 7% валової продукції. Такий стан пояснюється насамперед недостатньо розвинутою матеріально-технічною базою і недостатній рівень цін, що не забезпечує прибутку для придбання ресурсів.

В останні роки спостерігається тенденція скорочення машинно-тракторного парку. Так, у 2003 р. на кожні 2 фермерських господарства припадав один трактор, на 10 - один комбайн, на 5 - один вантажний автомобіль.

Оновлення парку тракторів, комбайнів, іншої техніки, впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур є головним завданням підвищення ефективності роботи фермерських господарств України.

Висновок

Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну пере­будову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфе­рі, свободу підприємництва та конкуренції.

Одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподар­ського виробництва є раціональне використання головного засобу ви­робництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарст­во в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості ґрунтів, що обумовить зростання продук­тивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

Перехід аграрного сектора до ринкових відносин породив принципово нові форми господарювання. Не так давно пріоритет надавався держав­ній власності, другорядна роль відводилась кооперативній, приватна власність заперечувалась повністю. Однією з вирішальних передумов переходу до ринку є приватизація власності, що має вплинути на роз­виток виробництва.

Ряд законодавчих і нормативних актів, що прийняті останнім часом, сприяють розвитку на селі нових форм господарювання, і кожна з них у процесі конкурентної боротьби може довести свої переваги.

Земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджені три рівноправні форми власності: державна, колективна і приватна. Саме на приватній формі власності і ґрунтується діяльність селянських /фермерських/ господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогоспо­дарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліп­шення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.

Незважаючи на окремі песимістичні виступи, що фермер всіх не на­годує, розвиток селянських /фермерських/ господарств на рівні з велики­ми підприємствами в Україні необхідний, бо на землі має бути госпо­дар і вироблена продукція повинна відповідати більш якісним показникам, а для цього потрібно надавати всіляку підтримку фермерам.

Досвід аграрних перетворень в Україні переконливо свідчить про недостатнє теоретичне обґрунтування проблем трансформації відносин власності, входження в ринкову економіку і розвиток підприємницької діяльності. Важливе значення має розробка методології і об’єктивний аналіз практики, виявлення переваг і недоліків тих чи інших видів підприємницьких структур, розробка пропозицій і підходів до їх формування і функціонування, побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.

Ринкові відносини формуються під впливом саморегулюючих і регульованих економічних механізмів, їх співвідношення може сприяти створенню стимулів для організації ефективного виробництва з метою отримання прибутку. Забезпечення прибутку, орієнтація на попит і конкуренцію стимулюють виробництво і є методом для запровадження інновацій.

Організаційний аспект підприємницької діяльності в аграрній сфері полягає в забезпеченні: високого життєвого рівня сільськогосподарських товаровиробників

• через розширення виробництва та високої купівельної спроможності населення

• через зайнятість і оплату праці.

Стосовно сільського господарства суб’єктами підприємництва виступають колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, кооперативи, господарські товариства з різним ступенем відповідальності, інші приватні формування, державні підприємства. Основними напрямами формування цих суб’єктів є приватизація майна радгоспів і реструктуризація колгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств. Ключовим підходом до цього є орієнтація індивіда на задоволення своїх потреб і інтересів через працю, здібності і підприємливість. Усвідомлення потреб працівником через інтерес служить дійовим чинником задоволення цих потреб і спонукає його до участі у підприємницькій діяльності.

Формування ринкових відносин зосереджується на різноманітності форм власності та конкретних формах її прояву. Активізувати підприємницьку діяльність неможливо без середовища суб’єктів ринкового господарства. Тому для підвищення підприємницького потенціалу необхідно, поряд з індивідуальним, розвивати і колективне підприємництво.

Розвиток підприємницької діяльності у великих господарських структурах можна забезпечити шляхом поглиблення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин. В рамках таких структур суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути повністю сільськогосподарські кооперативи, колективні підприємства, фермерські, сімейні господарства, господарські товариства, агрофірми і інші організаційні форми, що будують свою діяльність на приватній і колективно-пайовій формі власності.

Підприємництво в Україні вже має свою історію, певний досвід. Його слід розглядати як самостійну, ініціативну, систематичну діяльність на власний ризик з метою отримання прибутку. Проте для етапу формування ринкового середовища важливо переосмислити окремі теоретичні передумови і методичні підходи до розвитку підприємницької діяльності.