slovnik

АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ Архітектура Ренесансу в Італії XV–XVI ст.

Купол Санта Марія дел Фіоре у Флоренції, 1420

(архітектор Ф. Брунеллескі, 1377–1446 рр.)

Ренесанс у Західній Європі (від фр. – відродження) охоплює період від останньої третини

ХІІІ ст. до кінця ХVІ ст., а в Англії він тривав до початку ХVІІ ст. За доволі короткий порівняно

з середньовіччям час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких – реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу й гідність людської особистості. Залежно від конкретних історичних умов у кожній західноєвропейській країні, культура Відродження формувалася, розвивалася, досягала

розквіту й переживала кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше

еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий

Проторенесанс (остання третина ХІІІ – початок ХІV ст.), під час якого з’явилися перші ознаки якіснихзмінукультурномупроцесітавласнеВідродження, вякомурозрізняютьраннє(початок

ХІV – 90-ті рр. ХV ст.), високе (90-ті рр. ХV – початок ХVІ ст.) і пізнє Відродження (40-ві рр. ХVІ – початок ХVІІ ст.) та період стилю бароко – ХVІІ ст.

Секуляризація культури відповідала інтересам молодої буржуазії, що ставала панівною силою

усуспільстві. Проте своєю гуманістичною спрямованістю, героїчним оптимізмом, гордою вірою

влюдину, широкою народністю образів мистецтво Відродження виходило за межі ідеології

ренесансної буржуазії.

131

АКС (лат. – вісь, брусок) – циліндрична поверхня балясини або волюти.

АНТЕСТАТЮР (фр.) – виконане із землі або фашин укріплення з бруствером, яке перетинає передню частину бастіону.

АНТРЕВОЛЬТ (італ. – перед дугою): 1) поле стіни між двома сусідніми арками або над архівольтом і карнизом, на якому зазвичай розміщували рельєфний орнамент; 2) частина площини, обрамованої архівольтом і прямокутним обрамуванням стіни, прикрашена рельєфом, фрескою, мозаїкою.

Фрагмент Виховного будинку у Флоренції, арх. Філіппо Брунеллескі; 1422–1429 рр. Майоликові медальйони із зображеннями сповитих немовлят авторства Андреа делла Роббіа

132

АРКАДА ОРДЕРНА, ордерна аркада (фр.) –

сполучення ордерних елементів (колон, тричетвертнихколон, напівколонабопілястр) зарками, яке завершувалося загальним антаблементом чи карнизом.

Двір монастиря Санта-Марія делла Паче, арх. Браманте, 1500–1504 рр.

АРКАДА ПО КОЛОНАХ – сполучення склепінчастої і стояково-балкової конструктивних систем у вигляді арок, що спираються на капітелі колон або на відповідні відрізки антаблемента над капітелями.

Виховний будинок у Флоренції, арх. Філіппо Брунеллескі; 1422–1429 рр. Арки спираються на легкі колони з сірого каменю, дуги кожної з них у плані утворюють квадрат, передніми кутами спираються на колони

АСТІЛЯРНИЙ ОРДЕР (гр. – без колон) –

пропорційне членування стіни на цоколь, середню основну частину і антаблемент за відсутності колон або пілястр. Термін ввів італійськийархітектор, граверізнавецьантичної культури Дж.-Б. Піранезі.

АТТИКОВИЙ ПОВЕРХ – верхній поверх,

розташованийнадантаблементомспоруди, який часто має власний карниз.

Палладіо. Палаццо Вальмарана у Виченці. 1566 р.

133

АТТИКОВИЙ ПОЯС – невисока стінка над карнизом за периметром барабана або іншого висотного об’єму.

Двоярусна ротонда – Темп’єтто, 1502 р., арх. Д. Браманте

АТТИКОВИЙ ЯРУС – глухий ярус, відділений карнизом від основного ярусу.

АУЛЕ (італ.) – велика загальна кімната в квартирі, навколо якої групувались інші приміщення. Розпланувальний прийом сформувався в ХV ст. у житловій забудові Венеції.

БАЛЮСТРАДА (фр. < італ.) – невисока наскрізна огорожа балконів, терас, галерей, сходів або дахів, сформована балясинамичистовпчиками, вгоріз’єднана перилами, плитою, а внизу спирається на цоколь у вигляді бруса, що може бути оформлений різними обломами. Нерідко стовпчики міжбалясинамизавершувались обелісками і вазами, створюючи органічний перехід до стіни даху. Виконувались

з каменю, дерева, металу. Розміри Б. тісно пов’язані з фізичними розмірами людини і на відміну від більшості ордерних форм не збільшуються і не зменшуються залежно від масштабу і параметрів будівлі. Б. мала і символічне значення – недоторканності огородженого простору.

БАЛЯСИНА (пол., італ., англ.) – невеликий фігурний (часто веретеноподібний) стовпчик для підтримки перил огорожі сходів, балконів, дахів. Робиться гладеньким або прикрашається різьбленням, розписами, золоченням.

134

БАРАБАН (тюрк.): 1) циліндрична чи багатокутна у плані верхня частина будівлі, що підтримує купол або зімкнуте склепіння. Має два різновиди:

Б. світловий – прорізаний арковими або прямокутними вікнами. Простінки зовні часто прикрашалися колонками, пілястрами, а також різьбленими або ліпними прикрасами, а в середині – розписом.

Б. глухий (сліпий) – порівняно вузький, без прорізів. Його об’єм декоративно завершує споруду або її частину, збагачуючи силует та відповідаючи прийнятим стильовим нормам. Такий Б.г. під банею нерідко називають шиєю.

Купол Санта-Марія дел Фіоре у Флоренції, 1420 р., арх. Ф. Брунеллескі

Винахід бастей приписують Альбрехту Дюреру, але з огляду на те, що розробляли бастеї і його попередники, правильніше буде сказати, що Дюрер систематизував і науково обґрунтував застосування бастей

БАСТЕЯ (фр. – закриті ноші) – кам’яна фортифікаційна споруда довготривалого типу. Виникла в XVI ст. у результаті розвитку артилерії і була проміжним етапом еволюції фортечної башти в бастіон. В плані Б. могла бути напівкругла, кругла, багатокутна (але не 5-кутна), з відкритою горжею. Круглу Б. також називали рондель. Діаметр Б., на відміну від класичних башт, був більшим за висоту. Б. мала кілька ярусів для розміщення артилерії, крім того, гармати додатково могли розміщуватися на плоскому даху. Винесена перед куртинами функціонально зв’язувалась з обороною їх укріпленнями, рову і передпілля.

135

БастиліявчасиКарлаV розбудовується, розширюєтьсяінабуваєнарештіу1382 р. вигляду, якиймаловідрізняєтьсявідїївигляду намоментруйнуванняу1789 р. Зтогочасу Бастиліянабуваєхарактеруукріпленогозамку, депідчаснароднихзбуреньабоміжусобиць рятуютьсякоролітаіншіособи

БАСТИЛІЯ (фр. – укріплення): 1) оборонна башта перед входом на міст; 2) міський замок у середньовічній Франції. Пізніше перетворений на в’язницю.

РІВ – довге заглиблення в землі, яке має оборонне призначення. Зазвичай влаштовувалось перед валом, тим самим значно збільшуючи його висоту і обороноздатність.

БАСТІОН (фр. – висунута будівля): 1) виступ у фортечній стіні або оборонній спорудівзагалі; 2) вперіодРенесансукутоваобороннаспорудауфортеці, призначена для захисту від обстрілу з вогнепальної зброї, що являє собою удосконалену бастею; 3) п’ятикутної форми у плані виступаюча частина земляної фортеці, споруджена у Новий час.

БАСТІОННИЙ ФРОНТ – оборонна лінія у земляній фортеці, що складається з двох половин суміжних бастіонів і куртини між ними.

136

БЕЛЬВЕДЕР (італ. – гарний краєвид): 1) спеціальна будівля, вежа, огороджений майданчик або приміщення нагорі споруди для огляду довкілля; 2) назва деяких палаців і павільйонів, розташованих на підвищенні у мальовничій місцевості, у садах або парках, які призначені для милування гарними пейзажами.

Вілла Медічі з боку церкви Трініта деі Монті, яка розташована на схилі римського пагорба Пинчо, 1576 р., арх. Бартоломео Амманаті

БЕЛЬЕТАЖ (фр. – гарний поверх): 1) розташований над цокольним поверхом вищий напівповерх, де знаходились парадні і вишукано оздоблені приміщенняпалацу. Нафасадівінвиділяється великими вікнами, фільонками, пілястрами тощо; 2) перший ярус балконів у театральній споруді, що знаходився над бенуаром і амфітеатром (партером).

БОЙОВИЙ ХІД – майданчик у верхній частині оборонної стіни, який використовується для оборони і зв’язку обложених.

БОСАЖ (фр. – горб) – випукла ділянка стіни, виступ.

137

БРУСТВЕР, борствер (нім. – захист грудей) – польове укріплення для прикриття військ, розташованих позаду, яке складається зі земляного насипу, пристосованого до стрільби з-за нього, і зовнішнього рову, що дає землю для насипання Б. і слугує перешкодою під час штурму. Для пристосування Б. до стрільби до нього присипають сходинку, на яку люди стають під час стрільби. Сходинка ця називається

банкетом, або стрілецькою сходинкою.

ВАЛГАНГ (нім.) – широкий захищений хід на валові, який знаходиться за бруствером земляної фортеці і призначений для розміщення гармат. Поряд з ним існує В. зв’язку – широкий хід, який знаходиться нижче від бойового і використовується для переміщення військових вантажів.

ВЕЛИКИЙ ОРДЕР, колосальний ордер – система стояково-балко- вих конструкцій. Утворювалася колонами чи пілястрами висотою в два і більше поверхів з відповідним антаблементом, значні розміри яких контрастно підкреслювалися іншими ордерними і декоративними формами, розрахованими на пластику лише одного поверху. Поширений у стилі ренесансу, широко застосовуваний майстрами бароко, класицизму, ампірутаіншихстильових напрямів.

Церква Сант-Андреа в Мантуї, 1470–1597, 1737 рр.,

арх. Леон Баттіста Альберті

ВІКНО ФЛОРЕНТІЙСЬКЕ – поділене середньою колонкою, на яку вгорі спираються півциркульні арки.

138

Вікно палаццо Строцці у Флоренції

ВІКНО ФРОНТОННЕ – випускне з двосхилим покриттям на окремих кроквах.

ВІКНО “ХРЕСТОЦВІТ” – кругле вікно з чотирма внутрішніми напівкруглими частинами.

ВІКНО “ЧОТИРИЛИСТНИК” – кругле вікно з чотирма внутрішніми стрілчастими частинами.

ВІЛЛА (лат., італ. – маєток): 1) оточена високими стінами заміська садиба, будинок з господарськими спорудами, майстернями, приміщеннями для охорони (Vіllа rustiса) або міська будівля для відпочинку і розваг з терасовим парком, фонтанами, павільйонами

Вілла Пойяна в Пойяна Маджоре, арх. А. Палладіо, 1561 р.

139

(Villа urbаnа) у Стародавньому Римі; 2) королівський палац, маєток в імперії Каролінгів (Villае rеgіае), на основі яких пізніше зростали міста; 3) заміська резиденція знаті в Італії XV–XVII ст. у вигляді казино, невід’ємною частиною якої був великий палац серед терасового парку зі сходами, підпірними стінками, гротами, каскадами, фонтанами, скульптурами й павільйонами; 4) міська садиба у вигляді палацу з господарськими будівлями і садом у Москві XVIII – 1-ї пол. XIX ст.; 5) комфортабельний приватний особняк XIX–XX ст., що знаходився серед саду в курортній зоні, у привілейованому районі міста або на його околиці.

ВІМА (гр. – крок): 1) трохи піднесений проміжний простір між підкупольним простором і вівтарним півкругом або апсидою в церкві (порівн. біма); 2) сходинки вівтаря, який знаходиться на підвищенні.

ВІНЬЄТКА (фр. – виноградна лоза) – орнаментальна чи зображальна декоративна прикраса, що часто використовується як заставка або кінцівка у книжці, а в архітектурі зустрічається в композиції картушів.

ВОРОТА (слов.<давньопрус.): 1) великий отвір для проїзду на огороджені подвір’я, садибу, парк, що закриваються стулками. Виконувалися з дерева чи металу, могли бути суцільними або ажурними. Своїм виглядом В. узгоджувалися з архітектурним вирішенням огорожі (масивні й монументальні влаштовувалися у фортецях, легкі й багато

декоровані – у палацових ансамблях, скромні – у небагатих садибах); 2) проріз у стіні, який з’єднував зовнішній простір з приміщеннями споруди. Зазвичай заповнювався дерев’яною рамою або металевими ґратами. Відіграючи важливу роль в композиції фасаду, підкреслювався урочистими архітектурними формами (порталом); 3) рухома конструкція для закриття великого прорізу, яка могла бути гратчастою чи суцільною, виконувалась з різних матеріалів, а за характером відчинення В. могли бути одночи двостулкові, розсувні й підйомні. Зазвичай у їхніх полотнищах передбачалася хвіртка для проходу людей. Площини нерідко прикрашались фільонками, різьбленням тощо.

ГІПЕРТІРОН (гр. – над дверима) – широка горизонтальна дошка або карниз над прямокутним входом до споруди (порівн. сандрик).

ГІРЛАНДИНА (італ.) – споруда італійської кампаніли, яка відзначається вишуканістю пластичних форм.

140