Цивільні правовідносини

1 : Загальна характеристика цивільних правовідносин

У результаті регулювання нормами цивільного права суспільних відносин за участю громадян та організацій вони набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами. Цивільні правовідносини — це суспільні відносини, врегульоване нормами цивільного права. Йому притаманні риси будь-якого суспільного відношення. А оскільки ці правовідносини врегульовані саме нормами цивільного права, то для нього характерні ті особливості, що вирізняють цивільно-правові відносини з-понад усіх інших. Це визначення склалося історично та є найбільш поширеним і загальновживаним. Але є й інше визначення правовідносин, що дещо відрізняється від описаного вище та більше відповідає суті приватноправового характеру цих відносин1. Так, на думку його авторів, цивільні правовідносини є лише юридичною формою суспільних відносин, що регулюються нормами цивільного права. Тому результатом правового регулювання є не привнесення нової, юридичної сторони, а лише надання відповідної форми фактичному відношенню, що склалося. Завданням юриспруденції є не створення нових відносин, а саме надання відповідної форми існуючим, що збігається із суттю обох позицій, які насправді не відрізняються одна від одної.

Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини. Відповідно, внаслідок застосування норм права виникають майнові або особисті немайнові правовідносини.

У першу чергу цивільне право регулює майнові відносини — це основа економічного розвитку будь-якої країни. Але таке правове регулювання має певну специфіку. І основна специфічна риса полягає в тому, що правовідносин є зв'язком між надбудовою у вигляді норм права та суспільними відносинами, що є економічною основою суспільства.

Поняття й ознаки цивільних правовідносин. Підстави

виникнення цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків.

З'ясування властивостей і характеру цивільних правовідносин відносяться до числа найбільш складних питань теорії цивільного права.

Разом з тим, значна частина аспекту цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, установлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини і т.п.) відноситься до сфери не тільки цивільного права, але має також і загальнотеоретичний характер.

Головні ознаки цивільного правовідносини можуть бути виведені вже із самого його визначення.

До їхнього числа, зокрема, відносяться:

1) особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних правовідносин у цих відносинах виступають як юридично рівні суб'єкти, що в організаційно-правовому і майновому змісті відділений друг від друга;

2) цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що представляють інтерес для окремого (частки) особи;

3) відносини сторін, урегульовані на основах ініціативи учасників, їхнього вільного розсуду, заснованого на уполномочивающем характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення в тім, що головною підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їхній договір, що, вдобавок, може виступати і як норма цивільного законодавства;

4) учасники даного виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

5) захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу й у спеціальному (як правило, позовному) порядку;

6) підстави виникнення, припинення і трансформації цивільних правовідносин ґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших областях права по видах, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права й обов'язки виникають (припиняються, змінюються і т.п.) не тільки по підставах, передбаченим актами цивільного законодавства, але також унаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, що, виходячи з загальних основ цивільного права (законодавства), породжують відповідні цивільні права й обов'язки.

Цивільне правове відношення являє собою складну правову категорію, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єкта, 3) змісту.

Таким чином, цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. А підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти – це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.

Склад цивільних правовідносин

Елементами цивільних правовідносин вважають суб'єктів і об'єктів, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.

У цивільних правовідносинах завжди беруть участь дві і більше особи — учасники відносин, яких називають суб'єктами.

Суб'єктом цивільних правовідносин визнається особа, що бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка яких трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, а також Автономну Республіку Крим та територіальні громади.

Фізичні особи є учасниками цивільних правовідносин у випадку, якщо вони мають обсяг повної право-дієздатності.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досягнення особою певного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснюватрі, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у випадку їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає за загальним правилом у 18 років.

Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність включає в себе поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій..

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і у стосунках з іншими суб'єктами цивільного права —- фізичними особами та державою.Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації і припиняються також одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична особа не обмежується у своїх правах — вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються через те, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскільки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, основною метою якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким новим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок уперед у цьому напрямі, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність.

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та систематизації об'єктів цивільних прав є одним із найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.

Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети — здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.

Різні об'єкти цивільних прав можуть задовольняти різноманітні інтереси (майнові або немайнові), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме шляхом реалізації його обмінної вартості.

До матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьому значенні може бути не тільки якась річ, але й результати діяльності, причому не обов'язково ті, що мають матеріальний результат (наприклад, надання послуг зі зберігання або перевезення). Всі ці об'єкти за єдністю економічної природи і складають групу, що називається товаром.

Крім товарів, розрізняють інші чужі дії, наприклад, внесок у банку, частка в майні товариства. Це не речі, а можливості вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єктами цивільних правовідносин.

До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи тощо і деякі інші об'єктрі за своєю природою інші, але схожі — товарний знак, фірмове найменування тощо, а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).

Таким чином, до об'єктів цивільних правовідносин належать:

— речі (в тому числі гроші й цінні папери);

— інше майно, в тому числі майнові права;

— результати робіт, послуги;

— результати інтелектуальної діяльності;

— інформація;

— інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 160 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття інше майно, інші матеріальні та нематеріальні блага, результати інтелектуальної діяльності. Крім того, суспільство розвивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвитку згаданих вище понять з'являться найближчим часом, неможливо.

Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:

— речі — класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності або інші речові права; — майно — будь-які предмети матеріального світу, що не можуть бути віднесені до інших груп об'єктів цивільного права;

— результати інтелектуальної власності — об'єкти виключних прав;

— нематеріальні блага — як правило, об'єкти особистих прав;

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право самостійно здійснювати фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник — він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.

Слід зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин мають комплексний характер). Можна навести лише деякі приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і лише пасивні суб'єкти: в договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, позикодавець — лише суб'єктивне право.

Отже, до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне цивільне право тасуб'єктивнийобов'язок.

Суб'єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність,правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб'єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.

Об'єкт – це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права.

Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.