Лекція. Основи цивільного та сімейного права

Основи цивільного та сімейного права.

1. Поняття цивільних правовідносин та їх суб`єкти.

2. Цивільна правоздатність і дієздатність фізичних осіб.

3. Поняття, ознаки і види юридичних осіб.

4. Характеристика та види цивільно-правових правочинів. Форма договору.

5. Характеристика окремих видів договорів (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди майна, позики).

6. Спадкове право.

7. Порядок та умови вступу в шлюб.

8. Правовий режим майна подружжя.

 1. Поняття цивільних правовідносин та їх суб`єкти

 Цивільне правовідношення — це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права.

Предметом цивільного права є майнові та особисті немайнові відносини.

У першу чергу, цивільне право регулює майнові відносини — це основа економічного розвитку будь-якої країни.

Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них методом рівності сторін.

Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин, так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб'єкта права залежить, застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні).

Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. За загальним правилом, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Окрім того, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду,

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору.

Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.

У цивільних правовідносинах беруть дві і більше особи — учасники відносин, які називаються суб'єктами.

Суб'єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна.

 До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).

Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права.

До числа матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин можна віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту).

 До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи, товарний знак, фірмове найменування і т. ін., а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом.

Отже, до об'єктів цивільних прав (правовідносин) належать:

• речі (в тому числі гроші й цінні папери);

• інше майно, в тому числі майнові права та обов'язки;

• результати робіт, послуги;

• результати інтелектуальної діяльності;

• інформація;

• інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).

 Речі — найбільш поширений об'єкт цивільних прав. Згідно із законом речі поділяються на:

• рухомі та нерухомі (залежно від можливості їх вільного переміщення) — ст. 181 ЦК України;

 • подільні та неподільні (з огляду на можливість її повноцінного використання в розділеному вигляді) — ст. 183 ЦК України;

 • індивідуально-визначені речі та речі, що визначаються родовими ознаками — ст. 184 ЦК України;

 • речі споживні і неспоживні (залежно від того, чи зберігають вони свою первісну якість у процесі споживання) — ст. 185 ЦК України;

 • головну річ та приналежність (з огляду на їх призначення одна до одної) — ст. 186 ЦК України;

• деякі інші різновиди.

 

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

 Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення.

 Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомірностей:

 1. Правомірність на власні дії.

 2. Правомірність вимагати — це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

 3. Правомірність на захист у випадках порушення суб'єктивного права.

 Суб'єктивний обов'язок—це міра належної поведінки суб'єкта. У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний.

 2. Цивільна правоздатність і дієздатність фізичних осіб

У ст. 24 Цивільного кодексу України визначено поняття фізичної особи як людини — учасника цивільних відносин.

  Фізичну особу як суб'єкта цивільно-правових відносин (її правосуб'єктність) характеризують такі властивості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

 Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

 У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

 У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ст. 25 Цивільного кодексу України).

 Фізична особа має всі особисті немайнові права, майнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом України (ст. 26 Цивільного кодексу України).

 Необхідною правовою ознакою фізичної особи як суб'єкта права є її ім'я. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

 Цивільну дієздатність має фізична  особа,  яка  усвідомлює  значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним кодексом України і може бути обмежений винятково у випадках і в порядку, встановлених законом.

 Цивільна дієздатність фізичної особи за обсягом (ступенем повноти) поділяється на такі види:

залежно від віку — повна, часткова, неповна;

залежно від наявності обставин, з якими закон пов'язує обмеження чи втрату цивільної дієздатності фізичної особи, —обмеженна дієздатностьчи недієздатнісь.

 

Часткову цивільну дієздатність має фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років.

 Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (до них належать ті, які задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

 Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду, оскільки ця категорія осіб не є деліктоздатною.

 

Неповну цивільну дієздатність має фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

 Окрім правочинів, які можуть вчинятися особою, що має часткову дієздатність, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

 бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

 Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

 Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

 Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла віку шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

 Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст. 35 Цивільного кодексу України).

Обмежена дієздатність

 Фізична особа може бути обмежена судом у цивільній дієздатності таких випадках:

1. якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на ЇЇ здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

 Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

 Суд  поновлює  її цивільну дієздатність обмеженої у цивільній дієздатності особи:

у разі видужання  фізичної  особи або  такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх  дій  та  (або)  керувати  ними, 

у  разі  припинення  фізичною особою зловживання спиртними напоями,  наркотичними засобами,  токсичними речовинами.

 Визнання фізичної особи недієздатною

Фізична  особа може бути визнана судом недієздатною,  якщо  вона внаслідок хронічного,  стійкого психічного розладу не  здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

 Фізична особа визнається недієздатною з  моменту  набрання  законної сили рішенням суду про це.

 Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною: над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка;недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; відповідальність за шкоду, заподіяну недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ст. 41 Цивільного кодексу України).

 Тривала відсутність фізичної особи у місці її проживання та відсутність протягом одного року відомостей про місце й перебування можуть призвести до невизначеності майнових, аліментних, пенсійних, трудових та інших прав та інтересів осіб, з якими вона перебуває у правовідносинах. З метою усунення такої юридичної невизначеності ст. 43 Цивільного кодексу України передбачає створення спеціального легального статусу для такої особи — визнання безвісно відсутньою.

 Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст. 43 Цивільного кодексу України). На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (ст. 44 Цивільного кодексу України).

 Про особу у місці постійного проживання можуть бути відсутні відомості більш тривалий термін, аніж один рік (ст. 46 Цивільного кодексу України). Передбачено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

 Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до завершення цього терміну, але не раніше як за шість місяців.

 Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

  Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, котрі визнані недієздатними.

 Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.