Висновки до першого розділу

В молодшому шкільному віці у дітей продовжує формуватися структура тканин, продовжується їхній ріст.

У молодшому шкільному віці закінчується анатомічне формування його структури. Проте у функціональному відношенні мозок ще розвинений, слабко. Його розвиток здійснюється під впливом навчальних занять, школі, що потребують тривалого напруження, уваги, зосередженої розумової праці, навчання та утримання в пам'яті навчального матеріалу, підпорядкування всієї роботи і поведінки встановленому в школі режиму і правилам дисципліни.

Ряд авторів характеризують загальну витривалість як спроможність виконувати три­валу роботу помірної інтенсивності, яка визначається в функціональними можливостями серцево-судинної, дихальної і м'язової систем. Автори виділяють виділяють аеробну, тотальну, регіональну та локальну витривалість.

Багато авторів наголошують на те, що витривалість має велике значен­ня у формуванні рухових якостей школярів різного віку тому, що вона є важливою складовою частиною всебіч­ного розвитку дітей, а її рівень та характер залежать від генетичних передумов та рухової діяльності. Основними засобами, які використовуються для розвитку вит­ривалості в зоні помірних навантажень, є тривалі циклічні вправи (наприклад, тривала ходьба, кросовий біг, лижні марші) У молодших школярів величини параметрів функціональної ак­тивності дещо вищі, ніж у старшокласників, вище вони і у дівчаток у порівнянні з хлопчиками.

Розділ 2. Методи дослідження

«Функціональний стан серцево-судинної системи дітей відіграє важливу роль в адаптації організму до фізичних навантажень і є одним із основних показників функціональних можливостей організму» .

Хороший педагогічний вплив на учня можливий за умови знання його можливостей, застосування найбільш ефективних методів навчання і виховання. Вчителю необхідно вивчати учнів, оцінювати динаміку показників фізіологічних функцій, змін, досягнутих внаслідок фізичних навантажень, досліджувати фізичний розвиток, фізичну підготовленість і функціональний стан молодших школярів, визначати доступні навантаження для них під час виконання різних за характером і інтенсивністю фізичних вправ .

Методи повинні відповідати завданням дослідження, бути інформативними, стійкими до впливу несприятливих факторів, адекватними явищу, що вивчається, та надійними .

Педагогічний експеримент характеризує заплановане втручання експериментатора протягом певного часу в явище, що вивчається; експеримент вимагає точного визначення вихідного стану, конкретних умов і способів навчання, матеріалів та результатів дослідження.

Під час виконання такої роботи з метою розв’язання поставлених завдань можуть бути застосовані певні філософські та загальнонаукові методи дослідження, наприклад: діалектичний метод, аналіз, синтез, узагальнення;

Це дозволяє вибрати та узагальнити позитивний педагогічний досвід розв’язання завдань, розробити систему заходів для розуміння напряму подолання проблеми, об’єктивно оцінювати сучасний стан проблеми, зробити прогноз на майбутнє.

Метод аналізу завжди пов’язаний з методом синтезу, відзначає О.М. Худолій. Це дозволяє визначити окремі елементи досліджуваного об'єкта, уточнити логіку суджень та створити уявлення про проблему.

Використання в процесі дослідження принципу системності дає можливість за допомогою системного підходу до проблеми спрямувати дослідження на розкриття цілісності об’єкта.

Узагальнення створює передумови для виникнення нових гіпотез. Педагогічні методи дослідження у фізичному вихованні поділяють на такі групи

1) Методи одержання ретроспективної інформації.

2) Методи організації навчально-виховного процесу в дослідних групах.

3) Методи збору поточної інформації. За допомогою них отримується інформація про результати діяльності до її початку, в ході та по закінченні повного циклу педагогічного процесу.

4) Методи математичної обробки одержаних внаслідок дослідження даних, за допомогою яких виявляють наявність зрушень, їхню величину та достовірність.

Потім використовувався метод аналізу літератури. Сутність аналізу складається в зведенні складних понять чи уявлень про об’єкт до більш загальних і простих.

Синтез – процедура з’єднання різних елементів, сторін, складових об’єкта чи предмета в єдине ціле в процесі наукового пізнання чи практичної діяльності. Його сутність як наукового методу полягає в тому, що дана процедура дозволяє одержувати нове знання про об’єкт на основі установлення відносин, властивостей, взаємодії і зв’язків його частин.

Дедукція - використання загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. Дедуктивний метод – форма мислення, що дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних виводити нове, менш загальне припущення. Тобто дозволяє робити висновки із окремих загальних посилань.

У процесі роботи також використовувався метод емпіричного дослідження, що включає в себе порівняння – пізнавальна операція, що лежить у основі судження про подібність чи розходженість об’єктів. У процесі порівняння виявляються кількісні і якісні характеристики об’єктів, класифікується, упорядковується й оцінюється зміст буття і пізнання.

Ще використовувався гіпотетичний метод – це структурний елемент наукової теорії, заснований на гіпотетико-дедуктивному судженні про закономірний зв’язок явищ.

У роботі також враховувався такий емпіричний метод, як спостереження. Спостереження – це систематичне, навмисне і цілеспрямоване сприйняття об’єкта.