59. Харків культурний центр

Харків - обласний центр України, який недаремно носить титул "український мегаполіс", - є гігантом вітчизняної промисловості, великим освітнім та культурним центром, найвизначнішим транспортним вузлом української держави.

Місто розташоване у північно-східній частині України, на межі двох ландшафтних зон - Лісостепу та Степу, біля злиття річок Лопань і Уди, які впадають у Сіверський Донець.

Територія міста удає з себе пагористу рівнину, яку перетинають річні долини, балки та яруги. Місто розкинулося на п'яти пагорбах і в п'яти долинах.

Харків - це крупний, якщо не найкрупніший, науковий та культурний центр України. У місті налічується понад 60 науково-дослідних інститутів, кількість вищих учбових закладів різних форм власності тепер сягає 80. Харков налічує 49 культурних закладів і центрів, серед яких 5 музеїв, міська картинна галерея, 6 крупних театрів. У місті - понад 80 бібліотек.

Особливість індустріального велетня Харкова полягає в тому, що серед подібних міст він - один з найзеленіших. Зелені масиви парків і садів, бульварів і скверів складають 12 628 га.

На місці Харкова знаходилося стародавнє місто Донець, ще за часів Київської Русі. Назва міста походить правдоподібніше від річки Харків («Хар-Кобе»). Інші версії — від засновника поселення Харків хутір козака Харитона (Харька). Ще одна версія — від козака Івана Каркача (Харкача). Половецька версія — від половецького міста Шарукань (Харукань).

З початку 17 ст. Харківщина належала до Московської держави, але до 1650 р. тут не було осілого населення. Московські царі розсилали сторожу й розвідувальні групи з служилих людей, будували укріплення й оборонні лінії проти кримських татар та ногайців: «білгородська», «ізюмська» та «українська» лінії. Проте російські «служилі люди» не були постійним населенням. Паралельно починається українська колонізація з сусідньої Гетьманщини.

За козацьких часів Харків стає центром Харківського слобідського козацького полку. Місто мало фортецю із вежами та підземними ходами. Харківськими полковниками були Донці.

Зі старих будівельних пам'яток збереглися Покровський (1689) та Успенський (пошкоджений в середині 1930-их pp.) собори та деякі ін. будівлі 19 ст.

Харківська площа Свободи (колишня Дзержинського) — п'ята в Європі по розмірах після пляц Дефіляд у Варшаві, а також площі Куйбишева в Самарі, Московської в Санкт-Петербургу та пляс де Кенконс у Бордо.

Площа Свободи спланована в 20-х роках 20 ст. архітектором В. Троценко. Вона займає 11.6 га, її протяжність по найбільшій осі складає 750 м. Міська площа таких колосальних розмірів була спеціально задумана для підкреслення столичного статусу Харкова, який був політичним центром Радянської України з 1919 по 1934 р. Також існує думка, що площа проектувалася великою, щоб за необхідності на ній міг приземлитися курьєрський літак. Площу Свободи обрамляють відповідні з її масштабами будівлі, у ряді яких виділяється гігантська будівля Будинку державної промисловості, — Держпрома.

У харків'ян та гостей міста є унікальна можливість побачити зорі посеред дня, бо в Харкові працює планетарій, другий за розмірами та можливостями в Україні після київського. Окрім лекцій в планетарії працює музей та проводяться демонстраційні спостереження в телескоп.

Цікаво, що Харків ввійшов до історії не тільки як велике промислове та культурне місто, але й відоме кількома специфічними словами, зокрема — словами тремпель та ракло. За використанням цих слів легко можна впізнати людину, що хоча б кілька років прожила в Харкові. Слово тремпель (тобто вішалка для одягу), що з'явилося на початку 19 ст., наразі використовують майже на всій Слобожанщині, у Києві та навіть в Бєлгородській області Росії.

Харкову присуджена Премія Європи 2010, це перше місто в Україні, яке отримало цю премію.

Дзеркальний струмінь

Дзеркальний струмінь — альтанка і фонтан у місті Харкові, один із сучасних символів міста.

Альтанка-фонтан «Дзеркальний (Скляний) струмінь» розташована у сквері Перемоги, навпроти будівлі Харківського театру опери та балету. Дзеркальний струмінь був споруджений 1947 року за проектом архітектора В.І. Коржа.

За однією з версій, що грунтується на спогадах колишніх партійних співробіників Харківського обкому партії, історія спорудження фонтану-альтанки пов'язана з тим, що наприкінці 1940-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСР Микита Хрущов. Начебто, Микита Сергійович визирнув у вікно з кабінета начальника Харківського обкому партії Віктора Чураєва (будівля обкому в ті часи містилася за адресою вул. Мироносицька, 1). Тролейбусний парк, вочевидь, справив на нього не найкраще враження, і майбутній керівник СРСР висловив керівнику харківських комуністів невдоволення побаченим з «обкомівського» вікна. У результаті цієї розмови «на підвищених тонах» стало рішення харківської партійної влади розбити на цьому місці сквер з фонтаном.

Там, де був розташований тролейбусний парк, методом загальногромадського народного будування у 1946—47 роки було закладено сквер «Перемоги» з басейном і фонтаном-альтанкою, що майже відразу отримала народну назву «Дзеркальний струмінь» (або «Скляний струмінь»). Загальне планування скверу і фонтану було розроблено архітекторами А.М. Касьяновим, В.І. Коржом і А.С. Маяк. Поруч з фонтаном-альтанкою було зведено басейн, який спершу обнесли простим цегляним парканом, а 1970-ті його замінили на гранітний.

1958 року на честь святкування 40-річчя Ленінського комсомолу на території скверу було відкрито алею комсомольців-героїв.

Улітку 2007 року до 60-ліття Скляного струменю було здійснено його реконструкцію. 7 серпня запрацював оновлений фонтан, під час реконструкції якого встановили 137 форсунок, 2 установки штучного туману і 135 прожекторів. Чашу фонтану, що вміщує 350 тонн води, облицювали плиткою, стінки — мармуром.

Цікаві факти:

Харківський «Дзеркальний» або «Скляний» струмінь повністю повторює проект аналогічної споруди в російському курортному місті на Північному Кавказі Кисловодську.

Харківська кондитерська фабрика від 1980-х років випускає шоколадні цукерки у подарункових коробках «Дзеркальний струмінь» із зображенням пам'ятника.

Покровський собор

Собор Покрова Пресвятої Богородиці — парафіяльний православний храм в Харкові, Харківської єпархії Української православної церкви Московського патріархату, в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. Собор — є єдинним фрагментом забудови Харківської фортеці XVII ст., який дійшов до наших часів.

Кам'яна будівля Покровського собору була побудована козаками за межами тодішніх кордонів фортеці, поблизу її північної стіни, в 1689-му замість дерев'яної Покровської церкви (відомої ще з 1659 року). У тому ж 1689 у храм освячений митрополитом Авраамом.

У 1726 у з ініціативи єпископа Білгородського Єпіфанія Тихорського і генерал-губернатора ​​Слобідської України князя Михайла Голіцина був заснований Свято-Покровський чоловічий училищний монастир з харківським колегіумом першим вищим навчальним закладом на ​​Лівобережжі. Покровська церква при цьому з 1729 а стала монастирською і коллегіумською. Храм відремонтували, прикрасили і забезпечили церковним начинням. У 1732-му на дзвіниці встановили дзвін вагою 1,6 тонни.

Протягом XIX і початку XX століття в церкві велися роботи з його прикрашання, ремонту та благоустрою. У 1920-ті собор був закритий і незабаром став руйнуватися.

У 1992 році храм разом з архітектурним комплексом Свято-Покровського монастиря передали Українській православній церкві Московського патріархату.

Успенський Собор

Успенський Собор - найдавніший православний храм міста Харкова в стилі російського бароко, побудований в центрі Університетської гірки на березі річки Лопань, на місці старого собору 1688.

У 1821-1844 роках за проектом архітектора Є. Васильєва у пам'ять про перемогу російських військ над наполеонівською армією була побудована нова дзвіниця Успенського собору. Увінчана золотим куполом, дзвіниця привертає увагу простотою і величчю, строгістю форм. Завдяки розташуванню вікон, храм має вигляд палацу.

У 1973 році почалися реставраційні роботи, в ході яких було вироблено зміцнення фундаментів, стін, пілонів, арок, відновлені втрачені барабани центральних і бічних глав собору, позолочено заново купол, відновлено зовнішню і внутрішню обробку.

У 1986 році було відкрито Будинок органної та камерної музики. В даний час в залі собору встановлений орган і тепер говорять також і про зал органної музики, де проходять концерти відомих харківських виконавців і гастролі майстрів органної та камерної музики. Завдяки гарній акустиці зал органної музики є популярним концертним залом серед виконавців класичного жанру та учасників фольклорних ансамблів.

Харківська канатна дорога

Підвісна канатна дорога у Харкові — прогулянкова і транспортна система, яка пов'язує вулицю Сумську (у районі кінотеатру «Парк» й заводу ФЕД) з мікрорайоном Павлове Поле через ЦПКіВ ім. Горького та Саржин яр.

Введено в дію у 1971 році. Опор — 18, двомісних пасажирських кабін вантажопідйомністю 160 кг — 124, включаючи службову.

Протяжність траси від станції «Міськпарк» (за кінотеатром «Парк», поряд зі станцією дитячої залізниці) до станції «Павлове Поле» (пара вул. Отакара Яроша та вул. 23 серпня, район Джерела) — 1385 м.

У 2006 році в ході рекламної кампанії російсько-українського мобільного оператора «Beeline» більшість кабін було пофарбовано в жовто-чорну горизонтальну смужку (колір білайнівської бджоли), на інших розміщені зображення різних предметів з відповідним розфарбуванням. Смугасті кабінки проїздили до 2009 року.

Час маршруту в один кінець — 18 хвилин, за які пасажир піднімається на висоту від 8 до 26 метрів над землею, звідки відкривається мальовничий вигляд на зелені масиви парку Горького і Лісопарку, Шатилівку та Павлове Поле.