2. Поняття, структура та види законів.
Однією з головних ознак правової системи України є те, що згідно зі статтею 8 конституції України - «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.». Закон - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм); прийнятий в особливому порядку законодавчим органом (наприклад, парламентом), або безпосередньо народом [12].
Основні ознаки закону:
1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.
Вища юридична сила законів виявляється в тому, що:
ніхто, крім органів законодавчої влади та народу, не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;
усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;
у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону. [ 9 ст. 70-78 ]
Структура закону складається з наступних основних елементів (частин).
1. Найменування органу, що прийняв закон.
Вказівкою на орган, що прийняв закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само і закон, повинен мати найменування органу, що його прийняв. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов'язкові, але юридична сила їх різна (більш детально юридична сила нормативно-правового акту визначена в п.1 моєї роботи). Тобто, якщо ми кажемо про закони України, то вони приймаються лише законодавчим органом – Верховною Радою України. В інших випадках, коли говоримо про інші нормативно – правові акти - Постанови, Укази, Декрети,- звертаємо увагу на той орган чи особу, що приймають їх: Кабінет міністрів України, окремі міністерства, Президент тощо.
2. Назва закону.
Кожний закон (як і будь-який правовий акт) повинен мати назву, що дозволяє відразу ж визначити його предмет, коло регульованих ним суспільних відносин. При цьому назва закону повинна формулюватися максимально стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Наприклад, коли ми кажемо про Закон України (надалі ЗУ) «Про судоустрій і статус суддів», то маємо на увазі, що в даному Законі визначаються права та обов’язки суддів, а також основні засади функціонування судової системи; ЗУ «Про захист прав споживачів» у своєю назвою натякає на те, що в ньому закріплюються основні права покупців (споживачів) тощо.
3. Преамбула закону.
Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тобто визначає для чого був прийнятий закон та які відносини регулює. Наприклад у відомому для багатьох ЗУ «Про захист прав споживачів» поточна редакція від 03 січня 2015 року преамбула така: «Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.»
За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:
Конституція України – основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій країни, функції органів державної влади, основні права та обов’язки громадян та має найвищу юридичну силу. (ст. 8 Конституції України). Конституція має свій особливий статус, а інші нормативно – правові акти повинні відповідати її нормам. У разі, коли ЗУ, постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України суперечать нормам Конституції, Конституційний суд визнає дані нормативно – правові акти нечинними та скасовує їх.
Конституції можна класифікувати за багатьма критеріями на:
кодифіковані (єдиний писаний основний закон) та некодифіковані (складаються з групи законів, наприклад Велика Британія);
жорсткі (внести зміни до яких дуже важко, наприклад Конституція США) та гнучкі (зміни вносяться за більш спрощеною процедурою);
унітарні (одна Конституція на всю територію країни, наприклад, як в Україні) та федеративні( одна країна має декілька конституцій, зокрема у країнах з федеративним устроєм , наприклад, РФ)
писані ( Конституція – письмовий документ) та неписані.
тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначе-ний термін);
даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні(приймаються референдумом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб’єктами конституційного процесу);
Конституційні закони – це такі закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (ЗУ «Про громадянство», ЗУ «Про загальний військовий обов'язок»). Тобто це ті ЗУ, що розширюють норми права, які закріплені в Конституції України. Зокрема ЗУ «Про громадянство» визначає порядок набуття громадянства, тим самим в жодному разі не суперечачи Конституції, а лише розширюючи норму права. [ 8 cт. 36-40]
Звичайні (поточні) закони - регламентують певні сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Вони можуть бути загальними та спеціальними.
Загальні закони – це такі закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:
кодифіковані (наприклад Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю України тощо). Головною ознакою таких законів є їх уніфікованість та поєднання норм права. Кодекси мають чітку структуру, поділяються на глави, розділи, параграфи, статті. Також важливо зазначити, що вони регулюють певні суспільні відносини, наприклад Кримінальний кодекс – суспільні відносини, що виникають внаслідок вчинення злочину, Цивільний кодекс – майнові та немайнові суспільні відносини тощо. Слід зазначити, що в деяких випадках норми Кодексів є бланкетними, тобто відсилають нас до інших ЗУ.
3.1.2. поточні ( ЗУ «Про захист прав споживачів»). Це ті ЗУ, що чинні на поточний момент, та регулюють певні сфери людської діяльності.
3.2. спеціальні закони - закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», ЗУ «Про міліцію» тощо). В даному випадку ми говоримо про те, що одна з таких ознак закону – загальнообов’язковість полягає більшому тлумаченню. Наприклад, ЗУ «Про міліцію» визначає основні права та обов’язки працівника органу МВС, визначає засади професійної діяльності, субординації тощо.
Забезпечуючі закони - нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо. Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. До них ми можемо віднести ті закони, що ратифікують міжнародні конвенції ООН, ЄС та інші. Наприклад, ЗУ «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням терроризму» від 12 вересня 2002 року.
Закони – нормативні акти, що приймаються найвищими представницькими органами державної влади країни за певною процедурою, що мають вищу юридичну силу та містять первинні норми для регулювання різних груп суспільних відносин. Від інших нормативних актів (указів, ухвал, наказів, рішень) закони відрізняються рядом істотних ознак. [ 10 ст . 60-67 ]
По-перше, закони приймаються тільки найвищими представницькими органами держави (парламентами), утворюючими законодавчу гілку влади. Закони не можуть в сучасних державах прийматися главою держави, а також органами, що входять в систему виконавчої або судової влади.
По-друге, конституцією країни, регламентами законодавчих органів чітко визначається порядок ухвалення законів. Він включає вказівку на коло осіб, що мають право виступати із законодавчою ініціативою; стадії обговорення проекту закону, процедуру голосування і визначення його підсумків. Чітко визначений також порядок підписання, публікації і набуття чинності прийнятих законів.
По-третє, закон містить початкові юридичні норми, які закріплюють найбільш важливі, основні елементи регульованих правом відносин. Норми закону складають початкову базу для підзаконних нормативних актів, які детально регулюють конкретні групи суспільних відносин. Нарешті, закон в системі нормативних актів володіє найбільшою (вищою) юридичною силою. Закону за змістом повинні відповідати все інші нормативні акти.
Виходячи з вищесказаного необхідно відмітити, що залежно від ролі в системі нормативних актів, закони підрозділяються на конституцію (основний закон), що закріплює основи суспільного і державного ладу країни, конституційні закони, що безпосередньо доповнюють норми конституції, і решту поточних (звичайних) законів. Не всі закони та інші нормативно-правові акти є правовими за своїм змістом. Найважливішим предметним критерієм правового закону є невід’ємні, невідчужувані права людини. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо він ігнорує, безпідставно обмежує права людини. Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави. [ 11 cт. 15-25 ]