Розділ 2 Спеціальна освіта, її мета і завдання

Спеціальна освіта — складова частина системи комплексної медико-педагогічної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які мають психічні та фізичні порушення. Для її здійснення в державі створюється диференційована мережа спеціальних дошкільних, шкільних, позашкільних та професійних закладів, де забезпечуються рівні можливості для осіб в одержанні дошкільної, загальної шкільної та професійної освіти шляхом ліквідації фізичних, фінансових та психологічних бар'єрів, які виключають або утруднюють їх повноцінну участь у житті суспільства.

Загальною метою спеціальної освіти є забезпечення особам з психічними та фізичними вадами умов для розвитку своїх можливостей для адаптації в соціальному середовищі, підготовки до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення і сімейного життя.

Поряд із прийняттям як першочергових стратегічних завдань реформування загальної освіти в Українській державі, викладених у Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), перспективними для спеціальної освіти є такі стратегічні завдання:

створення в Україні законодавчої бази для забезпечення освітніх потреб осіб, можливості яких одержати освіту обмежені їх вадами, станом здоров'я або конкретними соціальними умовами;

чітке визначення єдиних принципів і нормативів освітніх потреб осіб з психічними та фізичними вадами (потреби в індивідуалізованих умовах навчання, спеціальних технічних засобах, особливому змісті й методах навчання, а також у медичних, соціальних та Інших послугах, що необхідні для успішного навчання);

розробка типів і видів діагностичних, освітніх, професійних та реабілітаційних установ;

визначення і розробка державних освітніх стандартів дошкільного, шкільного і після-шкільного навчання осіб з фізичними та психічними вадами;

розробка державних атестаційних нормативів (положень) для осіб з психічними та фізичними або складними вадами, які засвоїли освітні програми спеціальних навчально-виховних закладів (пройшли повний курс загальноосвітньої й професійно-трудової підготовки);

обґрунтування потреб держави в цілому і окремих регіонів, зокрема у перспективному розвитку системи спеціальних закладів, а також прогнозування підготовки спеціалістів-дефектологів на основі налагодження статистичного обліку та створення банку даних про дітей з вадами психічного та фізичного розвитку.

Розділ 3 Структурно-організаційні принципи спеціальної освіти

Розбудова системи спеціальної освіти базується на концептуальних положеннях визначення її структури та організації корекційно-компенсаторного навчання і виховання, які є загальними і обов'язковими для всіх типів і видів освітніх закладів. Найбільш значущими серед них є:

пріоритетністьспеціальної освіти, що означає випереджальний характер її розвитку, формування нового ставлення суспільства до особистості, до використання її знань та інтелекту, кардинально нові підходи до соціальної, фінансової, інвестиційної політики в даній сфері;

демократизаціяосвіти, що передбачає перехід до державно-громадської системи управління освітою, надання самостійності усім типам спеціальних закладів у вирішенні основних питань їх діяльності; створення системи партнерства учнів, педагогів, батьків і громадськості у справі корекційної допомоги особам з психічним та фізичним відхиленнями в розвитку;

безперервністьосвіти, яка забезпечує особам з психічними та фізичними вадами можливість упродовж усього життя постійно поглиблювати свою загальноосвітню та фахову підготовку, допомагає досягти цілісності й наступності у навчанні, вихованні й розвитку осіб з тими чи іншими вадами на всіх вікових ступенях, узгоджених з їх психофізичними особливостями;

варіативністьосвіти, що передбачає створення можливостей для широкого вибору форм освіти, типів навчально-виховних і професійних закладів, засобів навчання в залежності від індивідуальних здібностей і запитів кожної особистості; створення альтернативних навчально-виховних закладів;

індивідуалізаціяосвіти, що передбачає систему діагностичних закладів для виявлення індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини, яка потребує спеціальної освіти; створення спеціальних служб (корекційних, лікувальних, соціальних, реабілітаційних) для нормалізації життєдіяльності кожної особистості з особливими потребами, профілактики утруднень у навчанні, вихованні й шкільній дезадаптації, для її успішної реабілітації;

корекційна спрямованістьосвіти реалізується через систему педагогічних заходів, які в поєднанні з лікувальною і профілактичною роботою забезпечують подолання або послаблення вад психофізичного розвитку учнів на основі використання компенсаторних можливостей дитячого організму;

диференційованістьсистеми освіти, яка обумовлюється тим, що кожна група осіб з психічними та фізичними відхиленнями в розвитку потребує своєрідного змісту освіти, підходу до їх навчання і виховання, застосування різних методів роботи з ними. Через це для кожної окремої аномалії створюються спеціальні заклади, де забезпечується організація навчальної, виховної, корекцій-но-компенсаторної роботи у відповідності з особливостями розвитку кожної категорії дітей. Таким чином створюється диференційована мережа освітніх закладів (дошкільних, шкільних, для дорослих, ПТУ тощо), у кожному з яких враховуються типологічні, індивідуальні та вікові особливості конкретної категорії дітей;

єдність зусильусіх соціальних інститутів виховання — сім'ї, школи, громадськості в здійсненні загального обов'язкового навчання дітей з вадами психофізичного розвитку, створення сприятливих умов для підготовки їх до самостійного життя та інтеграції в суспільство.