1017798_3F6A5_mihaylichenko_o_v_istoriya_nauki

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

3. "Епідемії" (від грец. "epidemia" – поголовна хвороба). Під словом "епідемії" у стародавній Греції розуміли не інфекційні, заразні захворювання, а такі, які були широко поширені і особливо часто зустрічалися в тій або іншій місцевості.

"Гіппократівський збірник" містить твори з лікарської етики: "Клятва", "Закон", "Про лікаря", "Про благопристойну поведінку" і "Настанови". Вказуючи, насамперед, на те, що лікувати слід не хворобу, а хворого, вони говорять про необхідність пам'ятати головне: "насамперед, не шкодити". Пізніше ця теза отримала широке поширення в медичній літературі.

"Клятву" досі називають "Клятва Гіппократа". І сьогодні в кожній країні існує "Клятва", яку приносять лікарі після закінчення навчання лікарському мистецтву.

Гіппократ був першим лікарем, який відкинув забобони про те, що хвороба надприродна та є породженням божественної сили. Гіппократа критикували послідовники Піфагора які поєднували теологію та медицину. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не була покаранням, божою карою, але скоріше продуктом зовнішніх чинників, дієти та шкідливих звичок.

Першим, хто почав проводити систематичні розтини трупів людини для вивчення анатомії був Герофіл592 – учень Проксагора. Герофіл залишив багато праць по всіх розділах медицини, включаючи офтальмологію, кардіологію і акушерство.

Його прославили не лише анатомічні знання, але і вчення про пульс з його чотирма властивостями: наповненням, частотою, силою і ритмічністю.

Герофіл залишив багато праць по всіх розділах медицини, включаючи офтальмологію, кардіологію і акушерство. У коментарях до творів Гіппократа ним описані оболонки ока, будова шлунково– кишкового тракту, кровопостачання і морфологія оболонок головного мозку, основні риси будови різних частин серцево–судинної системи.

Проводячи розтини, Герофіл вперше вивчив синусний стік (torcular Herophili), де сходяться всі синуси потиличної частини голови. Він залишив найточніші для свого часу опис чоловічих і жіночих статевих органів.

592 Герофіл (грец. Ηξόθηινο, кінець IV — перша половина III століття до н. е.)

— давньогрецький анатом і хірург.

–334–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Життя і діяльність Клавдія Галена593 багато в чому визначили шляхи розвитку європейської медицини аж до епохи Відродження. Пройняте провідною думкою про тотожність медицини і філософії. Про це свідчить твір Галена "Про те, що кращий лікар в той же час – філософ".

Його кумири – Гіппократ і Платон, про що він пише у творі "Про погляди Гіппократа і Платона".

Клавдій Гален дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про чотири рідини, які циркулюють в організмі (в сучасній фізіології — вчення про механізм гуморальної регуляції життєво важливих процесів в організмі). Цим

чотирьом рідинам, на думку Галена, відповідають чотири типи темпераменту: крові

—сангвінік, флегмі — флегматик, чорній жовчі

—меланхолік, жовтій жовчі — холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.

Гален також поклав початок

фармакології. Досі «галенівськими препаратами» називають настоянки та мазі, приготовлені певними способами. Він систематизував уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення, що залишалося теоретичною основою медицини фактично до завершення Середньовіччя.

У середні віки була розвинена практична медицина, якою займалися банщики– цирульники. Вони робили кровопускання, вправляли суглоби, ампутували. Професія

банщика в суспільній свідомості асоціювалася з "нечистими" професіями, пов'язаними з хворим людським тілом, кров'ю, з трупами.

593 Гален (грец. Γαληνός), чи Гален Пергамський, часто використовується латинізована форма імені Клавдій Гален (лат. Claudius Galenus; 129 або 131, Пергам — близько 200) — грецький лікар, хірург і філософ римської доби.

–335–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

УПізнє Середньовіччя авторитет банщика–цирульника як практичного лікаря став зростати, саме до них найчастіше зверталися хворі.

До майстерності банщика–лікаря пред'являлися високі вимоги: він повинен був впродовж восьми років пройти навчання, скласти іспит у присутності старійшин цеху банщиків, представника міської ради і докторів медицини.

Наукова медицина у середні віки була розвинена слабо. Медичний досвід перехрещувався з магією. Значна роль у середньовічній медицині відводилася магічним обрядам, дії на хворобу за допомогою символічних жестів, "особливих" слів, предметів.

З XI – XII ст. у цілющих магічних обрядах з'явилися предмети християнського культу, християнська символіка, язичницькі заклинання перекладались на християнський лад, з'явилися нові християнські формули, розцвів культ святих і їх найбільш популярних місць поховання святих, куди стікалися тисячі паломників, що бажають повернути собі здоров'я.

Святим жертвували дари, прагнули доторкнутися до якої– небудь речі, що належала святому, зіскоблювали кам'яну крихту з надгробків і т.п.

З XIII ст. з‘явилася "спеціалізація" святих за певними напрямками хвороб.

Окрім зцілення святими, були поширені амулети, які вважалися важливим профілактичним засобом: мідні або залізні пластини з рядками із молитов, з іменами ангелів, ладанки зі святими мощами, флакончики з водою зі священної річки Йордан та ін.

Користувалися і лікувальними травами, збираючи їх у певний час, у визначеному місці, супроводжуючи певним ритуалом і заклинаннями. Часто збір трав приурочували до християнських свят.

Крім того, вважалося, що хрещення і причастя теж впливають на здоров'я людини. У середні віки не було такої хвороби, проти якої не було б спеціальних благословень, заклять Цілющими вважалися також вода, хліб, сіль, молоко, мед, пасхальні яйця.

Уранньому середньовіччі при церквах і монастирях з‘явилися

лікарні

УV ст. за статутом св. Бенедикта ченцям, які не мали спеціальної освіти, ставилося в обов'язок лікувати і доглядати хворих.

З кінця XII ст., з'явилися лікарні, засновані світськими особами – сеньйорами і заможними городянами. З другої половини XIII ст. у ряді міст почався процес так званою комуналізації лікарень:

–336–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

міська влада прагнула брати участь в управлінні лікарнями або повністю узяти їх у свої руки. Доступ в такі лікарні був відкритий бюргерам, а також тим, хто внесе спеціальний внесок.

Найпоширенішими хворобами Середньовіччя були туберкульоз, малярія, віспа, коклюш, короста, різна потворність, нервові хвороби.

Звичайними супутниками усіх воєн були дизентерія, тиф і холера, від яких аж до середини XIX століття гинуло значно більше солдатів, чим від битв. Але бичем Середньовіччя була бубонна чума, яка вперше з'явилася у Європі в VIII

ст.

У 1347 р. чума була завезена генуезькими моряками зі сходу і впродовж трьох років поширилася по усьому континенту. До 1354 р. чума уразила також Нідерланди, чеські, польські, угорські землі і Русь.

Єдиний рецепт, що

використався населенням до XVII ст., зводився до латинської поради від чуми: «cito, longe, tarde», тобто «бігти швидше, далі і повертатися пізніше».

Іншим бичем Середньовіччя була лепра (проказа). З'явилася ця хворобаще в епоху Раннього Середньовіччя але пік захворюваності прийшовся на XII – XIII ст., співпадаючи з посиленням контактів Європи зі Сходом. Хворим проказою заборонялося з'являтися серед людей, користуватися громадськими лазнями. Для прокажених існували спеціальні лікарні – лепрозорії, які будували за міською смугою, уздовж важливих доріг, де хворі могли просити милостиню – єдине джерело їхнього існування.

В епоху Відродження Перегляд гуманістами основ релігійного світогляду, як правило, не носив характеру відкритих виступів проти церковних догм. Проте, світський світогляд гуманістів, їхні натурфілософські і етичні теорії привели до того, що духовна диктатура церкви була зломлена.

Затверджуючи новий світогляд, гуманісти звернулися до античної спадщини, знаходячи в ній споріднені норми морального і прекрасного, ґрунтовані на вивченні природи і людини, живий "язичницький" інтерес до навколишньої природи і природних радощів життя, гармонійність і цілісність світовідчуття.

–337–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Гуманісти багато зробили для відродження(звідси назва цього періоду в історії культури) і поширення античної спадщини, звільнення його від середньовічних

нашарувань, спотворень і помилок.

У країнах Західної Європи почали відкриватися світські школи. До 15 ст. в Європі було вже понад 40 університетів, в більшості яких були медичні факультети. Центром гуманістичних ідей і нової науки, що народжується, в 15–16 ст. став Падуанський університет.

Нові ідеї були частково сприйняті і іншими італійськими університетами. Проте, провідними джерелами у викладанні на медичних факультетах продовжували залишатися канонізовані тексти Галена,

Авіцени, а також складені на їхній основі з дуже незначними додаваннями трактати окремих університетських професорів.

Однією з перших анатомічних праць була написана у XIV столітті "Анатомія" професора університету Болоньї Мондіно де Люччі594 – одного з тих небагатьох середньовічних викладачів, які особисто робили розтини трупів. У цьому трактаті даються елементарні інструкції по виконанню розтинів та ін.

Завдяки своїй стислості і практичній спрямованості "Анатомія" Мондіно служила підручником в медичних школах XIV– XV віків.

Вивчення анатомії на трупах було ще рідкістю. Так, у 16 ст. в Тюбингенському університеті для анатомування отримували не більше за один труп на рік, в Гельмштадському – два, в Лейденському

– чотири. Відомий лікар, професор Базельського університету Ф.Платтер згадував, що в роки навчання в Монпельє він з іншими студентами "добував" трупи для анатомування, розкопуючи по ночах свіжі могили595.

594Мондіно де Люччі (італ. Mondino de Luzzi, або de Liuzzi або de Lucci (1270– 1326) також Mundinus – Італійський лікар, анатомом, і професор хірургії м. Болонья.

595Общество натуральной медицины. Медицина епохи Возрождения. Режим доступу: https://sites.google.com/site/istoriamed/Home/medicina–epohi– vozrozdenia

–338–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Таким чином, явно позначався відхід від канонізованої анатомії Галена. У університетах йшла вперта боротьба старого(схоластичного, церковного) і нового(гуманістичного, світського), проте позиції гуманістичної сторони були ще дуже нестійкими. Великі географічні відкриття на практиці довели кулястість Землі, започаткували світову торгівлю, збагатили країни Європи новими товарами і с.–х. культурами. Так, європейська медицина отримала нові лікарські кошти – опій, кору хінного дерева, камфору та ін.

Велике значення для розвитку медицини була творчість Франсуа Рабле (1494–1553), хоча у традиційній історії Рабле– письменник затьмарив Рабле – дослідника природи і лікаря.

Вихованець Паризькою університету, викладач і доктор медицини Рабле багато і успішно займався медичною практикою: працював лікарем в Ліонській лікарні, був особистим лікарем кардинала Дюбеллє.

При цьому лікарська діяльність була для Рабле не лише джерелом існування, але і одній з причин заступництва з боку можновладців, завдяки якій він, незважаючи на ненависть католиків і кальвіністів, зміг уникнути вогнища.

Рабле належать класичні переклади Гіппократа і Галена (наприклад, у 1532 р.переклад "Афоризмів" Гіппократа).

На українських землях у 1632 р. шляхом з‘єднання школи при Києво–Печерській лаврі зі школою Київського братства створилася Києво–Могилянської колегія – згодом

академія.

Повний курс навчання в Академії тривав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. Медицина належала до предметів, що викладалися в неординарних класах.

У Києво–Могилянській академії здобули освіту такі згодом відомі медики: основоположник акушерства Нестор Амбодяк–Максимович596, головний лікар

596 Нестор Максимович Максимович–Амбодяк (1744–1812)— український та російський вчений, доктор Страсбурзького університету, професор акушерства.

–339–

Михайличенко О.В. «Історія науки і техніки»

Петербурзького генерального госпіталю, професор Кельнської Академії Іван Полетика597, почесний член 12 зарубіжних академій Данило Самойлович598, який довів можливість протичумового щеплення; основоположник російської анатомічної школи Петро Загорський599.

25 травня 1706 р. в Лефортово за указом Петра І «за Яузою–рекою против Немецкой слободы в пристойном месте» був заснований перший у Російській імперії державний лікувальний заклад. Засновником госпіталю і

першої в Росії медичної школи при ньому був особистий лікар Петра І Миколай Бідлоо600.

У 1717 році Петро I купив анатомічний кабінет знаменитого на той час голландського анатома Федеріка Рюйша601, започаткувавши Кунсткамеру602 – перший російський музей рідкостей. Нині петрівська колекція розміщена в Санкт–Петербурзі, у будівлі Музею антропології і етнографії Російської академії наук.

Викладання медицини за часів Петра I проходило суворо у науковому напрямі. Слухачі анатомічних лекцій користувалися підручниками іноземних авторів на латинській і німецькій мовах.

На початку XVIII століття за замовленням Петра I на російський був перекладений рукописний анатомічний атлас Готфріда Бидлоо "Анатомія людського тіла в 105 таблицях".

597Полетика (Политика, Політика) Іван Андрійович (1722–1783) – доктор медицини, професор, директор Санкт–Петербурзького генерального сухопутного госпіталю, керівник Васильківського карантину.

598Данило Самійлович Самойлович (справжнє прізвище — Сушковський (1744–1805) — український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства.

599Петро Андрійович Загорський (1764–1846) – видатний анатом, професор Санкт–петербурзької медико–хірургічної академії по кафедрі анатомії і фізіології. Член Російської академії, академік Імператорської Академії Наук

600Миколай Бідлоо (нідерл. Nicolaas Bidloo (1674–1735) – голландський лікар, придворний лікар Петра I.

601Фредерік Рюйш (нідерл. Frederik Ruysch (1638—1731) — знаменитий нідерландський анатом,

602Кунсткамера – кабінет рідкостей, нині – Музей антропології і етнографії імені Петра Великого Російської академії наук, – перший музей Росії, що заснований імператором Петром Першим і знаходиться в Санкт–Петербурзі.

–340–