7. Теорія о.Ранка.

О.Ранк висунув психологічну концепцію, у якій вирішальним фактором розвитку виступає страх, викликаний травмою й фактором народження. Поведінка людини визначається прагненням повернутися в загублений рай внутрішньоутробного життя.

Щоб особистість розвивалася нормально – потрібна психотерапія, метою якої є подолання первинної травми народження.

8. Психотерапія біологічна а.Мейера.

Метод біологічної психотерапії полягає в тому, щоб пояснити хворому, що його функціональні розлади викликані придушенням несвідомих комплексів. При цьому ретельно збирається аналіз і оцінюється, як хворий пристосовується до навколишнього середовища, з'ясовується вплив емоційного на тілесне.

Далі, корелюються контакти хворого з навколишнім середовищем. Хворого переконують , що він повинен адекватно реагувати на ситуації, у яких перебуває, особливо на ті, які змінити не можна.

Умовою успіху є інтелігентність хворого, проникливість і великий життєвий досвід лікаря. Перебуваючи на позиціях прагматизму, Мецея заперечував принцип нозології, зокрема, у психіатрії.

9. Соціометрія. Психодрама д.Морено.

В 30-е роки – соціометрія засновується Морено. Основу цієї теорії становлять положення психоаналізу, парапсихології, біхевіоризму, гештальтпсихології й екзистенціалізму.

Д.Морено заміняє процедуру бесіди хворого з лікарем процедурою гри на сцені одного хворого з іншим. Психодрама – один з методів групової психотерапії. Психотерапевт (социометрист) підбирає певну групу хворих, просить їх вийти на сцену й представити в особах ту або іншу знайому ситуацію. Хворі повинні придумувати на ходу теми для розмови, а також діяти теж на ходу. При цьому, на думку Морено, хворі переживають важливу для них ситуацію й таким способом позбуваються від хворобливих симптомів. Під час такої гри й здійснюється «катарсис».

Морено вказують, що найголовніше в психодрамі – це безпосереднє спостереження лікаря за поведінкою хворих.

Розрізняє:

1. соціограмму спостерігача;

2. упізнавання лікарем;

3. об'єктивну соціограмму;

4. перцептивную соціограмму;

5. інтуїтивне впізнавання структури групи.

Після 2 – 3 сеансів психотерапевт просить колегу провести сеанс із тою же групою хворих. Іде порівняння. Це означає перехід від соціограмми спостерігача до інтуїтивної соціограмми, причому перша має велике значення.

Після декількох сеансів психотерапевт переходить до формальних соціометричних тестів. Вони визначають об'єктивну соціограмму.

Потім лікар пропонує кожному хворому скласти власну соціограмму, де він указує на відношення до нього навколишніх (перцептивная соціограмма).

Розбіжності між суб'єктивним сприйняттям і об'єктивною соціограммою сприяє уточненню міжособистісного статусу.

Найголовніше в психодрамі – добитися від кожного максимальної спонтанної участі, а також творчості. Це «альфа й омега всієї процедури» (Дж.Морено).

10. Транзактний аналіз е.Берна.

За Берном, людина складається з 3-х частин: Батько, Дитина, Дорослий.

Батько – забобони, норми, накази, які прищеплюються й живуть у кожній людині.

Дитина – це эмотивна нераціональна складова частина людини.

Дорослий – самостійність в оцінці навколишньої дійсності без забобонів і емоцій.

Метод транзактного, комунікативного аналізу полягає в тому, щоб навчити людину завжди в будь-який момент і в будь-якій ситуації в собі самому відрізняти всі ці складові.

11. Логотерапія, терапія духу В.Франкла.

Невроз по В.Франклу може бути психогенним і ноогенним. У якості методів лікування неврозів він пропонував логотерапію, «парадоксальну інтенцію», «терапію духу».

Психотерапія повинна бути спрямована на виявлення того, чого боїться хворий («парадоксальна інтенція»), щоб допомогти переломити себе, позбутися страху. Якщо це вдається, хворий видужує. В основі сексуальних неврозів, по Франклу, лежить погоня за насолодою й боязке очікування. Посилена увага є джерелом гальмування.

При цьому в основі лікування звичайно лежить не вплив або перепереконання, а «дійсна логотерапия». Хворий повинен «відірвати» у собі душевне від духовного. Лікар при цьому призиває до «гордості духу». Хворий повинен «дивитися в очі страху», висміювати страх. А для цього він повинен мати почуття гумору, «бадьорістю до смішного». Впливаючи на хворого, лікар цитує й посилається на релігійні псалми. «Не священик тепер духовний пастир, їм робиться лікар», він взяв на себе турботу про душу.

«Невроз залежить від моральної напруги, від конфлікту совісті, пов'язаного з духовними проблемами». Франкл, критикуючи Фрейда пише, що «у людини існує воля до сенсу життя, а не тільки воля до насолоди (Фриоз) або воля до влади (адия)».

У цей час збільшилася потребу людей у психотерапії у зв'язку в « екзистенціальною фрустрацією» - тобто втратою сенсу життя. Крім любові й творчості існує страждання. Страждаючий потребує не стільки вченого, скільки гуманного медика, що піклується про його душу.

Психотерапія Франкла пов'язана із проблемою цінностей. Буття людини характеризується духовністю, волею й відповідальністю. Але духовне не можна вивести з недуховного. Воля ж людини – це воля від спадковості, потягів і середовища.

Не навколишнє середовище створює людину, а сама людина створює все, що його оточує, створює самого себе. Психотерапія апелює до змісту, волі, свободи волі. Відповідальність випливає з духовності й волі. Це відповідальність не перед людьми, ні перед собою, а перед Богом.

12. Экзистенциалистский томізм. У цей час за рубежем екзистенціалізм з'єднується з томізмом і неотомізмом.

Томізм, як відомо, філософське й теологічне навчання Фоми Аквінського, офіційна доктрина католицтва. Томізм проголошує, що знання підлегле вірі, що осягає «сверхразумные істини» християнського навчання.

Неотомізм – богословно-ідеалістичне навчання сучасної буржуазної філософії, представники якого намагаються підкорити знання вірі, з'єднати віру й політикові.

Экзистенціалістский томізм досить розповсюджений. Його вважають одним з методів лікування неврозів, психогеній і психопатій. Крім того, вони претендують на універсальне «порятунок душі» психічно хворих: пропагують нову форму психотерапевтичної католицької релігійної сповіді.

13. Комбінована психотерапія. Наркоанализ.

Учені, що застосовують комбіновану психотерапію, розглядають психогенні захворювання, не протиставляючи соматичне психічному. У метод комбінованої психотерапії також проникнули ідеї психоаналізу.

Так, у США, Англії поширення одержав наркоаналіз. При наркоаналізі використовуються ті або інші наркотичні засоби – амитал, пентотал і ін. деривати барбітурової кислоти – з метою прискорення психоаналізу.

За допомогою «амиталового інтерв'ю», «пентоталовой бесіди» дослідники одержують так звану «сироватку істини», інакше кажучи, за короткий строк, поки діє снотворн опір, що послабляє, вони проникають у зміст психотравмирующих «комплексів».

14. Групова психотерапія.

У США хворі підрозділяються на лікувальні групи в такий спосіб.

Групи терапевтичні. Хворим читають лекції, які потім обговорюються (типу клубної роботи).

Групи типу «інтерв'ю» (дискусійні групи). Хворі вільно висловлюються, повідомляють один одному докладні, глибоко особисті відомості про себе.

Кардинальними питаннями, що підлягають обговоренню, є:

• потреба любити й бути улюбленими;

• тенденція до збереження власних установок;

• тенденція до збереження цілісності організму;

• тенденція до знищення предметів, інших людей.

Трудові групи. Хворі спілкуються один з одним у процесі праці.

Групи реабілітації й професійної терапії. В американській психоневрології широко використовується метод так званої відбудовної терапії.

Rehabilitation включає:

• психотерапевтичні заходи;

• соматичні заходи;

• соціально-економічні заходи.

Суспільство «Анонімних алкоголіків». Члени суспільства заслуховують анонімні «сповіді», проводять дискусії, відвідують щотижневі збори, приводять туди нових членів для спілкування й включення в групу.

15. Эйритмія.

Виходячи з уявлень про тісний взаємозв'язок між психічною й руховою сферами, застосовують терапію за допомогою вправ, називаючи її эйритмією

Эйритмія включає: ритмічну ходьбу; гімнастичні вправи, хоровий спів, танці.

Застосовується при неврозах, психопатіях, Sch з дефектом і з ремісією.

Проводиться 2 рази в тиждень. Групи по 6 – 8 людей.

Групи терапії із хворими і їх близькими. Паралельно із груповими заняттями проводяться роз'яснювальні бесіди з родичкою.

Психотерапевтичний театр: програються певні спектаклі («Невроз страху», «Психопатії»). Для дітей – лялькові театри, де діти відіграють самі.

16. Метод Є.Куэ.

Гасло Куэїзма – немає впливу, є тільки самонавіяння.

Куэ виходив з положення, що побудником наших дій є не воля, не свідомість, а сила уяви. Це положення він намагався підтвердити рядом прикладів, що виявляють, що нібито із двох сутностей, що становлять наше «я» (свідоме й несвідоме), більш могутнім фактором є несвідоме, що перебуває під сильним впливом уяви. Сила волі в тому випадку безпомічна. (наприклад, пройти по вузькій дошці, але по землі, а не у воді).

Розділяє вплив і самонавіяння. Уважає, що вплив – є порушення самонавіяння в, що зазнає впливу. Багато хворіють тільки тому, що уявляють себе хворими: вони можуть вилікувати, якщо вселять собі, що позбулися хвороби. Вплив і самонавіяння впливають не на волю, а виховують силу уяви.

Не зазнає впливу:

• розумово відсталі;

• не бажаючі сприймати вплив.

17. Індивідуально-психологічна психотерапія А.Адлера.

А.Адлер затверджував, що найбільше значення в житті особистості має прагнення до влади, переваги й самоствердженню. Перешкодою на шляху до задоволення цього потяга, по Адлеру, звичайно є яка-небудь малоцінність того або іншого органа (або навіть усього організму), слабість якої-небудь функції або, нарешті, дитячі враження, які носять гнітючий характер. Невротик, прагнучи до панування й одночасно почуваючи свою слабість, користується різними неусвідомленими хитруваннями. Невротик робить це для більш задовільного самопочуття, компенсації почуття неповноцінності. Деякі психопати «вганяють» себе у хвороби, щоб бути більш значимими.

Виходячи із цих положень, індивідуально-психологічна психотерапія аналізує походження почуття неповноцінності невротика, психопата або душевнохворого. Лікар указує вірні й більш досконалі шляхи пристосування до життя; доводить до свідомості хворого необхідність повернення в колектив, рядовим, що не почувають «приниження» і «малоцінності», але не потребуючого ніяких привілеїв, вихваляння, звеличання та ін.

18. Раціональна (розумова) психотерапія П.Дюбуа.

У своєму вченні Дюбуа виходить із того, що неврози ґрунтуються для кожного окремого випадку логічної омани. Первинним є певна слабість суджень суб'єкта, яка нібито не дає можливості цілком логічно міркувати й робити правильні висновки.

Наприклад, хворий, який страждає острахом висоти, не може звільнитися від свого страху тому, що недостатньо переконаний у його безглуздості. Якщо допомогти хворому продумати ситуацію до кінця, то він стане інакше ставитися до своєї фобії й зможе її подолати.

Психотерапевт впливає, домагаючись:

• розумного перевиховання мислення хворого;

• морального перевиховання його особистості;

• зміни оцінки хворого його хворобливого стану.

Метод – систематичні бесіди, роз'яснення хворобливих симптомів, переконання хворого в тому, що причиною хвороби є хвороблива уява.

19. Християнська наука.

У другій половині 19 століття – на початку 20 століття в Північній Америці одержала поширення «християнська наука», створена Мори Беккер-Эдди. Це свого роду релігійний метод лікування, заснований на сліпій вірі, своєрідний метод масового впливу. Наприклад, жінки родили без болю, проводилися безболісні операції без наркозу.

20. «Соціальна терапія» Б.Грейхема.

Грейхем – євангеліст, викриває духовну вбогість і занепад моральності, передвіщає близькість « кінця світу й страшного суду». Призиває до гостинності, взаємоповага до «людських відносин», «відродженню в Богу». Основна мета – готування до смерті. Програма ліквідації соціального зла – перебудова внутрішнього миру.

21. Психотерапія Zen.

В основі цього методу лежить теорія однієї зі шкіл чернечого буддизму, що проповідує «миттєве просвітління». Це навчання впливає на психологію Японії.

В основі «шляху Zen» лежить вистава про єдину реальність, у якій розчиняються суб'єкт і об'єкт, у порівнянні з нею поняття S і ПРО, руху, часу, зла й добра – відносно умовні. Єдина реальність тотожна індивідуальній свідомості. Характерною рисою цього навчання є інтуїтивізм і ірраціоналізм.

Zen-Буддизм, так само як і йога, даосизм, ставить своєю метою досягнення «просвітління» - «стану волі». Zen-Буддизм уважає, що стан волі досягається не шляхом тренування як у йогів, а шляхом «миттєвого просвітління» (сатери), це «просвітління» треба в собі відкрити, а не шукати в канонічних книгах, воно – «дійсна природа» людини, і відкриття її може відбутися в будь-який момент.

Для досягнення «просвітління» і лікування від неврозу пропонується нерухливе сидіння в плині декількох годин, у специфічних позах зі спеціальним подихом.