Лекція № 8 Короткий огляд деяких течій, методів і систем у зарубіжній психотерапії

План

1. Психоаналіз З.Фрейда.

2. Неофрейдизм.

3. Глибинна психологія й психотерапія.

4. Психосоматичний напрямок.

5. Неогиппократическая медицина. Теорія конституції.

6. Катартичний метод.

7. Теорія комплексів К.Юнга.

8. Теорія О.Ранка.

9. Психотерапія біологічна А.Майера.

10. Соціометрія. Психодрама Д.Морено.

11. Транзактний аналіз Е.Берна.

12. Экзістенціалістський томізм.

13. Логотерапія «терапія духу» В.Франкла.

14. Комбінована психотерапія. Наркоанализ.

15. Групова психотерапія.

16. Метод Є.Куэ.

17. Індивідуально-психологічна психотерапія А.Адлера.

18. Раціональна (розумова) психотерапія П.Дюбуа.

19. Християнська наука (Christian Science).

20. «Соціальна терапія» В.Грейхема.

21. Психотерапія Zen.

Уведення. Розвиток охорони здоров'я в нашій країні характеризується усе більш широким застосуванням і використанням у медичній практиці психіатрії як специфічної й ефективної форми впливу на психіку людини з метою лікування й збереження його здоров'я.

Перш ніж перейти до розгляду основних принципів вітчизняної психотерапії, освітимо основні напрямки, що раніше існували й існуючі нині у світовій науковій думці.

1. Спочатку й насамперед – це психоаналіз, який зародився в 90-х роках 19 століття й в 20-е роки 20 століття досяг в багатьох країнах розквіту. Формувався він у гучному Відні, у досить вузькім колі людей. Це були часи, коли психологи й психіатри шукали безпосередні кореляти психічних процесів. Воскресали ідеї Ніцше, Шопенгауера

З.Фрейд звернув увагу на велике значення в житті людини статевого потягу й зв'язав з ним багато явищ. Причини поведінки Фрейд шукав не в реальних взаємозв'язках суспільних відносин, а в глибинах біологічної природи. По Фрейду потяги(первинні) діляться на дві групи:

• потяги «Я» - або потяги до смерті;

• потяги сексуальні.

Потяги можуть:

а) перетворюватися на протилежність;

б) звертатися на власну особистість;

в) сублімуватися;

г) витіснятися.

Перетворення потягів у протилежні й звернення на себе особистості визначають риси характеру, відносини людини до інших і самого себе, мазохистські, садистські нахили, прагнення до показу себе, підгляданню, нарциссизму, амбівалентності, жаль, еротизм.

Сублімування виникає тоді, коли немає можливості безпосередньо задовольняти сексуальні потреби, і це задоволення відбувається опосередковано в різних діяльностях: художньої, наукової і т.д.

Вчення про витиснення – це фундамент, на якім ґрунтується весь будинок психоаналізу.

Коли суспільне середовище унеможливлює задоволення сексуальних потягів, вони витісняються в несвідоме. Витиснуті, вони виражаються в різних обмовках, помилках, забуваннях, сновидіннях і т.д. Або ж обумовлюють виникнення неврозів.

Наші психічні процеси – це прояв психічної енергії. Інакше кажучи – сексуальної «лібідо». Лібідо заряджає енергією буквально всю діяльність людини.

Психіка складається із трьох інстанцій:

1. несвідомі;

2. передсвідомі (цензура);

3. свідомі.

Головною проблемою психоаналізу є проблема сновидінь, а тлумачення – головна методологія.

Мистецтво психоаналізу по Фрейду, полягає в тому, щоб аналітик дотримував двох основні умови:

1. Зовнішню афективну незацікавленість у матеріалі, представленому хворим.

2. Уміння направляти безпредметну бесіду убік пошуків джерела тих або інших, що травмують психіку хворого переживань.

При такому підході хворої завжди пручається. Але! Психоаналітик наполегливий. З обривків сновидінь, недомовок відновлює картину схованих переживань, як би змушуючи хворого заглянути собі в душу, підводить його до необхідності усвідомити те або інше бажання, осмислити це й у такий спосіб вилікувати.

Психоаналітик копається в психіці, аналізує раннє дитинство, коли мир у свідомості дитини був повний особливими символами, а первинні й неприкриті бажання розподіляли всі речі й відносини за принципом задоволення й невдоволення.

2. Неофрейдизм. Після смерті Фрейда на початку 40-х років у США «американізація» психоаналізу – його «соціалізація».

Головні представники К.Хорни, Фромм, Кардинер, Александер, Саливен.

Психокультурний фрейдизм Хорні виступає проти лібідо .

Він «виправляє» психоаналіз, заміняє одні поняття на інші:

«лібідо» - «основний або первинний страх», ведучий до прагнення до безпеки, що викликає почуття ворожості до навколишнього світу;

«подавлений інстинкт» - «внутрішній конфлікт».

Хорни стверджує, що рушійною силою є більш несвідомі психічні сили.

Концепція Е.Фромма: характер – це комплект несвідомо-компульсивных механізмів, які детермінують почуття, учинки й думки тієї або іншої особистості.

Завдання психоаналітика – вироблення засобів за допомогою яких людина позбувається від нестерпного почуття безнадійності й самітності:

а) підйом від негативної до позитивної волі;

б) втеча від усякої волі – як засіб рятування від самітності.

Механізми втечі:

а) авторитаризм – прагнення до господствованию або підпорядкуванню (садизм і мазохізм);

б) деструктивизм – нестримне прагнення до руйнування;

в) автоматичний конформізм – «такий як усі».

Тут також зізнається домінуюча роль несвідомого. Зовнішнє середовище – поштовх, привід для дії несвідомого.

У своїй практичній діяльності неофрейдисти використовують психоаналітичні прийоми, метод вільних асоціацій. Вони за допомогою бесіди намагаються «розкрити» внутрішні конфлікти, установити закономірності суспільного розвитку.