Тема 1

Тема 1: Центральні мозкові механізми мовленнєвої діяльності

План:

1. Мозкові механізми мовленнєвої діяльності

2. Короткі історичні відомості про алалію.

3. Причини алалії.

4.Симптоматика і механізми.

5. Класифікація алалії.

Література :

1. Логопедія. Підручник. За ред. М.К. Шеремет. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2010. – 376 с: іл.

2. Хрестоматия по логопедии (извлечения и тексты) / Под ред. Л.С. Волковой и В.И. Селиверстова. – М.: ВЛАДОС, 1997. – 656 с.

3. Логопедия /Под.ред Л.С. Волковой – 5-е изд., перераб.и доп. – М.: ВЛАДОС, 2004. – 704 с.

Головний мозок є центральним відділом нервової системи людини, що має складну ієрархічну будову. Найважливішим його складником є кора великих півкуль. У корі головного мозку локалізовані всі вищі психічні функції людини. їхня локалізація є динамічною. У теорії Л.Виготського та О.Лурії динамічна локалізація вищих психічних функцій людини визначається так: «Мозок – це єдине систем­но організоване ціле. При ураженні однієї ділянки порушується діяльність усієї системи, але при ураженні різних ділянок діяльність системи порушується по-різному». У корі головного мозку можна умовно виділити 7 ділянок, що безпосередньо забезпечують мовленнєву діяльність людини.

1. Центр Брока – розташований у задніх нижніх відділах лобної долі кори домінантної півкулі головного мозку (поля 44, 45 за Бродманом). Він забезпечує динамічний (або кінетичний) праксис органів артикуляційного апарату. Праксис (з грецької - дія) – це адекватна, координо­вана, автоматизована дія, що супроводжується розгорнутим кон­тролем.

Кінетичний праксис насамперед пов'язаний з автоматизо­ваними серійно організованими рухами. Він є основою будь-яких рухових навичок, у тому числі й артикуляційних (вимовних).

Мал. 1. Схема цитоархітектонічних полів кори великих півкуль головного мозку за К. Бродманом

Порушення цього центру призводить до динамічної (кіне­тичної) апраксії, що є основним симптомом та патологічним механізмом кінетичної (еферентної) алалії та афазії. Серії артикуляційних автоматизованих рухів необхідні нам передусім для відтворення складової структури слова, що грубо порушується при динамічній апраксії.

2. Центр Верніке – розташований у гностичних зонах задніх відділів скроневої долі кори домінантної півкулі головного мозку (поле 22 за Бродманом). Він забезпечує перцепцію (гнозис, розпізнавання) фонемного складу мови, що є основою для її засвоєння, розуміння та використання в імпресивному та експресивному мовленні. Порушення цього центру спричиняє грубі первинні дефекти імпресивного мовлення та діяльності засвоєн­ня мови.

3. Мовленнєвий центр, що розташований у нижній частині передньої центральної звивини кори головного мозку. Він забезпечує іннервацію органів артикуляційного апарату. Його ураження призводить до кіркової дизартрії.

4. Мовленнєвий центр, що розташований у нижніх та пост-центральних відділах тім'яної долі кори головного мозку (поле 40 за Бродманом). Ця ділянка кори забезпечує оральний (кінестетичний) праксис. її порушення призводить до кінестетич­ної (аферентної) моторної алалії та афазії.

Повернімось до визначення поняття праксис. У ньому заз­начається, що праксис - це контрольована дія. Такий контроль в актах артикуляційної моторики здійснюється переважно кіне­стетично.

Зоровий контроль, який здійснюється в інших видах рухо­вої діяльності (зокрема локомоції) у цьому випадку є малоефек­тивним, адже ми не можемо контролювати зором усі рухи арти­куляційних органів. Саме кінестетичні відчуття, що надходять від м'язів, дозволяють нам виконувати контрольовані координовані рухи органами артикуляції. Утрата такого контролю, яка може, зокре­ма, трапитись унаслідок ураження постцентральних відділів кори головного мозку, унеможливлює виконання точних, коор­динованих, автоматизованих рухів органами артикуляції.

Порушення цього мовленнєвого центру призводить до оральної (кінестетичної) апраксії та кінестетичної (аферентної) моторної алалії чи афазії.

5. Мовленнєвий центр, розташований у негностичних по­лях центральної та задньої частинах середньої скроневої звиви­ни (поля 21 та 37 за Бродманом). Його функція пов'язана з запа­м'ятовуванням та відтворенням лексичної та фонематичної інформації, а його порушення призводить до виникнення ам-нестичної афазії.

6. Мовленнєвий центр, розташований у передніх відділах лобної долі кори домінантної півкулі головного мозку (поля 10, 45, 46 за Бродманом). Цей центр міститься у третинних полях кори головного мозку. Це ділянки кори, що є неспецифічними їм модальністю й відповідають не за конкретну форму сприй­ми мпя чи певні моторні функції, а за складні високоорганізо-и ні і форми діяльності людини. Зокрема, третинні поля лобної дол і нходять до третього функціонального блоку головного мозку (за О.Лурією) і відповідають за програмування діяльності, її контроль та регуляцію. Ці ділянки лобної долі кори забезпечують складні види аналізу та синтезу й пов'язані з оперуванням рядами послідовно організованих даних - це сукцесивний аналіз і синтез. У мовленні такий вид аналізу та синтезу зумовлює опе­рування синтагматично організованими мовними одиницями, до яких належать послідовності звуків у слові, складів у слові, слів у реченні, речень у тексті. Специфічний вид сукцесивного аналізу та синтезу, що дає змогу оперувати синтагматично організо­ваними фонетичними одиницями мови на рівні створення моторної програми висловлювання, забезпечує центр Брока, розміщений впритул до третинних полів лобної долі. А от інша частина зазначених третинних полів зумовлює оперування мов­ними одиницями на рівні словосполучень, речень й тексту.

__________ _________ _________ _________

Мал.2. Схематичне зображення синтагми

Приклади синтагматично організованих мовних знаків:

слово - звуки у слові;

с л о - во - склади у слові;

Речення виражає закінчену думку - слова в реченні.

Саме тому ураження означених ділянок головного мозку призводить до порушень у засвоєнні та використанні переважно синтаксичних одиниць мови та зв'язного висловлювання. Специфічне порушення цих відділів позначають поняттям динамічна афазія, проте названі ділянки можуть бути уражені й при алалії, у цьому разі такі вади мовлення розглядають у складі симптомокомплексу моторної алалії.

7. Мовленнєвий центр тім'яно-потиличної (або скронево-тім'яно-потиличної) ділянки кори домінантної півкулі головного мозку (поле 39 за Бродманом). Це – друге третинне поле кори головного мозку, розташоване в зоні перекриття аналізаторів. Дійсно, у цьому місці сходяться три специфічні за мо­дальністю ділянки кори головного мозку: скронева (слухова), тім'яна (тактильно-кінестетична), потилична (зорова). Третинне поле, розташоване у цьому місці, таким чином, виконує складну функцію інтегрованих видів сприймання, наприклад, просторового чи квазі-просторового (умовно-просторового), що часто пов'язують з операціями симультанного аналізу та синтезу. Останні забезпечують оперування інформацією, яка вима­гає одночасного (симультанного) сприймання, а в мовленнєвій діяльності – парадигматично організованими мовними одиницями.

Мал..3. Схематичне зображення парадигми Приклади парадигматично організованих мовних знаків

Приклади парадигматично організованих мовних знаків

	яблуко
	груша		парадигма слів - назв фруктів
	слива		(слово «фрукти» є ієрархічно вищим
	вишня		і об'єднує видові назви фруктів)
	абрикос слово слова
	слову		парадигма відмінкових і числових
	слово		форм іменника
	словом слові слова слів словам слова словами словах		«слово»
ручка (як частина тіла людини)
ручка (дверна)				парадигма значень
ручка (у чайника)				(прямого та переносних)
ручка (прилад для письма)				слова «ручка»

Парадигма в лінгвістичному розумінні цього поняття – це система певних знаків чи значень, що є рівноцінними всере­дині парадигми й можуть бути об'єднані єдиним ієрархічно вищим знаком або поняттям. Прикладів парадигм у мові досить багато. Парадигматично організованими мовними знаками є пряме й переносні значення слова, граматичні форми слова, видові поняття, що позначають одним родовим поняттям, тощо.

Таким чином, вади оперування парадигматично організованими мовними знаками виявляються в порушеннях граматичної сторони мовлення, семантичної структури слова, сприйнятті квазі-просторових відношень, виражених за допомогою складних логіко-граматичних конструкцій.

Приклади квазі-просторових відношень, виражених за допомогою мовних знаків.

Брат [мого] батька. Батько [мого] брата.

Покажи ручку олівцем. Покажи олівець ручкою.

Червона стрічка довша за синю. Синя стрічка довша за червону.

Хлопчик малює дівчинку. Дівчинка малює хлопчика. Хлопчика малює дівчинка. Дівчинку малює хлопчик.

Алалія – це відсутність або недорозвиток мовлення, спри­чинений органічним ураженням мовленнєвих зон кори голов­ного мозку внутрішньоутробно чи в ранньому віці. Алалія належить до найскладніших мовленнєвих патологій.

По-перше, вона виникає внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку, що призводить до порушення специфічних механізмів мовлення у його мовно-слуховій чи мовно-руховій ланках, що значно ускладнює та спотворює діяльність засвоєння та використання мови ди­тиною.

По-друге, алалія – це системне порушення мовлення, що виявляється в недорозвитку усіх його сторін (фонетико-фоне-матичної, лексичної та граматичної), усіх його видів (експресивного та імпресивного) та форм (усної та письмової).

По-третє, глибина порушення мовлення при алалії є досить суттєвою, що, зокрема, проявляється у відсутності або значно­му недорозвитку мовлення. Так, у найскладніших випадках перший рівень загального недорозвитку мовлення може спос­терігатися у дітей навіть у старшому дошкільному віці, а деякі недоліки писемного мовлення, спричинені алалією, залиша­ються у таких осіб навіть після закінчення школи.

По-четверте, досить складною є диференційна діагностика алалії та інших порушень психофізичного розвитку, досить тривалою є корекційна робота з подолання первинних та вторинних відхилень розвитку цієї категорії дітей.

На означення алалії в різні часи використовували різні терміни:

• вроджена афазія або онтогенетична афазія – на противагу поняттю афазія, що позначає втрату чи розпад мовлення унас­лідок ураження мовленнєвих зон кори головного мозку в дітей після 3 років та в дорослих;

• дисфазія – що вказує на схожість та одночасно й відмін­ність названої мовленнєвої патології та афазії.

• слухонімота – термін, який використовували на позна­чення відсутності мовлення в дітей з нормальним слухом на противагу терміну глухонімота, що позначав відсутність мовлення в глухих.

Остаточно термін алалія виокремлюється лише у 30-ті роки X X ст. та остаточно закріплюється в середині XX ст. В історії вчення про алалію існували різні класифікації, що в цілому відображали розвиток наукових уявлень про цю форму мовленнєвої патології. Так, у класифікації О. Лібмана представлено 3 форми алалії, яку він позначає терміном слухонімота. Автор розмежовує її моторну, сенсорну та сенсомоторну форми.

Класифікація Р. Левіної побудована на психологічній ос­нові, що підкреслює неоднорідність психологічних механізмів алалії. Автор виділяє алалії з неповноцінним слуховим (фонематичним) сприйманням, з порушеннями зорового (предметного сприймання), з порушеннями психічної активності.

В. Орфінська виділила 10 форм алалії, позначаючи тим са­мим різні механізми її виникнення, різний патогенез, різний характер мовних порушень та різні шляхи корекційної роботи. Автор визначила 4 форми моторної та 4 форми сенсорної недостатності та 2 форми зорово-рухових розладів. Не зважаючи на досить точну й тонку диференціацію різних форм алалії класифі­кація В.Орфінської, на жаль, не була впроваджена у практику.

В. Ковшиков виділяв імпресивні та експресивні алалії, звер­таючи увагу на порушення засвоєння та використання мови, що є характерними для цієї форми патології.

У своїх дослідженнях Є.Соботович виділила алалії з пере­важним порушенням синтагматичних та парадигматичних си­стем мови у дітей з моторною алалією. Означені класифікації свідчать про різнобічність наукових уявлень щодо механізмів та патогенезу алалії. Різні дослідни­ки в різні часи, зважаючи на окремі аспекти алалії, намагалися виділити окремі її компоненти: сенсомоторні, психологічні, мовні.

Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.

Термін „алалія” (від греч. а — заперечення, лаліо — говорю, мовлення) — в перекладі відсутність мовлення, — зустрічається в літературі, присвяченій порушенням мовлення, з давніх пір. Окрім терміну „алалія” для позначення цього порушення мовлення в літературі (особливо в медичній і зарубіжній) використовуються і багато інших терміни: вроджена афазія, онтогенетична афазія, афазія розвитку, дисфазія, затримка мовного розвитку, конституційна затримка мовлення, порушення засвоєння мовлення, слухонімота та ін.

А. Куссмауль (1877) відзначав, що велика частина лікарів до початку XIX ст. об’єднували всі форми втрати мовлення під терміном алалія, але поступово форми стали розмежовувати. Одним з перших відмінність між цими формами довів І.Франк, який розглядав алалію як німоту унаслідок повної неможливості артикуляції і протиставляє її магілаліїї як порушенню вимови унаслідок утруднень в артикуляції. І алалію, і магілалію (на українську мову це слово було переведено як недорікуватість) І. Франк розглядав як ступені дислалії, під якими він мав на увазі порушення вимови, зумовлене труднощами артикуляції.

В 1830 р. Р. Шультесс виділяє алалію (німоту) в окреме мовне порушення, але, як і І. Франк, розглядає її у зв’язку з розладами артикуляції. Алалія протиставляється дислалії як повна неможливість артикулювання, що пізніше правомірно стало називатися анартрією. В класифікації А. Куссмауля для загального найменування розладів артикуляції вводиться поняття «лалопатія». При цьому алалію А. Куссмауль, як і його попередники, відносив до порушень мовлення, пов'язаних з артикуляційними розладами, для яких характерна повна неможливість вимовляти звуки; далі позначати такий стан стали терміном анартрія. В роботах фоніатра Р. Коена (1888) термін «алалія» використовується для характеристики німоти, не зумовленої артикуляційними порушеннями. Він називав це порушення глухонімотою – німота при збереженому слухові на противагу глухонімоти при відсутності слуху.

В подальших роботах різних авторів терміни „алалія” і „афазія” (дисфазія) ще тривалий час вживався без достатнього розмежування, тільки до 30-х років XX сторіччя у вітчизняній логопедії поняття „алалія” і „афазія” остаточно розмежовуються: алалія – недорозвиток мовлення, афазія — її втрата, розпад. В 50-60-і роки це розмежування утвердилося, і в даний час визнається більшістю вчених. Значний внесок у вивчення алалии внесли Г.Гутцман (1894), А. Лібманн (1900), М. Богданов-Березовський (1909), Э.Фрешельс (1931), а в більш пізній час М. Хватцев, Н. Трауготт, В. Орфінська, Р. Левіна, Б. Гріншпун, Л. Мелехова, Р. Мациєвська, Є. Соботович, В.Ковшиков, С. Шаховськая та інші дослідники.

В роботах різних авторів виявлені особливості мовленнєвого розвитку і структури дефекту при алалії на основі вживання різних критеріїв: фізіологічних, клінічних, психологічних, лінгвістичних, психолінгвістичних і ін. Описані різні форми алалии, розроблена методика логопедичної дії при різних формах недорозвинення мовлення.

Успіхи у вивченні алалії в роботах новітнього періоду досягнуті завдяки тому, що дослідники в своїй діяльності сталі широко спиратися на методологію комплексного синдромального підходу до аналізу дефекту. Домінуючим при цьому є психолінгвістичний аспект вивчення, представлений в роботах Є.Соботович, В. Ковшикова, Б. Гриншпун і інших дослідників. Не всі проблеми вивчення алалії в даний час розкриті. Але на відміну від попередніх періодів, коли, за словами В. Орфінської, спірних питань і розбіжностей між дослідниками алалії було більше, ніж загальноприйнятих положень, на сучасному етапі розвитку логопедії є більше загальних точок зору, ніж розбіжностей.

Причини алалії. Протягом тривалого періоду вивчення алалії висловлювалися різні припущення з приводу причин її виникнення. Так, Р. Коен (1888), А. Гутцман (1924), М. Зееман (1962) і інші стверджували, що провідним початком при цьому порушенні є запалення або аліментарно-трофічні обмінні патологічні процеси, що відбуваються у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. А. Трейтель (1901) вважав алалію наслідством недостатності уваги і пам'яті. А. Лібман (1901) пов’язували неповноцінність мовлення при алалії з інтелектуальною недостатністю. А.Івінг (1963) указував на відсутність у дітей моторного образу слова як провідного прояву у картині мовної неповноцінності при порушеннях мозку, М. Зееман (1962) підкреслював, що мовлення не розвивається із-за порушень мозкових центрів мовлення (мозкових зон), Р. Лухзінгер (1970), М. Беррі (1957), М. Ейдінова(1961) В. Ковшиков (1985) і інші відзначали провідну роль у виникненні алалії припологових черепно-мозгових травм і асфіксії новонароджених. Серед етіологічних чинників виділяється також внутрішньоутробні енцефаліти, менінгіти, несприятливі, умови розвитку, інтоксикація плоду, хвороби раннього дитинства з ускладненням тощо.

За спостереженнями С. Корсакова і Н. Красногорського, алалія буває слідством соматичного захворювання, що викликає виснаження центральної нервової системи, в першу чергу гіпотрофії. Ю. Флоренская підкреслювала, що в патогенезі алалії мають місце рахіт, порушення живлення і сну в ранньому дитинстві, захворювання дихальних шляхів, що часто повторюються. Ця точка зору розділяється не всіма авторами. Мабуть, соматичні захворювання лише усугубляють дію патологічних причин неврологічного характеру, які є ведучими. Деякі автори (Р. Коен, 1888; М. Зєєман, 1961; Р. Лухзінгер, А.Салей, 1977 і ін.) підкреслюють роль спадковості, сімейної схильності в етіології алалії. Проте переконливих наукових даних про роль спадковості в походженні алалії в літературі не приводиться. Останніми роками у виникненні алалії підкреслюється значна роль мінімальних мозкових пошкоджень (мінімальної мозкової дисфункції). В більшості випадків в анамнезі дитини з алалією виділяється, як правило, не один, а цілий комплекс патологічних чинників.

Симптоматика і механізми алалії.

Алалія — не просто тимчасова функціональна затримка мовного розвитку. Весь процес становлення мовлення при цьому порушенні проходить в умовах патологічного стану центральної нервової системи.

М. Совак (1971) і інші дослідники, розширюючи поняття «алалія», охоплюють всі випадки відсутності мовлення. П. Беккер і М. Совак (1981) виділяють в картині мовного недорозвинення компоненти, зв'язані з перевагою біологічних, соціальних причин або їх комбінацій. Порушення характеризується різноманітністю симптоматики і не має єдиної нозології. Симптомів виражені в різному ступені, від тотальної до часткової німоти.

М. Критчлі підкреслює наявність оральних дискоординацій, дефектність рухових навичок губ і язика. Всесвітньою неврологічною федерацією (Італія, 1966) було запропоновано повністю відмовитися від терміну ”афазія”, коли мовлення недорозвинене.

При алалії мають місце мовні і немовні симптоми, між якими існують складні опосредковані відношення. В симптоматиці розладів переважають мовні порушення.

Алалія є системне недорозвинення мовлення, при якому порушуються всі її компоненти фонетико-фонематична сторона, лексико-граматична будова. Серед немовних розладів при алалії виділяють моторні, сенсорні, психопатологічні симптоми.

Питання про механізми алалии в даний час є складним і дискусійним. Існуючі концепції пояснення механізму алалії немов підрозділяються на сенсомоторні, психологічні і мовленнєві. Прихильники сенсомоторных концепцій пов'язують мовне недорозвинення при алалії з патологією сенсомоторных функцій (слуховою агнозією, апраксией). Відповідно до психологічних концепцій при алалії наголошується патологія деяких сторін психічної діяльності. Прихильники мовної концепції зв’язують недорозвинення мовлення з несформованістю мовних операцій процесу сприйняття і породження мовних висловів. Остання точка зору є більш обґрунтованою і відповідає сучасним науковим уявленням про мовлення як про багаторівневу діяльність, яка має складну структуру і не може бути зведена тільки до сенсомоторного рівня.

Класифікація алалії.

Алалія неоднорідна за своїми механізмами, проявами і ступенями вираженості мовленнєвого (мовного) недорозвинення. На основі обраного підходу до її вивчення і відмінностей, спостережуваних в картині алалии, дослідники називають декілька різновидів порушення.

У зв'язку з тим що в основі розрізнення форм полягають різні критерії, є різні класифікації алалії. Так, А. Лібманн (1925) виділив наступні форми алалії: моторну слухонімоту, сенсорну слухонімоту, сенсомоторну слухонімоту, перехідну форму між слухонімотою і важкою недорікуватістю.

Р. Левіна (1951) пропонує психологічну класифікацію порушення, виділяючи групи дітей з неполноцінним слуховим (фонемним) сприйняттям, з порушенням зорового (наочного) сприйняття і з порушенням психічної активності.

В. Орфинська (1963) розробила лінгвістичну класифікацію, виділяючи по провідному типу порушення мовних систем десять форм алалії з первинним або вторинним порушенням мовних систем: чотири форм моторної, чотири форми сенсорної недостатності і дві форми, пов'язані з рухово-зоровими розладами, полягаючи в основі недорозвинення мовлення.

М. Зееман (1962) підрозділяє центральні розлади мовлення (дисфазії) дитячого віку на експресивні дисфатичні порушення з типовими ознаками моторної афазії, аграфії, алексії і рецептивні дисфатичні порушення, схожі зовні з сенсорною афазією.

Автори підкреслюють істотну відмінність афазії дитячого віку (алалії) від афазії дорослих. За В. Ковшиковим (1985), зустрічаються імпресивні (сенсорні) і експресивні (моторні) форми алалії. Під експресивною алалією розуміється розлад мовлення, що характеризується порушенням засвоєння мовних одиниць і правил їх функціонування, що виявляється в не можливості граматичних, лексичних і фонемних операцій при відносному збереженні смислових і операційних артикуляцій.

Є. Соботович (1985), аналізуючи порушення з врахуванням психолінгвістичної структури і механізмів мовленнєвої діяльності, виділяє алалії: з переважаючими порушеннями засвоєння парадигматичної або синтагматичної систем мови. При моторній алалії, за Е. Соботович, відбувається порушення оволодінням знаковою формою мови (правилами поєднання і використовування в процесі породження мови). Розділення форм алалии на сенсорну і моторну на початкових етапах розвитку дещо умовне, лише надалі можна виділити провідний компонент порушення. У ряді новітніх досліджень цей розподіл проводиться в термінах експресивної і рецептивної алалії (по аналогії з таким же розподілом афазії). Цими термінами підкреслюється не фізіологічний, а психологічний підхід до кваліфікації порушення. На думку ряду фахівців (К. Беккер, М. Совак, 1981; М. Крітчлі, 1974, і ін.), центральні порушення мовлення при алалії бувають у вигляді вербальної акустичної агнозії і вербальної моторної апраксії, типовою для останньої форми є нездатність створювати і відтворювати словесні символи, зразки. Виділяються різні ступені тяжкості алалії: від простої словесної незручності до повної нездатності користуватися розмовним мовленням.