41. Політична поведінка особи, фактори, що її визначають.

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи. Поняття «політична   поведінка»  одно-порядкове  з  такими  поняттями,  як «політична активність», «політична участь». Найбільш загальним серед них є поняття «політична діяльність», яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих нормах. Поняття «політична активність» наголошує на певній спрямованості політичної діяльності – спрямованості на вдосконалення або зміну соціально-економічного  й   політичного   порядку,   політичних   інститутів.

Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні: реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами; політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо); партиципаторна діяльність у роботі політичних організацій і партій та рухів: політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики; пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори; абсентеїзм – політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;

Важливішим стимулом активації політичної поведінки є інтерес, у підгрунті якого лежить та чи інша проблема буття політичної спільноти (особи). Для того, щоб розуміння політичного інтересу переросло в усвідомлену потребу до дії, необхідна нова умова – психологічний імпульс готовності, бажання діяти та впевненість в успіху. Рушійними силами тут можуть виступати різні мотиви політичної активізації – громадянський обов’язок, резонансна інформація, незадоволення, стресові зміни, прагнення до реалізації мети, перехід до певних політичних ролей і статусів, проходження етапів політичної соціалізації. Вона може стати чисто емоційним відгуком на певну подію, або бути зваженою, прагматичною дією з послідовної реалізації програмних рішень.

Характер політичної поведінки обумовлюється, також досить стійкими (практично об’єктивними) зовнішніми регуляторами: - належність до соціальної спільноти або групи політичних інтересів, які виникли через встановлення між членами певних відносин; - членство в організації – формалізованій і структурованій групі, яку утворено для здійснення конкретних ролей у політиці; - роль – це формальні рамки поведінки, яку бере на себе учасник політичної дії (або яка йому призначається зовні); статус – ієрархічна позиція в політиці, що визначається сукупністю політично-владних можливостей, специфікою політичної поведінки, обсягом функцій, які належить реалізувати.

42. Політична психологія, визначення, зміст, головні проблеми.

Політична психологія - сукупність відчуттів, емоцій, переживань, настроїв, пов'язаних з політичнимиявищами; у структурному вимірі, як ми зазначали, входить до сфери політичної свідомості. Це сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки. (Юрій М.Ф.Політологія).

Політична психологія – міждисциплінарна наукова галузь, що виникла на межі політології та соціальної психології. Її головне завдання полягає в аналізі психологічних механізмів політики та виробленні практичних рекомендацій з оптимального здійснення політичної діяльності на всіх її рівнях (Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В).

Зміст політичної психології включаються найрізноманітніші прояви людської психіки, в тому випадку, якщо вони впливають на перебіг політичних подій, є їх частиною. Інакше кажучи, це та сукупність духовних утворень, яка сприяє виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки. Якщо ідеологія є продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичної діяльності групи, то психологія формується в процесі безпосередньої активності громадян, на підставі їх практичної взаємодії між собою і з інститутами влади.

У зміст політичної психології включаються найрізноманітніші прояви людської психіки в тому випадку, якщо вони впливають на перебіг політичних подій, є їх частиною.

Серед стійких психологічних феноменів більше значення має політична ментальність - сукупність стабільних політичних цінностей, способів реагування суб'єктів політики на різноманітні соціальні зміни і політичні події. Стрижнем політичної ментальності виступає національний характер, в якому сконцентрований досвід історичного розвитку певної історичної спільності. Найважливіше значення серед нестійких, скороминучих проявів політичної психології мають настрої - загальні, яскраво виражені риси психології, що охоплюють на певний період часу великі маси людей і визначаючі їх відношення до тієї або іншої політичної події або проблеми.

Л. Гозман і А. Еткінд вважають, що головною проблемою політичної психології є компоненти почуттів, уявлень і дій людей, що визначають їхню взаємодію з владою. Мотиви і форми політичної участі, суспільний діалог, відчуження від влади — таким є коло питань політичної психології2. Д. Ольшанський виділяє чотири основних кола проблем політичної психології: психологію окремого політичного лідера; невеликих за чисельністю груп людей; великих груп і соціальних прошарків; мас і масових настроїв. Зрозуміло, що ці проблеми взаємопов'язані, але в кожній окремій країні і навіть регіоні зміст цих компонентів та їх поєднання можуть бути досить своєрідними. Таким чином виглядають основні проблеми і основні об’єкти вивчення політичної психології, як би що розшифровують загальне розуміння її предмету і основних методологічних принципів.