Глава VI

Законодавча влада в Україні

351

Так, за президентської і напівпрезидентської форми прав­ління важливе значення має політична належність президента і більшості депутатів парламенту. Якщо вона співпадає, то вико­навча і законодавча влада перебувають у відносинах «контролю і противаг». Якщо ж — ні, то фактично виникає ситуація, коли у відносинах опозиційності можуть перебувати президент і пар­ламентська більшість. У парламентських і парламентсько-пре­зидентських країнах, де уряд реально формується фракціями, що мають більшість місць у парламенті, парламентська опози­ція набуває принципово іншого значення: контролю за діяльніс­тю виконавчої влади.

Отже, визначаючи сутність поняття «парламентська опози­ція», слід наголошувати на тому, що її суб'єкти можуть не пого­джуватися з політичним курсом глави держави та/або виконав­чої влади. Тоді у такому визначенні будуть враховані особливос­ті функціонування парламентської опозиції залежно від форми правління, що існує у конкретній державі.

Сутність співвідношення понять «парламентська опозиція» та «парламентська меншість» полягає в тому, що за умови пар­ламентської та парламентсько-президентської республік пар­ламентська опозиція та парламентська меншість співпадають, тоді як за президентської та президентсько-парламентської рес­публік вони можуть як співпадати (коли глава держави і парла­ментська більшість є представниками однієї і тієї самої політич­ної сили), так і не співпадати (коли парламентську більшість утворюють представники не тих політичних сил, яких підтри­мує глава держави).

Одним із найважливіших прав парламентської опозиції у зарубіжних країнах є її право на утворення тіньового (опози­ційного) Кабінету Міністрів. Тіньовий (опозиційний) Кабінет Міністрів — це консультативно-дорадчий орган, сформований опозиційною депутатською фракцією (групою), що проводить постійний моніторинг діяльності чинного Кабінету Міністрів з метою найбільш ефективного здійснення державного управлін­ня у майбутньому в разі приходу до влади.

Процес законодавчої регламентації статусу парламентської опозиції на сучасному етапі характеризується пошуком опти­мальної моделі закріплення її статусу, що значно ускладнюєть-

СЯ необхідністю знаходження політичного компромісу із згада­ного питання.

Парламентська опозиція у демократичних країнах зазвичай іюяльна і має відповідальний характер критики. При цьому за нею закріплюються права: на отримання посад заступників ґо­нт або голів конкретно визначених чи частини парламентських Комітетів; на участь у встановленні порядку денного урядом; на направлення президенту петиції з вимогою відмовитися від під­писання акта і провести референдум; на ініціативу винесення конституційної поправки на всенародний референдум; на під-ішовку альтернативної доповіді комітету, на окрему думку з приводу підготовлюваних доповідей комітету; на розпоряджен­ня певною частиною бюджету комітету; на узгодження комп-пектування наукових і допоміжних служб парламенту; на отри­мання грошових субсидій за рахунок бюджету парламенту за­їк лсно від кількості членів опозиційної фракції тощо.

Потребує нагального запозичення Україною так би мовити ■•філософія» побудови стосунків між опозиційними фракціями і а урядом у демократичних країнах, яка виходить із засад нала­годження стосунків, а не конфронтації, оскільки взаємовідно­сини між правлячими і опозиційними партіями являють собою КЄ стільки протиборство, протистояння, скільки взаємодію, кон-I іруктивний діалог. І саме з огляду на ці засади слід будувати і к кунки між ними та приймати законодавство, що регламентує

і к діяльність.

Практична відсутність опозиції у латиноамериканських краї­нах є для нас яскравим прикладом того, що навіть формальне існування багатопартійної системи із закріпленням демократич­них засад її функціонування не є свідченням можливості існу-вання цивілізованої опозиції. Це також підтверджує той факт, що у країнах із недостатньо розвинутими демократичними тра­диціями діяльність парламентської опозиції має регламентува­тися на рівні законодавства, а не залишати це питання у сфері регулювання звичаїв або традицій.

Разом із тим, у багатьох демократичних державах, напри-К над західноєвропейських, діяльність опозиції практично не вре­гульована на рівні законодавства. У зв'язку з цим виникає пи-іаппя про те, чи потрібно та чи можливо врегульовувати діяль­ність опозиції законодавчо

352 Глава VI

того, що функціонування опозиції не може і не повинно регу люватися нормами права, на наш погляд, можна вважати прий нятною щодо тих держав, в яких засади функціонування полі тичної опозиції, і парламентської опозиції зокрема, закріплен на рівні традицій, що глибоко вкорінилися у політичній прак тиці та свідомості суспільства, і не викликають сумнівів або за перечень. А втих державах, для яких парламентська опозиція є новим інститутом, з огляду на законодавче забезпечення прак­тично всіх інших аспектів парламентської діяльності, не варто пускати питання функціонування парламентської опозиції на са-моплив. У цих державах норми права мають стати своєрідним «бар'єром», який покликаний відгородити парламентську опо¹ зицію як новий та незміцнілий інститут від добре налагодже­них та відпрацьованих механізмів державної влади шляхом ре­гламентації тих аспектів діяльності парламентської опозиції, в яких вона взаємодіє з державною владою, а також тих, які мо­жуть стати об'єктом штучних перешкод для її діяльності з боку державної влади (до останніх, зокрема, можна віднести ство­рення низки формальних умов для формування парламентсь­кої опозиції, покликаних штучно обтяжити цей процес тощо). У таких державах інституціоналізація парламентської опозиції має розглядатися як явище необхідне, а конституціоналізація —як можливе¹.

Відповідно до ст. 88Конституції України Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради Украї­ни, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад.

Регламент установлює, що Голова Верховної Ради Украї­ни обирається Верховною Радою на строк її повноважень (ч. 1ст. 69).

Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ра­ди України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Обраним Головою Верховної Ради України вважа­ється кандидат на посаду, який отримав більшість голосів на­родних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється

¹Докладніше лин.: Совгиря О. В. Правовий статус парламентської опо­зиції: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 264 с

Законодавча влада в Україні 353

відповідна постанова Верховної Ради, яку підписує обраний Го­лова Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України може бути обраний у списку одночасно з Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання (частини 5—9ст. 70Регламенту).

Відповідно до ч. 1ст. 71Регламенту Голова Верховної Ради України може бути в будь-який час відкликаний з посади Вер­ховною Радою на його прохання, крім випадку виконання ним обов'язків Президента України згідно із ст. 112Конституції України, а також може бути відкликаний у зв'язку з незадовіль­ною його роботою на цій посаді, в тому числі у разі відсторонен­ня від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії Верховної Ради або через інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Достро­кове припинення депутатських повноважень Головою Верхов­ної Ради України має наслідком припинення його повноважень як Голови Верховної Ради України.

Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верхов­ної Ради України з посади приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів і оформляється постановою Верхов­ної Ради (ч. 4ст. 72Регламенту).

Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України:

1. веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Рег­ламенту;

2. організовує роботу Верховної Ради, координує діяльність її органів;

3. підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням;

4. забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не по­требують наступного підписання Президентом України;

5. здійснює повноваження, передбачені статтями 94, 112Кон­ституції України;

6. представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органа­ми державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями;

7. вживає заходів щодо забезпечення безпеки і охорони Вер­ховної Ради відповідно до закону;

12 Конституційне право України

354

ГлаваШ

і.іконодавча влада в Україні

355

8. живає заходів щодо охорони та захисту народних депу­татів;

9. веде засідання Погоджувальної ради депутатських фрак­цій;

10. забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань;

11. вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях;

12. організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради;

13. організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях;

14. здійснює контроль за своєчасним направленням і розгля­дом депутатських запитів;

15. видає розпорядження з питань організації роботи Вер­ховної Ради, в тому числі про порядок підготовки документів та діловодство у Верховній Раді, а також про відрядження народ­них депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відпо­відні документи;

16. розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх ви­конання ними, координує діяльність комітетів, тимчасових спе­ціальних комісій, тимчасових слідчих комісій;

17. визначає головний комітет з підготовки проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради;

18. має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тим­часова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно викону­ють свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленар­ному засіданні;

19. порушує перед відповідними органами, посадовими осо­бами питання про відповідальність осіб за невиконання ними ви­мог, установлених Регламентом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слід­чу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України;

20. організовує роботу апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяльністю;

21. у разі необхідності скасовує розпорядження Першого за-і і уипика чи заступника Голови Верховної Ради України та ке­рни піка апарату Верховної Ради України;

22. пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення пі посаду керівника апарату Верховної Ради України;

23. забезпечує розробку проекту кошторису витрат на здійс­ни 11 ія повноважень Верховної Ради на наступний рік;

24. не пізніш як через два місяці після закінчення бюджет­ного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту Про надходження коштів до кошторису за минулий рік, їх вико­ристання та відповідність затвердженому кошторису витрат на і нищення повноважень Верховної Ради;

25) звертається до суду з позовом про дострокове припи­ ни 11 ія повноважень народного депутата в разі невиконання ним и и моги щодо несумісності депутатського мандата з іншими ви-

і.іміі діяльності;

26. виконує доручення Верховної Ради;

27. здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України, законами України та Регламентом.

Розпорядження Голови Верховної Ради України можуть бу-і и змінені, скасовані рішенням Верховної Ради, прийнятим біль-ШІСТЮ голосів народних депутатів від конституційного складу Нсрховної Ради (ст. 73 Регламенту).

Верховна Рада обирає на строк її повноважень Першого за-і і у п пика і заступника Голови Верховної Ради України з числа Народних депутатів, кандидатури яких вносяться в порядку, пе­редбаченому для внесення кандидатури на посаду Голови Вер-КОВНОЇ Ради України.

Переобрання Голови Верховної Ради України не є підставою для обов'язкового перегляду питання про перебування на поса-'і. і х Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України (ст. 74 Регламенту).

Основними галузевими органами Верховної Ради України і її комітети. Відповідно до ст. 89 Конституції України Верхов­ії, і Рада України для здійснення законопроектної роботи, підго-киїки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повно-п.іжснь, виконання контрольних функцій відповідно до Кон-< і н іуції України створює з числа народних депутатів України

356