30

Десмургія. Поняття про пов’язки

Термін «пов’язки» застосовується в двоякому розумінні. У більш широкому значенні цього слова під пов’язкою розуміється усе, що накладається на більш-менш тривалий термін на рану чи на яку-небудь частину тіла з метою лікування; така пов’язка складається з просочених лікарськими засобами матеріалів, що утримуються на рані тим чи іншим способом.

Накладення перев’язного матеріалу на рану, нерідко пов’язане з застосуванням лікарських засобів, вірніше називати перев’язкою рани, під пов’язкою же слід розуміти як би зовнішню частину (оболонку) перев’язки, мета якої — утримання перев’язного матеріалу на рані.

При деяких захворюваннях нашою задачею є, крім того, установлення рівномірного, постійного тиску на яку-небудь область, при інших — утримання в нерухомому положенні чи витягання якої-небудь частини тіла. Цих цілей можна досягти також шляхом накладення різних пов’язок.

Таким чином, під пов’язкою ми маємо на увазі той чи інший спосіб закріплення перев’язного матеріалу (звичайна пов’язка), установлення постійного тиску на визначену область (здавлююча пов’язка), утримання в нерухомому положенні (нерухома пов’язка) чи витягування якої-небудь частини тіла (пов’язка з витягуванням), розвантаження кісток і суглобів кінцівки від тиску, наприклад, при рухах і ходьбі, і виправлення її положення (коригуючи пов’язки).

Вивченням питання про пов’язки, про їхнє правильне застосування і накладення займається наука десмургія.

Правильно накладена пов’язка повинна цілком відповідати тієї мети, для якої накладена. Нерухома пов’язка повинна давати дійсну нерухомість хворої частини тіла, пов’язка з витягуванням — уможливлювати правильне витягування. Що давить — робити рівномірне і достатнє здавлювання хворої частини тіла. Звичайна бинтова пов’язка не повинна здавлювати і турбувати хворого, а повинна добре утримувати перев’язний матеріал при найменшій витраті бинта.

У залежності від застосовуваного матеріалу пов’язки можна розділити на дві групи: м’які і тверді.

До першої групи відносять: пластирні, клейові, косинкові, петлеві і бинтові, до другого — шинні, крохмальні, гіпсові.

Пластирна пов’язка. Перев’язний матеріал на невеликій ранці може бути утриманий смужками липкого пластиру, що накладають поверх перев’язного матеріалу. Причому смужки липкого пластиру заходять за краї перев’язного матеріалу і щільно пристають до навколишньої здорової шкіри. Зазвичай однієї смужки недостатньо, і їх накладають чи паралельно одна одній, чи хрестоподібно. Незручності пластирної пов’язки — поява роздратування шкіри під пластиром, особливо при частих змінах пов’язки, неможливість застосування її на волосистих частинах тіла і. нарешті, відмокання і відставання пов’язки у випадку

просочування гноєм. Нерідко цю пов’язку застосовують для зближення країв ран, що гранулюють, наприклад на черевній стінці. У цьому випадку боки рани зближають, на рану кладуть смужку перев’язного матеріалу й у поперечному стосовно рані напрямку з деяким натягом накладають декілька смужок липкого пластиру, щільно притискаючи їх до шкіри (мал. 166). Пластир утримує зближені краї рани, не даючи їм розходитися, що значно прискорює загоєння. Для рівномірного здавлювання виразок які погано гояться, наприклад у випадку застою крові, липкопластирну пов’язку чи накладають у виді черепиць (одна смужка прикриває іншу), чи роблять на ній отвори для виходу гною. Для заміни пластиру можна застосувати цинкопластирну пов’язку: Окис цинку ........ 100,0 Вода .........300,0 Желатин ........... 200,0 Гліцерин .... 400,0

Коллодійна пов’язка. Там, де ранка невелика, де гнійних виділень небагато і для чистих операційних ран, що не вимагають частих перев’язок, зручна коллодійна пов’язка. Накладається вона звичайно так: згорнута в декілька шарів марля закриває область рани, на неї накладається розгорнута марлева серветка, що заходить з усіх боків на декілька сантиметрів за краї першої. Ці вільні краї верхньої серветки, що прилягають безпосередньо до шкіри, змочують коллодієм. При застиганні коллодія краї щільно прилипають до шкіри і добре утримують усю пов’язку. Зняття пов’язки в перші дні після накладення відбувається з деяким зусиллям і неприємно для хворого, але на 7 і 8-й день пов’язка звичайно уже вільно відстає від шкіри. Недоліком пов’язки є те, що вона стягає шкіру і не може бути застосована багато разів на те саме місце, тому що це викликає подразнення шкіри. Не треба забувати також про легку займистість колодія. Клеолова пов’язка. Точно так само, як коллодій, застосовуються й інші клейкі маси, наприклад клеол. Існує ряд рецептів клеола: каніфоль — 50,0, ефір — 100,0, скипидар — 1,0. Найбільш простий рецепт клеола — це розчин соснової смоли в спирті й ефірі, узятих у рівних кількостях.