5 Питання. Створення і діяльність Державної Думи в Російській імперії. Західноукраїнські землі в 1905—1917 рр.

У даному питанні студенти мають згадати відповідні теми з політичної історії та усвідомити особливості національно-виз­вольного руху в українських землях на початку ХХ століття.

Згадаймо, що 1905 року після поразки російського царизму в військових операціях проти Японії в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульмінаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи — совісті, віросповідання, політичний плюралізм тощо. Це була свого роду Конституція, дарована царем своєму народові. ЇЇ поява розбурхала народні пристрасті. Почали з’являтися різні партії, які мали протилежні цілі : «ліві» партії ставились вороже до урядових заходів, були також «праві» і «помірковані». Було створено Держав­ну Думу із законодавчими повноваженнями.

Вже 11 грудня 1905 р. до Маніфесту було внесене уточнення з приводу виборних прав кожної верстви населення — так званий «Закон про вибори».

1906 року революційний рух почав спадати. В цих умовах23 лютого 1906 р. вийшло нове «Положення про Державну Думу» і «Положення про Державну Раду» від 23 лютого 1906 р. , за якими встановлювався двопалатний парламент. Так, Державна Рада, яка існувала раніше, ставала Вищою Палатою. Половина її членів обиралася, а друга половина — призначалася урядом. Ниж­чою палатою була Державна Дума.

В законодавчому процесі затверджувався такий порядок: кожне питання або закон обговорювалися спершу в Думі, потім відбувалася апробація прийнятого рішення в Раді, але юридичної сили рішення набувало з моменту його ратифікації царем.

Законодавчий процес відбувався ось яким чином:

Схема 1

26 квітня 1906 р. з’явився новий нормативний акт — «Головні закони Російської імперії», який закріплював такий порядок: най­вище управління належить цареві, а законодавча влада — двом палатам: Державній Раді і Державній Думі.

Зверніть увагу, що на виборах до Першої Державної Думи виборці поділялися на чотири курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу кількість мали поміщики (1 голос помі­щика = 45 голосам робітників). Селяни ж дістали достатньо багато місць, бо уряд традиційно вважав їх консервативними.

Ліві партії бойкотували вибори й не взяли участі в Думі.

Головою Першої Державної Думи було обрано професора Московського університету, кадета за поглядами С. Муромцева. Від України було обрано 102 депутати: 24 поміщика, 42 селян,26 жителів міст, 10 робітників.

Зацікавлює конституційна дискусія, що була розгорнута в Росії внаслідок революційних подій 1905 року. Відомі ліберали Пет­ро Струве та Павло Мілюков розробили проект, що ґрунтувався на громадянських правах та законності, але рішуче відкидав ідею децентралізації та федералізму. Автори допускали поступки в на­ціональному питанні тільки щодо автономії Фінляндії та Польщі. У той час дехто стояв і на позиції децентралізації Росії. Так, професор Московського університету Степан Фортунатов був автором ідеї американського федералізму, Максим Ковалевський обстоював певну автономію національних територій.

Від України в обговоренні конституційного питання в Росії взяв участь М. Грушевський. В травні 1905 року він виклав проект майбутнього конституційного ладу в Російській імперії у статті «Конституційне питання і українство в Росії». Цей проект ґрунтувався на двох основних принципах: репрезентаційний уряд та національно-територіальна децентралізація. Автор проаналізував тогочасне становище в Росії, місце українського руху в контексті загальноросійського. З огляду на цензуру автор не вживав термінів «демократія», «федералізм» і замінив їх термінами «прог­ресивний», «репрезентативний», «раціональний». Багато уваги він приділив критиці принципу Струве щодо прямих виборів всеросійського парламенту як єдиної структури представницької влади, розробив механізм національно-територіальної децентралізації Російської імперії, визначив права самоврядних областей. Так, більша національна територія має більші повноваження сейму.

Національно-радикальне крило українського руху запропонувало в цьому ж році свій варіант конституційного проекту. Основ­ний закон «Самостійної України» Спілки народу українського було надруковано в часописі «Самостійна Україна», який видава­ла Українська народна партія. В даному проекті відчувався значний вплив ідей М. Драгоманова. Але відмінність полягала в тому, що в документі в основу покладено принцип повної самостійності України. Пропонувалося створення президентської республіки, де законодавчу владу представляв би двопалатний парламент — рада представників та сенат, а виконавчу — президент Всеук-раїн­ської спілки. Судову владу представляють суди.

Тож в Україні на початку ХХ століття існувало два підходи в конституційному процесі: народницько-федеративний, який пред­ставляв М. Грушевський та консервативно-державницький.

Зазначимо, що в Першій Державній Думі була сформована Українська Парламентарна Громада, до якої ввійшло 45 чоловік. Головою був адвокат з Чернігова І. Шраг.

Українська Парламентарна Громада мала свій друкований орган — «Украинский вестник» (рос). У роботі журналу брали участь найкращі науковці України: М. Туган-Барановський, О. Лотоцький, М. Грушевський, І. Франко, Д. Дорошенко та інші.

Політичною платформою Громади була автономія України. М. Грушевським було підготовлено декларацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою Громади, але внаслідок розпуску Думи 8 липня 1906 року ця мета не була реалізована.

Друга Державна Дума проіснувала вже 103 дні (січень — червень 1907 р.). На виборах до другої Думи брали участь усі партії. Половину всіх депутатів було обрано від лівих партій. У другій Думі також була Українська Громада, що мала 47 членів і видавала часопис «Рідна Справа — Вісті з Думи». Там друкували промови членів, заяви Громади.

Громада домагалася автономії України, місцевого самоуправління, української мови у школах, судах, церкві. Щоб мати підготовлені педагогічні кадри, Громада вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях.