2.2 Підсумок

Практично в усіх країнах відзначається безліч причин інфляції. Проте комбінація різних чинників цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Так, відразу після Другої Першої світової у Європі інфляція пов'язана з найгострішою дефіцитом багатьох товарів. У наступні роки головну роль розкручуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціни — вести», перенесення інфляції інших країн та інших чинники. Що ж до колишнього СРСР, то поруч із загальними закономірностями, найважливішої причиною інфляції останніми роками вважатимуться унікальну диспропорциональность економіки, що виникла, як наслідок командно-адміністративної системи, та війн у 20 столітті

Розділ ііі. Види інфляції 3.1 Види інфляції

Для класифікації інфляції необхідно виділити критерії класифікації. У даній роботі дається класифікація інфляції за кількома параметрами: з позиції темпу росту цін, з точки зору збалансованості росту цін, з позицій передбачуваності інфляції і виходячи зі ступеня втручання держави в ринкові процеси.  З точки зору темпів зростання цін (тобто кількісно) інфляцію ділять на: 

· Повзуча (помірна) інфляція  · Галопуюча інфляція  · Гіперінфляція 

· Повзуча (помірна) інфляція, для якої характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% на рік. Це зростання цін, не робить істотного негативного впливу на економічне життя. Заощадження залишаються прибутковими (процентний дохід вище за інфляцію), ризики при здійсненні інвестицій майже не зростають, рівень життя знижується незначно. Такого роду інфляція властива більшості країн з розвиненою ринковою економікою, і вона не представляється чимось незвичайним. Середній рівень інфляції по країнах Європейського співтовариства склав за останні роки близько 3-3,5% на рік.  · Галопуюча інфляція (темп зростання цін - до 300-500% на рік). Місячні темпи зростання вимірюються в двозначних числах. Така інфляція робить негативний вплив на економіку: заощадження стають збитковими (відсоток за вкладами нижче темпів інфляції), довгострокові інвестиції стають занадто ризикованими, рівень життя населення значно знижується. Вона характерна для країн зі слабкою економікою або країн з перехідною економікою. Такі високі темпи в 80-х рр.. спостерігалися, приміром, у багатьох країнах Латинської Америки, деяких країнах Південної Азії, в 90-і роки в колишніх соціалістичних країнах.

Нижче наведено індекси споживчих цін і темпи зростання номінальних грошових доходів у країнах СНД (1992 р. до 1991 р., в кількість разів):

	Споживчі ціни	Середній дохід на душу
Азербайджан	12,1	5,0
Вірменія	9,0	2,8
Білорусія	11,6	8,2
Казахстан	10,7	6,7
Киргизія	11,9	4,3
Молдова	12,1	4,9
Росія	15,7	7,5
Таджикистан	10,1	3,4
Туркменістан	8,7	7,1
Узбекистан	5,1	5,2
України	12,5	-

·

 Гіперінфляція (темп зростання більше 50% на місяць, в річному численні - понад 10000%.). Така інфляція діє руйнівно на економіку, знищуючи заощадження, інвестиційний механізм, виробництво в цілому. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і заробітної плати стає катастрофічним, руйнується добробут навіть найбільш забезпечених шарів суспільства, безприбутковими і збитковими стають найбільші підприємства (МВФ за гіперінфляцію зараз приймає 50%-е зростання цін на місяць). Споживачі намагаються позбавитися від «гарячих грошей», перетворюючи їх у матеріальні цінності. Процвітає спекуляція. Гіперінфляція, крім негативних економічних наслідків, небезпечна ще тим, що, як правило, зупинити її можна тільки неекономічними заходами: жорстким контролем цін, примусовим вилученням продовольства у виробників і т. п.  Наприклад, в Аргентині на квітень 1990 р. зафіксоване зростання цін у 200 разів (темп зростання інфляції - 2000%). Врятувало аргентинців лише те, що у них переважає натуральне сільське господарство і без ринкових відносин можна прожити якийсь час, в Нікарагуа, за період громадянської війни, середньорічний приріст цін досягав 33000%.  Вести успішний бізнес в умовах гіперінфляції практично неможливо. Мова може йти тільки про стратегію виживання. Рецепт виживання такий: автономність і самодостатність, спрощення виробництва, скорочення зовнішніх зв'язків, натуралізація базових елементів внутрішньофірмового господарювання. Все частіше промисловим підприємствам доводиться заводити свої теплиці, свиноферми і навіть міні-електростанції, підсилювати акцент на бартерних і клірингових операціях.

  З точки зору критерію-співвідносності росту цін по різних товарних групах розрізняють: 

· Збалансована інфляція; 

· Незбалансована інфляція. 

При збалансованій інфляції ціни різних товарів незмінні відносно один одного, а при незбалансованої - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях. Збалансована інфляція не страшна для бізнесу. Необхідно лише періодично підвищувати ціни товарів: подорожчала сировина - відповіднозбільшується ціна кінцевої продукції. В основному, ризик втрати дохідності притаманний підприємцям, які стоять останніми в ланцюжку підвищення цін, це, як правило, виробники складної продукції, заснованої на інтенсивних зовнішніх коопераційних зв'язках.  Незбалансованість інфляції - становить велику проблему для економіки. Але ще складніше, коли немає прогнозу на майбутнє, немає впевненості хоча б у тому, що товарні групи-лідери зростання цін залишаться лідерами і надалі. Неможливо раціонально вибрати сфери застосування капіталу, розрахувати і порівняти прибутковість варіантів інвестування. 

З точки зору очікуваності або передбачуваності інфляції виділяють: 

· Очікувану;  · Неочікувану. 

Очікувана інфляція передбачена і спрогнозована заздалегідь, з достатнім ступенем надійності. Неочікувана - явище стихійне, спорадичне, прогноз в даному випадку неможливий.  Фактор очікуваності, передбачуваності дозволяє по-новому поглянути на питання впливу інфляції на стратегію бізнесу. Якщо всі фірми і все населення знає напевно, що в наступному році ціни зростуть, то в умовах ідеального вільного ринку є цілий рік на завчасну адаптацію до спрогнозованого стрибка цін. Підприємства і населення, відповідно, підвищать ціну на свій товар (верстати, устаткування, послуги, робоча сила і т. д.). Таким чином, основна частина населення істотно не постраждає навіть від гіперінфляції. Тоді, як у випадку непередбачуваності, неочікувано зростання цін навіть за помірної інфляції (за нашим визначенням) може відбутися істотне зниження прибутковості відповідних підприємств.  Якщо виходити зі ступеня втручання держави в ринкові процеси, інфляцію також поділяють на: 

· Відкриту;  · Подавлена. 

Відкрита інфляція характеризується невтручанням держави в процеси формування цін і заробітної плати. Під подавляємою інфляцією мається на увазі урядовий контроль над зростанням цін або заробітної плати, або тим і іншим одночасно. Це послужило основою створення моделі інфляції (подавляемой) Б. Хансеном, одним із сучасних представників Стокгольмської школи. В останнє десятиліття інфляційним очікуванням надається велике значення. Використання концепції очікувань в економічній теорії було обгрунтовано Дж.Хікс в його основній роботі «Вартість і капітал». Інфляція є результатом порушення рівноваги між попитом і пропозицією. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Порушення рівноваги з боку попиту - називається інфляцією попиту. Інша ситуація створюється, коли зростають витрати виробництва, тобто піднімається ціна пропозиції, виникає інфляція пропозиції. У 50-60-ті роки минулого століття теорії інфляції попиту і витрат лежали в основі економічної політики буржуазних урядів, а так само були найбільш популярними поясненнями інфляційного процесу.Це послужило приводом перекласти на них відповідальність за наростання інфляційних процесів в економіці в 70-і роки. Таким чином, зростання інфляції пов'язують з витратами на заробітну плату. ПрофесорЛутц в своїй роботі «Інфляція витрат і попиту» пише: «Якщо одночасно наявні додаткові фінанси для цілей інвестицій перевищують те, що потрібно для покриття зрослої заробітної плати та підтримки відносної частки прибутків у виробництві, то інвестиції представляють собою додаткове джерело інфляції; наявності симптоми інфляції попиту. Ми ясно бачимо наявність поєднання інфляції витрат та інфляції попиту ».

Інфляція попиту 

Інфляція попиту породжується випуском в обіг додаткової маси платіжних засобів, що створює перевищення попиту над пропозицією і призводить до зростання цін. У зв'язку з цим необхідно скорочувати державні витрати, прагнучи в ідеалі до бездефіцитного бюджету заради зменшення емісії грошей. 

Інфляція попиту спрощено може бути представлена ​​так: 

Сукупний попит, що перевищує поточні виробничі можливості, викликає підвищення рівня цін. Інфляція, викликана цим джерелом, починається зі зростання цін на кінцеві продукти, який поступово поширюється на фактори виробництва. Причому зростання цін на останнє не встигає за зростанням цін на кінцевий продукт.  Відповідно, якими б причинами не були викликані початковий ріст цін, він негайно впирається в межі, що визначаються фактичним обсягом грошової маси. Тобто, саме по собі збільшення попиту породжує швидше загрозу інфляції, ніж саму інфляцію. Для інститутів, що регулюють обсяг грошової маси, тобто в більшості випадків - для держави (Уряду і Центрального банку) це стає проблемою. Якщо держава збільшує виробництво, з метою запобігти загрожує його спад, то звідси, власне, і починається інфляція. У короткостроковому періоді така політика викликає зростання цін і збільшення реального випуску, в довгостроковому - тільки зростання цін (інфляційна спіраль). Якщо ж держава стримує зростання грошової маси, то вже в короткостроковому періоді відбувається дезінфляція - стискується попит і відновлюється рівновага. 

Інфляція попиту викликається наступними грошовими факторами:  - Мілітаризація економіки і зростання військових витрат.  - Дефіцит державного бюджету і зростання внутрішнього боргу.  - Кредитна експансія банків.  -Імпортована інфляція (це емісія національної валюти понад потреби товарообігу при купівлі іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом).  - Надмірні інвестиції у важку промисловість (при цьому з ринку постійно витягаються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додатковий грошовий еквівалент). 

Інфляція витрат 

У світовій практиці під інфляцією витрат мається на увазі такий механізм формування цін, при якому їх зростання визначається не збільшенням попиту, а підвищенням витрат. Пропозиція при колишніх цінах падає, що і викликає зростання цін. При цьому обсяг виробництва, і зайнятість зменшуються - ознака недостатнього попиту. Для інфляції витрат характерне зростання всіх компонентів виробничих витрат (матеріальнихресурсів, зарплати, витрат на обслуговування боргів і купівлю грошових ресурсів тощо) і потім поширюється - у свою чергу, через підвищення витрат - на кінцевий продукт. Якщо в умовах інфляції витрат проводиться політика пом'якшення обмежень зростання грошової маси (з метою запобігання спаду виробництва), то з високою ймовірністю можна чекати розкручування інфляційної спіралі, тобто, аналогічно інфляції попиту: у короткостроковому періоді - зростання цін і реального випуску, в довгостроковому - тільки зростання цін. Якщо ж проводиться політика жорстких обмежень, то виробництво реагує спадом, який протягом деякого часу зводить інфляцію нанівець. Проте, в силу особливостей конкретних факторів зростання витрат, поки буде проходити дезінфляція, можуть зрости "трансакційні витрати" (якщо можна так висловитися) використання цих методів до політично і соціально неприйнятного рівня. Але, можливий і інший варіант: потрібен конкретний аналіз. Інфляція витрат не є специфічною закономірністю перехідного періоду від централізовано планованої економіки до нормальної ринкової системи. Спалахи інфляції витрат відбуваються при ряді структурних зрушень, що знижують чутливість економіки до кінцевого споживчого попиту і створюють умови, коли система виробництва, кредитно-грошовий і фондовий ринки починають працювати багато в чому самі на себе.  Інфляція витрат характеризується впливом наступних негрошових факторів на процеси ціноутворення.  - Зниження росту продуктивності праці і падіння виробництва.  - Зростання значення сфери послуг (воно характеризується, з одного боку, більш повільним зростанням продуктивності праці в порівнянні з галузями матеріального виробництва, а з іншого - великою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва).  - Зростання значення сфери послуг (більш повільне зростання продуктивності праці в порівнянні з галузями матеріального виробництва, але велика питома вага заробітної плати в загальних витратах виробництва).  - Прискорення приросту витрат і особливо заробітної плати на одиницю продукції (економічна міць робітничого класу, активність профспілковихорганізацій не дозволяють великим компаніям знизити зростання заробітної плати до рівня уповільненого зростання продуктивності праці, в той же час у результаті монополістичної практики ціноутворення великим компаніям були компенсовані втрати за рахунок прискореного зростання цін, тобто була розгорнута спіраль "заробітна плата - ціни"). - Енергетична криза (він викликав у 70-х роках величезна подорожчання нафти та інших енергоресурсів). 

Адміністративна інфляція

Адміністративна інфляція породжується волею державних органів, ринкових спілок та об'єднань, окремих осіб та ін Така інфляція проявляється в роздуванні тарифів на залізничні перевезення, плати за послуги пошти, зв'язку, комунальні послуги, збільшення ставок імпортних мит та ін У Росії поки зберігається досить висока ступінь монополізації товарних ринків і, відповідно, самий сильний ціновий диктат монополістів. Фактична відсутність конкуренції на основних товарних ринках, монополізм виробників і постачальників продовольчої та промислової продукції зберігають існування ринку продавця, а не ринку покупця як в більшості країн з розвиненою ринковою економікою. Піднімаючи ціни в ключових галузях, наприклад, на нафтопродукти та інші енергоносії, адміністративна інфляція стимулює інфляцію витрат. 

Інфляція спіралі цін і зарплат 

Інфляція спіралі цін і зарплат близька за характером до адміністративної інфляції та інфляції витрат, оскільки обумовлюється підвищенням рівня заробітної плати (зокрема, працівникам бюджетної сфери), що призводить до зростання грошової маси і відповідно провокує зростання цін на більшість продовольчих і промислових товарів. Відповідно зростання цін викликає необхідність індексації заробітної плати, тим самим, замикаючи порочне коло. Така ситуація існувала в Росії в 1992-1996 рр.., Коли слідом за зростанням цін збільшувалася заробітна плата працівникам бюджетної сфери.  Така ж ситуація виникла після серпневої кризи. Знецінення національної валюти після девальвації і зростання курсу долара змусило Уряд закласти вбюджет Росії на 1999 і 2000 р. певні кошти на підвищення заробітної плати державним службовцям.  Очевидно, що всі, описані вище, види інфляції тісно пов'язані між собою і впливають один на одного. 

2Підсумки На першому кроці інфляція може генеруватися з двох протилежних джерел: з боку попиту (зі зростання цін на кінцевий продукт, який (зростання цін) поширюється потім на інвестиційні товари та сировинні ресурси), з боку пропозиції (з росту цін на сировинні ресурси, розповсюджуваного потім по ланцюжках аж до кінцевого продукту). Незалежно від джерела свого першого кроку, для продовження, інфляція потребує зростання грошової маси, без якого більш-менш швидко сходить нанівець.  Єдиний слід вихідного відмінності джерел інфляції, який остання зберігає на всьому протязі свого існування - це тривалість періоду дезінфляції, тобто відмінності у часі, протягом якого інфляція, позбавлена ​​підтримки інститутів, що регулюють обсяг грошової маси, приречена зникнути.

Розділ IV Вимірювання інфляції.

Для правильного планування господарської діяльності в умовах інфляції люди повинні враховувати силу інфляційних процесів. Існує три способи їх вимірювання.  Перший - вимірювання за допомогою індексу цін ,за певний період - рік, квартал, місяць ,завдяки йому можна точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін .На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види: - індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін); - індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); - індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Назва	Формула	Сутність
1	2	3
Індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін)	, де – ринкова вартість фіксованого кошика в поточному році;  – ринкова вартість фіксованого кошика в базовому році; , – ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно;  – кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання; найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя
Індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників) (агрегатний індекс Ласпейреса)	де і – рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і базового періодів відповідно;  – кількість товарів у базовому періоді, що взяті в розрахунок	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання; виражає зростання оптових цін
Індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)	де і – рівень цін одиниці товару поточного і базового періодів;  – кількість товарів у поточному періоді	Характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам

Другий спосіб визначити силу інфляційних процесів - виміряти темпи інфляції за рік, але можна розглядати і більш короткі періоди (місяці або квартали) або довші (десятиліття).  Для обчислення темпів інфляції за рік потрібно відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100%. Якщо темп інфляції вийти негативним, значить, спостерігалася дефляція (падіння цін).   Третій спосіб - це обчислення «за правилом величини 70». Правило допомагає швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін: треба тільки розділити число 70 на темп щорічного збільшення рівня цін у відсотках. 

Історія економіки нараховує досить велика кількість різних економічних навчань, шкіл і течій: класики і неокласики, меркантилісти, фізіократи, марксистська економія, інституційна, і, магістральна економіки, радикальна економіка, вульгарна економіка, чиказька школа і лібералізм, елбрейтевський перебіг і багато інших. Представники майже кожного з цих напрямків розробляли або розробляють свої погляди на глобальні економічні проблеми людства. Існують і їх теорії щодо інфляції як однієї з найбільш серйозних проблем, що перешкоджають повноцінному економічному розвитку. Ось деякі з них.