1 .1 Поняття інфляції.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. У буквальному перекладі термін "інфляція" (від лат. Inflatio) означає "здуття", тобто переповнення каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповіднимзростанням товарної маси, що і визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.  Термін "інфляція" з'явився в другій половині XIX ст., Перекочувавши з медицини. Вперше він став вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр.. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. У XIX ст. цей термін використовувався також в Англії і Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція одержало в XX ст. після першої світової війни. «По суті цим терміномпозначалася грошова інфляція .- пише В. Дроздов, - Але надалі під інфляцією ... став розумітися будь-яке зростання цін, незалежно від його породжують» .  Проте визначення інфляції, як переповнення грошового обігу знеціненими паперовими грошами не можна вважати повним. Інфляція, хоча вона і виявляється в зростанні товарних цін, не може бути зведена лише до чисто грошового феномена. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства. Інфляція являє собою одну з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу.  Отже, проявом інфляції є підвищення цін, проте не слід забувати, що зростання цін може бути пов'язаний з відсутністю рівноваги між попитом і пропозицією, таке зростання цін на якомусь окремому товарному ринку - це не інфляція. Інфляція проявляється в підвищенні загального рівня цін у країні.  Для більш об'єктивного погляду на інфляцію, слід розглянути різні теорії інфляції, існуючі сьогодні. 

1.2 Сутність інфляції.

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище. Помітного суспільного "звучання" зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його "інфляція"(від.лат.inflatio-здуття). Уперше термін "інфляція" почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох - докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, причому саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII - початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь. Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв'язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення. Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР. Після загальної демонетизації золота інфляція зі спорадичного явища перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її перебіг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів і призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері. Закономірності інфляційного процесу. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення. На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових-відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

- у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред'являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

- одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; - виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу; - знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок "викидаються" не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту. 1.3 Марксистська теорія 

У традиційній марксистській економіці інфляція розумілася як порушення в процесі суспільного виробництва в докапіталістичних формаціях і в умовах капіталізму, що виявляється в переповненні сфери обігу грошовими знаками понад реальних потреб господарства та їх знеціненні. Інфляція, за марксистської школі, органічно пов'язана з особливостями відтворювального циклу, державно-монополістичним регулюванням господарських процесів, мілітаризацією економіки, безробіттям і т.д. Породжується соціально-економічними протиріччями капіталістичного виробництва, диспропорцією між реальним обсягом суспільного продукту і його вартісним вираженням. І використовується пануючими експлуататорськими класами для перерозподілу національного доходу і національного багатства на свою користь за рахунок зниження реальних доходів трудящих. До безпосередніх її причин марксистська школа відносила об'єктивно відбуваються зміни в обсязі і структурі суспільного виробництва, політику монополій і імперіалістичних держав, головним з якого вважала дефіцит бюджету. 

1.4 Кейнсіанська теорія інфляції .Крива Філіпса 

Англійський економіст А. Філіпс в 1958 році, використовуючи дані статистики Великобританії за 1861-1956 рр.., Запропонував криву, що відображає зворотну залежність між рівнем ставок заробітної плати і рівнем безробіття. Було встановлено, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5 - 3% приводило до різкого уповільнення зростання цін і заробітної плати. Звідси випливав висновок, що зменшення супроводжується підвищенням цін і заробітної плати. Таким чином, рівень безробіття може бути знижений за рахунок прискорення темпів інфляції.  Економіст Р. ЛІПС підвів теоретичну базу під розрахунки Філіпса. Пізніше американські економісти П. Самуельсон і Р. Солоу моди-ваних криву Філіпса, замінивши ставки заробітної плати темпами зростання товарних цін. У такому вигляді криву стали використовувати для економічної політики, перш за все для визначення рівнів, при яких можливі високий рівень зайнятості і виробництва та певна стабільність цін. 

На осі абсцис показаний рівень безробіття, на осі ординат - темпи зростання товарних цін. Якщо уряд розглядає рівень безробіття u ₁ як надмірно високий, то для його пониження проводяться бюджетні і грошово-кредитні заходи, що стимулюють попит, що веде до розширення виробництва та створення нових робочих місць. Рівень безробіття знижується до величини u _2, але одночасно зростає темп інфляції до Р _2. Виниклі умови можуть викликати кризові явища, що змусить уряд вжити заходів для зниження темпів зростання цін до рівня Р _3, а безробіття збільшиться до рівня u _3.  На практиці з'ясувалося, що крива Філіпса застосовна для економічної ситуації в короткостроковий період, тому що в довгостроковому плані, не дивлячись на високий рівень безробіття, інфляція продовжує наростати, що пояснюється цілим комплексом обставин.  Одним з таких обставин є політика стимулювання попиту. Прагнення уряду знизити рівень безробіття ціною збільшення інфляції успішно тільки тоді, коли в населення вдається створити так звані «помилкові очікування». Наприклад, що працюють за наймом, спостерігаючи зростання ставок зарплати, збільшують пропозиції праці. І тоді, як і передбачалося в концепції кривої Філіпса, спостерігається зростання інфляції і пов'язаної з нею номінальної заробітної плати. Однак як тільки люди починають помічати, що реальна заробітна плата, на відміну від номінальної, все зменшується, то збільшення пропозиції праці припиняється.

Ще у 60-х роках ці взаємозв'язку звернув особливу увагу американський економіст М. Фрідман, який підкреслював неефективність боротьби з безробіттям шляхом «накачування» попиту інфляційними заходами. Отже, коли подолає свої хибні очікування, інфляція супроводжуватиметься зменшенням пропозиції праці, тобто. зростанням безробіття.

Вважається також, що крива Філіпса застосовна лише аналізу, у умовах помірної інфляції з їх постійним темпом. При несподіваних економічних потрясінь, темп інфляції зростає зненацька і може супроводжуватися різким збільшенням безробіття.

Кейнсианці виділяють три основні чинники інфляції: експансіоністську фінансову і грошово-кредитної політики, стимулюючу попит; зростання витрат виробництва; практику монополістичного ціноутворення. Як справедливо зазначає сам Дж.М.Кейнс, «коли подальше збільшення ефективного попиту не веде більш до підвищення продукції, а повністю вичерпується у збільшенні одиниці витрат, суворо пропорційному збільшення ефективного попиту, ми досягаємо становища, що цілком доречно назвати справжньоїинфляцией».

Кейнсианці розглядають грошову масу як ендогенную зміну, яка від політики органів грошово-кредитного регулювання й досяг рівня економічної активності. «Інфляція витрат» сприймається як результат впливу кількох чинників. Найголовнішим вважається, збільшення зарплати понад рівня, відповідного зростанню продуктивність праці. Хоча, на думку Кейнса, «повна чи… приблизно повна зайнятість є рідкісним і скоро проходящим собитием».

Рівень зайнятості визначається Кейнсом точкою перетину функцій сукупного від попиту й сукупного пропозиції. Саме в точці очікувана підприємцями прибуток буде найбільшої. Виступаючи за свідоме управління грошовим обігом, Кейнс вважав за необхідне використовувати різноманітних заходи лише за неповної зайнятості. Він застерігав від використання грошових важелів за умов повної зайнятості, вважаючи, у цьому випадку вони можуть викликати нестримну інфляцію. «Щойно спроба ще більше збільшити інвестиції незалежно від величини граничною схильність до споживання потягне у себе тенденцію до невтримним зростання цін, інакше кажучи, такій ситуації ми не досягли б стану справжньої інфляції»,— підкреслюєКейнс.

Кейнс досить-таки докладно описує перехід інфляційного процесу з першого стадії на другу: відбувається заміна підвищення цін, обумовленого зміною грошей у спілкуванні й активно впливає у темпах економічного розвитку, таким підвищенням цін, яке викликано витратами виробництва та веде до їх подальшого накручуванню і дезорганізації грошового звернення. На думку Кейнса, «збільшення грошей має майже відразу ж потрапити понизити норму відсотки надходжень у того рівня, у це потрібно, щоб збільшення зайнятості заробітної плати змогло призвести до поглинання додаткової маси грошей дообращении».[5]

З іншого боку,кейнсианци припускають, що зростання цін значною мірою обумовлений політикою монополій. Загалом вигляді кейнсианскую модель інфляції можна так:

Кейнсианская позиція,концентрирующаяся навколо проблеми сукупних витрат, як головного чинника визначального власне виробництво і і зайнятість, бере в основі криву Філіпса (жорстка залежність між інфляцією і безробіттям). Ця модель, як вище, показує, що у економіці може виникнути або інфляція, або безробіття, але водночас вони з'явитися що неспроможні. Проте, керуючись подіями70-80х до й справжніми, що перебігають у Росії, коли спостерігався паралельний зростання цін, і безробіття, ми можемо ставити під правильність кейнсіанських висновків. Назріла об'єктивна причина перегляду теорії, ікейнсианци пояснили ці процеси серією шоків пропозиції, чи цінових шоків,сдвинувших криву Філіпса вправо вгору.

Попри таку доопрацювання, яка призвела теорію у відповідність із фактами, одночасний зростання інфляції і безробіття протягом кілька років економічного підйому 1983-1988 років змусив багатьох обдумати існуванні між інфляцією і безробіттям явною зворотний зв'язок.