Правління Святослава (964–972)
Син та нащадок Ольги Святослав був нібито її повною протилежністю. Він був ідеальним князем-воїном, який майже все своє життя проводить у військовому поході. Збереглися чудові описи його шляхетності та войовничості, його поведінки у поході, а також бажання його вірної дружини здобути собі честі, а князю слави. Це насправді останній князь тої епохи, коли військовий досвід йшов попереду політичного розуму.
Відомо, що він рішуче відмовився від планів Ольги щодо християнізації. У війську навіть панувала ворожість до християн, яки були змушені приховувати свої переконання. Князь не бачив необхідності створювати якісь більш міцні стосунки з Візантією чи германською імперією, чи з будь-кім ще. Силою своєї зброї він намагався здобути все, що необхідно його державі.
При цьому не треба думати, що він був таким собі військовим без особливого політичного глузду та уваги до економічного розвитку держави. Якщо гарно придивитись до напрямків його походів, стане зрозуміло, що усі його зусилля було спрямовано на очищення головних торгівельних шляхів Київської Русі від будь-яких перешкод.
Святослав воював з Волжською Булгарією, Хазарією, печенігами, ходив походами на Візантію. При всьому розмаху військової діяльності Святослава, основних напрямків його походів було лише два – хазарський та візантійський. Чому? Вибір князя був зумовлений економічними інтересами його держави. У Х ст. торгівельна діяльність Київської Русі набула транзитного характеру. До початку хрестових походів (наприкінці XI ст.) тільки Русь могла провести каравани і до Багдаду, і до Регенсбургу. У торгівлі через Київську Русь були зацікавлені держави Північної Європи та Франція. При цьому головні торгівельні операції Київська Русь здійснювала через Візантію, яка дуже жорстко регламентувала торгівлю. Бажання розширити свою економічну діяльність штовхало Святослава до війни з Константинополем. Він здійснив декілька успішних походів, примусивши візантійців підписати дуже корисні для русинів угоди. Звісно, це не поліпшило відносин з сусідами.
Найголовніші військові події епохи Святослава пов’язані, однак, не з Візантією, а зі знищенням Хазарського каганату. Ця держава дуже перешкоджала торгівельної діяльності слов’ян. Розташовано її було на берегах Волги. Основою її економіки було збирання митних зборів та банальне пограбування торгівельних караванів. Справа у тому, що саме розташування хазарської держави робило неможливими спроби уникнути зустрічі з хазарами. Мита вони встановлювали грабіжницькі, а при спробі обійти чи проігнорувати митниці хазари хапалися за зброю. Саме завдяки хазарам торгівельні експедиції перетворювались на торгівельно-військові.
У 964–966 (чи у 968–969, є розбіжності у джерелах) Святослав здійснив свій хазарський похід. Загальна довжина шляху дружини становила біля 6 тис. кілометрів. Зруйнувавши хазарську державу, військо русинів продовжувало похід у напрямку Ірану. Майже три роки князь був у поході. Результати похода важко переоцінити – головні торгівельні шляхи було звільнено, ворог русинів пішов у минуле, до дому було привезено величезну здобич.
Відомо, що у 971 Святослав уклав дуже вигідну угоду з Візантією. Звісно, після військового походу до Константинополя. Мабуть, саме ця успішність потягла за собою те, що звуть “заздрістю богів”. Святослав був надто впевнений у собі, щоб постійно тримати думку про безпеку. Правий був італійський мислитель епохи Відродження Ніколо Макіавеллі, який казав, що правитель має бути схожим на лева та лисицю – щоб мати сили відстоювати свої здобуття, але й бачити капкани, у яки можна потрапити. Святослав надто впевнився у власній могутності, щоб помислити можливість зради чи змови. Повертаючись додому з Візантії, він чомусь вирішив прискорити своє пересування, тому у супроводі невеликої кількості воїнів він вирушив додому по воді, а вірним соратникам доручив опікуватись дружиною, яка рухалась повільніше. Залишившись з парою десятків воїнів, Святослав опинився у пастці, яку влаштували печеніги. Казали, що це роздратовані візантійці підказали кочівникам, як вчинити. Хто зна? Святослава було вбито, а з княжого черепу печеніги зробили чашу, оправивши його у срібло.
Правління Святослава, так би мовити, підбило підсумки етапу становлення Київської Русі як держави. Величезні розбіжності у напрямках розвитку окремих земель було у цілому подолано у єдиному економічному інтересі, було розроблено діючу політичну систему, був створений міжнародний авторитет держави та налагоджені економіко-політичні зв’язки. Політичні новації Ольги та військові дії Святослава створили умови для подальшого розквіту Київської Русі.