Вираження емоцій і почуттів
.docxВираження емоцій і почуттів
Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми вираженнями. Емоції з гіпоталамуса поширюються на всі ефекторні органи.
Достатньо виникнути емоційному збудженню, як у його вираження негайно включається весь організм. Зовнішні вираження емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня, або вісцеральна, вираженість переживань яскраво виявляється у прискореному серцебитті, диханні, підвищеному кров’яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в пригніченні або збудженні.
Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання.
З розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними вираженнями, певною мірою стримує їх, але це не означає, що цим самим гальмується емоція. П. Анохін вважає, що в цьому разі пригнічуються лише деякі периферійні компоненти умоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче поширюється на інші, в основному на вісцеральні, компоненти. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі.
З оволодінням експресивними способами вираження емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Водночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.
Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному. Почуття страху, наприклад, може спричинити або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.
Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.
Переживання людини дуже різноманітні, їх поділяють на види за змістом, характером того ставлення людини до об'єктивної дійсності, яке в них виявляється, за ступенем їхнього розвитку, силою й особливостями їхнього прояву. Відповідно до цього всю різноманітність людських переживань можна поділити на дві групи: переживання, що є відображенням ситуативного ставлення людини до певних об'єктів, і переживання, в яких виявляється стійке й узагальнене ставлення до них. Першу групу переживань, як зазначалося, називають емоціями, другу - почуттями у вужчому значенні цього слова.
Емоції поділяють на прості, що є безпосереднім відображенням взаємовідношень людини з тими чи іншими об'єктами, і складні, в яких це відображення має опосередкований характер. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.
За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набувати характеру пристрастей.
Прості емоції. Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його первинних потреб. Вони виникають у зв'язку з відчуттями їхніх властивостей. Останні (кольори, запахи, смаки тощо) бувають нам приємні чи неприємні, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називають: емоційним тоном відчуттів. Він виникає, зокрема, під час сприймання об'єктів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб людини. Переживання задоволення і незадоволення, приємного й неприємного є основними якостями елементарних емоцій. Будучи полярними, вони виступають у житті людини як єдність протилежностей. Емоційний тон відчуттів і сприймань відіграє важливу роль у діяльності людини. Він регулює її дії, спонукаючи її шукати одні об'єкти й уникати інших, відмовлятися, захищатися від них.
Складні емоції. У процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, пов'язані з розумінням їхніх об'єктів, усвідомленням їхнього життєвого значення.
До складних емоцій належать радість, смуток, страх, гнів, сором тощо. К. Ізард називає їх "фундаментальними емоціями", які мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.
Радість - це позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, вірогідність якої в цей момент була невелика і невизначена. Радість - це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значущої дії. Радість характеризується відчуттям упевненості й значущості, почуттям, що ти любиш і тебе люблять.
Упевненість і особиста значущість, які набуваються в радості, дають людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім світом. З погляду цих характеристик радості легко зрозуміти, що, поки у світі існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не можуть постійно перебувати у стані радості.
Деякі теоретики емоцій розрізняють радість активну і пасивну. Одним із критеріїв такого поділу може бути відмінність у рівнях інтенсивності переживання радості. Сильна радість може проявлятися бурхливо і тому здаватися активною, а слабка радість може здаватися пасивною. Але оскільки радість є емоційним переживанням, вона ніколи не буває абсолютно пасивною або абсолютно активною. Радість не може бути пасивною, тому що завжди є станом нервового збудження. Те, що називається активною радістю, може бути насправді комбінацією збудження і радості у взаємодії з когнітивною і моторною системами.
Прояви переживання радості мають широкий спектр: від активності до споглядання. Прояв радості легко розпізнається, але посмішка дорослої людини означає швидше привітання, ніж переживання радості. Радість викликається зменшенням градієнта нейронної стимуляції; є докази того, що вибіркова чутливість рецепторів і нервових механізмів також відіграє роль в активізації радості.
При обговоренні причин радості на феноменологічному рівні необхідно враховувати той факт, що радість є радше побічним продуктом, ніж прямим результатом думок і дій, спрямованих на ЇЇ досягнення. Радість може виникати при зменшенні стимуляції від негативного емоційного стану, при впізнаванні добре знайомого або при творчих зусиллях. На психологічному рівні радість може підсилювати стійкість до фрустрації і сприяти впевненості в собі та мужності.
Розслаблювальний вплив радості захищає людину від руйнівного впливу постійного пошуку успіху. Хоч батьки не можуть безпосередньо навчити дитину радості, вони можуть поділити радість із дитиною і служити моделями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.
Радість взаємодіє з іншими емоціями та зі сприйманням і пізнанням. Радість може гальмувати дію, але вона також може сприяти інтуїції і творчості. Індивідуальні відмінності в порогах радості приводять до формування різних життєвих стилів. "Емоційні потреби" визначаються теорією диференційованих емоцій як вид залежності від певних людей, об'єктів і ситуацій при реалізації позитивних емоцій або униканні негативних. До певної міри такі емоційні потреби можуть бути частиною ефективних соціальних взаємин.
Сум може спричинити розлука, психологічна ізоляція (так зване почуття самотності) і невдача в досягненні мети, розчарування, тобто несправджена надія. Остання означає не що інше, як втрату мрії. Отже, головною й універсальною причиною суму є втрата чогось значущого для людини: безпосереднього психологічного контакту з дорогою людиною або з іншими людьми (відчуття самотності), втрата перспективи в досягненні бажаної мети.
Хоча сум зараховують до негативних емоцій, він може супроводжувати й позитивні переживання і почуття людини. Недарма в одній пісні співається, що "любов ніколи не буває без смутку", тому що розлука з коханою людиною спричинює сум. Тихий сум може бути навіть приємний людині.
У разі суму відбуваються порушення, зворотні до тих, які спостерігають під час радості: гальмування моторики, звуження кровоносних судин. Це викликає відчуття холоду й ознобу. Сум сповільнює не лише фізичну, а й розумову активність людини. Емоція суму є в основі такого психічного розладу, як депресія.
За С.І. Ожеговим, безнадійний сум - це зневіра, а легкий сум - смуток.
Страх - негативний емоційний стан, що виникає при одержанні суб'єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх рано чи пізно переживають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найнебезпечнішою з усіх емоцій. При слабкій і середній інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і негативними емоціями. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок і поведінки людини.
Страх збуджується різким зростанням частоти нейронної імпульсації. На нейрофізичному рівні страх має деякі компоненти, спільні зі здивуванням і збудженням, принаймні на перших стадіях виникнення емоційного процесу.
Існують як природні, так і набуті (культурні) причини і стимули для страху. Поріг виникнення страху, так само як і пороги виникнення інших фундаментальних емоцій, залежить від індивідуальних відмінностей, що мають біологічну основу й визначаються індивідуальним досвідом. Природні пускові механізми або природні причини страху - це самотність, необізнаність, несподіване наближення, несподівана зміна стимулу й біль. Конче поширений страх перед тваринами, незнайомими об'єктами і незнайомими людьми. Причини страху можна поділити на чотири класи:
а) зовнішні події та процеси;
б) нахили, потяги й потреби;
в) емоції;
г) когнітивні процеси суб'єкта.
Причини, що належать до кожного з цих класів, можуть бути природними і набутими.
Вираз обличчя в ситуації страху легко можна відрізнити від виразу обличчя при інших емоціях. При страху брови підняті, але мають пряму форму, внутрішні краї брів насунуті і через лоб проходять горизонтальні зморшки, очі розкриті ширше, ніж при інтересі, нижнє віко напружене, верхнє злегка підняте, кутики рота відтягнуті трохи назад, губи напружені.
Відчуття страху може варіювати від неприємного передчуття до жаху. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Значною мірою наявне напруження середньої імпульсивності. Відчуття страху в дорослої людини істотно визначається тим, яким чином соціалізувався страх у дитинстві.
Взаємодія страху та інших емоцій може суттєво впливати на поведінку особистості. Взаємодія між страхом і стражданням нерідко призводить до зневіри в собі, навіть боязні себе. Сильний зв'язок між страхом і соромом може спричинити параноїдальну шизофренію.
Гнів - емоційний стан, негативний за знаком, зазвичай, виявляється у формі афекту. На відміну від страждання, гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й невизна-чені, безпосередня реакція може в гніві не виражатися. Однак якщо певний бар'єр справді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі.
Низькі рівні гніву можна стримувати впродовж тривалого часу. Крайні вибухи гніву шкідливі для здоров'я.
Гнів, відраза, зневага - це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій складає основний афективний компонент ворожості. Багато причин гніву належить до чинників, що викликають фрустрацію. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруження та імпульсивності. Почуття впевненості в собі під час гніву значно вище, ніж під час будь-якої негативної емоції. Ситуації, що спричинюють гнів, часто викликають відразу і зневагу. Адаптивні функції гніву більш виразно виявляються в еволюційній перспективі, ніж у повсякденному житті. Гнів мобілізує енергію для самозахисту і надає індивіду відчуття активності та сили. У повсякденному житті людини гнів інколи може бути справедливим, а контрольований гнів можна використати з адаптивною чи терапевтичною метою для приглушення страху.
Поняття тривоги посідає важливе місце в психологічних теоріях і дослідженнях від того часу, як австрійський психолог 3. Фройд наголосив на її ролі при неврозах. Більшість дослідників схильна розглядати тривогу як унітарний стан.
Існують засоби зниження і контролю страху. Страх і тривога - тісно пов'язані стани і процеси, хоча описи тривоги включають поряд зі страхом й інші афекти. За теорією диференційованих емоцій, тривога в її традиційному розумінні складається з поєднання страху з іншими фундаментальними емоціями, передусім такими, як страждання, гнів, сором, провина, інтерес тощо. Ця теорія визнає, що тривога, як і депресія, може бути пов'язана з потребовими станами і з біохімічними чинниками. Реальна й уявна ситуація, що викликає тривогу, спричинює страх як домінантну емоцію і підсилення однієї чи кількох емоцій, таких як страждання, сором, гнів, інтерес.
К. Ізард у своїй монографії , присвяченій емоціям людини , серед дев'яти фундаментальних емоцій виділяє і детально розглядає сором і сором'язливість. Однак він не розрізняє ці поняття між собою, і це створює великі складнощі в правильному розумінні наведених ним статистичних і теоретичних даних. К. Ізард підкреслює , що для різних людей ситуації, що викликають сором - різні. Спільною рисою ситуацій, що викликають сором , є присутність в них збудження і задоволення. При цьому сором на теоретичному рівні розглядається як емоція , а сором'язливість - як особистісна риса . Підкреслюється , що страх , вина , сором і сором'язливість відіграють велику роль у людських стосунках , у процесах соціалізації та розвитку особистості. За визначенням В. Н. Куніциною , сором'язливість - це властивість особистості , яка виникає у людини ,що постійно зазнає труднощів в певних ситуаціях міжособистісного неформального спілкування; проявляється в стані нервово -психічної напруги і відрізняється різноманітними порушеннями вегетатики , психомоторики , мовленнєвої діяльності , емоційних , вольових , розумових процесів і рядом специфічних змін самосвідомості. Сором'язливість найбільш тісно пов'язана з соромом - емоцією , що виникає в ситуаціях , які продукують соціальну тривожність , і має різноманітні характерні прояви . На психологічному рівні сором може викликатися ситуацією , яка фокусує увагу на "я" або на певному аспекті "я" , який виявляється " невідповідним " . Будь-яке переживання, яке створює у людини відчуття недоречного саморозкриття , може викликати сором. Крім загостреної самосвідомості та специфічних рис сприйняття себе , сором супроводжується тимчасовою нездатністю мислити логічно і ефективно , а нерідко і відчуттям невдачі, поразки , що зачіпає сферу розумових процесів . Сором зазвичай виникає в присутності інших людей , але може виникати і на самоті .
Відраза - це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.