44. Вебер про покликання до політики

«Політика як покликання і професія» (1919) – «програмна» робота Макса Вебера, у якій вчений розглядає зміст поняття «політика» у нерозривному зв’язку із процесом розподілу, збереження та зміні влади – «Хто займається політикою, той прагне до влади: або до влади як засобу, підпорядкованому іншим цілям (ідеальним чи егоїстичним), або до влади «заради неї самої», щоб насолоджуватися почуттям престижу, яке вона дає…».

Вчений підкреслює, що з ускладненням форм людської діяльності в процесі розвитку цивілізації зміст поняття «політика» стає все більш розмитим, і, в остаточному підсумку, охоплює практично усі «види діяльності зі самостійного керівництва».

Розмірковуючи про різні форми політичної діяльності, Вебер, виділяв два основних її види: життя “задля” політики і життя “за рахунок” політики. Автор пропонує визначення політики (що згодом стало в політичній науці класичним) як «прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади - чи то між державами, чи то всередині держави між різними соціальними групами».

Можна займатися політикою, тобто прагнути до впливу на розподіл влади між політичними утвореннями та всередині них, бути як політиком “за нагодою”, так і політиком, для якого це побічна або основна професія. Політиками “за нагодою” є всі ми, коли опускаємо свій виборчий бюлетень чи робимо подібне волевиявлення, наприклад, плескаємо в долоні або протестуємо на “політичних” зборах, виголошуємо “політичну” промову тощо; у багатьох людей саме подібними діями й обмежується їх відношення до політики”.

“Той, хто живе “задля” політики, в якомусь внутрішньому сенсі творить “своє життя із цього” – або він відкрито насолоджується володінням владою, яку здійснює, або черпає свою внутрішню рівновагу й почуття власного достоїнства зі свідомості того, що слугує “справі”, й тим самим надає сенсу своєму життю. Мабуть, саме в такому глибокому внутрішньому сенсі будь-яка серйозна людина, що живе для певної справи, живе також і цією справою. “За рахунок” політики як професії живе той, хто прагне зробити з неї постійне джерело прибутку; “задля” політики – той, у кого інша мета”.

“Говорять про валютну політику банків, про дисконтну політику Імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна говорити про шкільну політику міської або сільської громади, про політику правління корпорації, нарешті, навіть про політику розумної дружини, яка прагне управляти своїм чоловіком. Звичайно, зараз ми не беремо це настільки широке поняття за основу наших міркувань. Ми маємо намір у цьому випадку говорити лише про керівництво або вплив на керівництво політичним союзом, відповідно до нашого часу – державою. Отже, «політика», зважаючи на все, означає прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади – чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, які вона в собі містить”.