псих 2.1

Наприклад, пілот, літаючи по замкнутому колу, за 5-6 хвилин повинен виконати 200 окремих рухів. Успішно впоратися з цим завданням можна, лише поєднавши їх у складніші цілісні дії.

Фізіологічним підґрунтям поєднання рухів в єдину цілісну дію є утворення "асоціації асоціацій", тобто ланцюга тимчасових нервових зв'язків, певної їх системи. Закріплюючись, останні стають стереотипними. Ця стереотипія і є підґрунтям автоматизованого виконання дії.

Тому вольове зусилля набагато зменшується, довільне зосередження уваги на рухах переходить у стан післядовільної уваги, рухи стають впевненішими і точнішими, полегшується свідомий контроль за всім ходом виконуваної дії.

Третя фаза вправності - дії стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, досягати певного рівня майстерності. Такий рівень розвитку навички є характерним для майстрів високого класу, віртуозів опанування рухів і дій.

Умови формування вмінь і навичок. Як уже зазначалося, формування вмінь і навичок починається звичайно із словесних пояснень і засвоєння правил дії. Оцінка виконаних дій, усвідомлення їх результатів так само здебільшого здійснюються за допомогою слова. Слово, включаючись у процес формування вмінь і навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу і ритму рухів, їх системи.

Проте, якою б звичною, автоматизованою не була дія, свідоме її контролювання ніколи не припиняється. Ми відразу усвідомлюємо відхилення від потрібного правила або способу виконання дії. Ми помічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку у виробничій операції, в рухах при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії.

Отже, хоча дія здійснюється тут автоматично, вона все-таки є свідомо контрольованою дією.

Головні умови успішного формування вмінь і навичок -усвідомлення мети завдання і розуміння його змісту та способів виконання. Цього досягають через пояснення завдання, демонстрування кращих зразків виконуваного завдання та саме виконання дії.

Успіх формування вмінь і навичок найбільше залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до опанування вмінь і навичок, зацікавленості в кращому виконанні дій, пов'язаних із виконанням завдання.

У ході формування вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль в опановуванні вмінь і навичок відіграють умови навчання, правильна організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складного завдання, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати і те, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тиждень) не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до згасання утворених умінь і навичок.

Різновиди вмінь і навичок. Уміння і навички - складові будь-якої діяльності людини, їх поділяють на різновиди залежно від змісту цієї діяльності та тих потреб людини, які вона має задовольняти. Відповідно до цього розрізняють вміння і навички самообслуговування, виробничі, мовленнєві, розумові, мистецькі, спортивні тощо.

Найбільшу групу становлять виробничі вміння і навички людини, які диференціюються за окремими різновидами виробничої праці.

Дослідження формування виробничих умінь показують, що їх можна поділити на такі три групи:

1. конструктивні вміння, пов'язані з уявленнями про продукти праці, з конструюванням їх за малюнками, моделями, описами та з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

2. організаційно-технологічні вміння, пов'язані з добором потрібних знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, з плануванням і контролем самої праці;

3. операційні вміння, пов'язані із застосуванням знарядь праці та матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій.

Особливу групу складають мовленнєві вміння та навички, які є складовими мовлення людини, спрямованими на задоволення її потреби в спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. Вони включають навички як усного, так і письмового мовлення.

Розумові вміння та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам'ятовуванні певного матеріалу, розв'язанні арифметичних та інших задач, виконанні розумових операцій, дослідних завдань, теоретичній роботі в тій чи іншій галузі і т. д.). Широке коло різноманітних умінь і навичок об'єднується також під назвою мистецьких, спортивних та інших їх різновидів.

Окремі різновиди умінь і навичок тісно взаємопов'язані. Так, розумові вміння завжди тісно пов'язані з умінням володіти усним та письмовим мовленням.

Складні виробничі вміння завжди включають розумові компоненти. З другого боку, вміння проводити, наприклад, дослідну експериментальну роботу в тій чи іншій галузі спирається на навички практичного оперування потрібними для неї вимірювальними приладами та іншими знаряддями одержання інформації.

Уміння та навички відіграють дуже важливу роль у діяльності людини. Вони дають їй змогу успішно досягати поставлених перед собою завдань. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є підґрунтям володіння нею своїми силами, що дозволяє їй зберігати ці сили, доцільно їх використовувати, збільшувати продуктивність діяльності, запобігати втомі.

Вироблення динамічних стереотипів у корі головного мозку прискорює надбані реакції, звільняє кору для нових індивідуальних пристосувань і створює можливість для розвитку в корі паралельних процесів.

Внаслідок автоматичності в корі великих півкуль головного мозку утворюються умови, за яких одночасно з автоматичним актом може здійснюватися ще й інша, аналітико-синтетична діяльність.

Автоматизація набутих реакцій заощаджує роботу кори головного мозку як цілого й дає змогу переміщувати фокус її активності на актуальні процеси.

Усі вміння та навички, наявні в людини, - це її позитивне надбання. Тому вправних людей так цінують. Чим краще людина опановує вміння та навички в якійсь галузі діяльності, тим більшим майстром своєї справи вона є.

Особливо велике значення мають уміння та навички в творчій діяльності людини. Наявність умінь і навичок є необхідною умовою свідомої творчої діяльності людини. Вони є частиною творчої діяльності, використовуються під час її виконання і таким чином вдосконалюються.

Уміння та навички сприяють розгортанню творчої діяльності людини і, отже, стають одним із найважливіших чинників її загального розумового розвитку. Якби людина не мала можливості набувати навички, вона не могла б просунутися на жодний щабель розвитку, на її шляху невпинно виникали б незліченні труднощі.

ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ

Існують різні класифікації видів діяльності. Насамперед відзначимо поділ діяльності на практичну і духовну.

Практична діяльність спрямована на перетворення реальних об'єктів природи і суспільства. Вона містить у собі матеріально-виробничу діяльність (перетворення природи) і соціально-перетворюючу діяльність (перетворення суспільства).

Духовна діяльність пов'язана зі зміною свідомості людей. У неї входять: пізнавальна діяльність (відображення дійсності в художній і науковій формі, у міфах і релігійних вченнях); ціннісно-орієнтована діяльність (Позитивне чи негативне ставлення людей до явищ навколишнього світу, формування їхнього світогляду); прогностична діяльність (планування чи передбачення можливих змін дійсності).

Усі ці види діяльності пов'язані між собою. Наприклад, проведенню реформ (соціально-перетворююча діяльність) повинен передувати аналіз їхніх можливих наслідків (прогностична діяльність). А ідеї французьких просвітителів Вольтера, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро (ціннісноорієнтована діяльність) зіграли велику роль у підготовці французької резолюції XVIII ст. (соціально-перетворююча діяльність). Матеріально-виробнича діяльність сприяла пізнанню природи, розвитку наук, тобто пізнавальній діяльності, а результати пізнавальної діяльності (наукові відкриття) сприяють удосконаленню виробничої діяльності.

У різноманітті видів діяльності людини можна виділити творчу і руйнівну. Результати першої - міста і села, квітучі сади й оброблені поля, вироби ремісників і машини, книги і кінофільми, лікування хворих і виховання дітей. Руйнівна діяльність - це насамперед війни. Загибель людей, зруйновані житла і храми, спустошені поля, спалені рукописи і книги - це наслідки локальних і світових, цивільних і колоніальних воєн.

Але руйнівною може бути й адміністративна діяльність людей, які мають владу. І в наш час є чимало керівників, які, говорячи про благо народу, руйнують природу: вирубують ліси, знищують пасовища, руйнують ґрунти, забруднюють води й атмосферу. З приводу руйнівної діяльності в народі говорять: "Ламати - не будувати". Але найчастіше руйнівна діяльність породжується не злою волею, а обмеженістю можливостей досягти бажаного позитивного результату.

Серед багатьох характеристик діяльності особливе місце займає діяльність творча. Буває робота, що виконується строго за правилами, за інструкцією. Так, на автозаводі створюється серія автомобілів однієї моделі. На конвеєрі робітник, установлюючи, наприклад, ліве переднє колесо, користується однаковими деталями й інструментами, виконує ті самі дії. Щораз повторюються певні операції, передбачені технологічними вимогами. Ця діяльність в основі своїй шаблонна, монотонна.

Від такої, безумовно, корисної, творчої, але одноманітної діяльності відрізняється діяльність, що вимагає кожен раз нестандартних, нешаблонних дій.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

Уявімо собі, що перед конструкторами поставлене завдання створити нову модель автомобіля. Як зробити машину більш безпечною? Як зменшити витрату палива? Як збільшити довговічність вузлів і деталей? Як запобігти забрудненню атмосфери вихлопними газами? Як при виготовленні машини знизити витрату металів і інших матеріалів? На ці питання потрібні нові відповіді, пошук яких є творчою діяльністю.

Що ж таке творчість? Цим словом прийнято позначати діяльність, що породжує щось якісно нове, яке ніколи раніше не існувало. Це може бути нова мета, новий результат чи нові засоби, нові способи їхнього досягнення. Найбільш яскрава творчість виявляється в діяльності вчених, винахідників, письменників, художників. Іноді говорять, що це люди творчих професій. Насправді не всі люди, професійно зайняті наукою, роблять відкриття. У той же час безліч інших видів діяльності містить у собі елементи творчості. З цього погляду, творчою є вся діяльність людей, що перетворює природний світ і соціальну дійсність відповідно до їхніх цілей і потреб.

Творчість полягає не в тій діяльності, де кожна дія цілком регламентована правилами, а в тій, попередня регламентація якої містить у собі відомий ступінь невизначеності. Творчість полягає в діяльності, що створює нову інформацію і припускає самоорганізацію. Необхідність створення нових правил, нестандартних прийомів виникає тоді, коли ми зіштовхуємося з новими ситуаціями, які відрізняються від подібних ситуацій у минулому.

Звичайно, масштаби і значення створюваного нового у різних випадках неоднакові. Наприклад, винахід друкарства спирався на відомий раніше спосіб розмноження малюнків. Тут була розширена сфера застосування вже існуючих знань. А створення А. Енштейном теорії відносності означало виникнення абсолютно нової концепції, переворот у науці. Але і той, і інший творчі акти мали історичне значення.

Важливе місце у творчій діяльності займає комбінування, варіювання вже наявних знань, відомих способів дій. Потреба, що спонукує до діяльності, може бути джерелом уяви, фантазії, тобто відображення у свідомості людини явищ дійсності в нових, незвичних, несподіваних сполученнях і зв'язках. Уявлення дозволяє випереджати практику, передбачати можливі зміни. Відомо, що "мертва петля" - перша фігура вищого пілотажу — була виконана пілотом П. Нестеровим спочатку в уявленні, а потім на літаку в повітрі. Фантазія - це необхідний компонент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образу або наочної моделі її результатів у тих випадках, коли інформації про умови і засоби досягнення мети недостатньо.

Найважливішим механізмом творчості є інтуїція - знання, умови одержання якого не усвідомлюються. В інтуїції виявляється, таким чином, несвідоме в діяльності людини. У цьому випадку людина може сказати: "Я не можу довести свою правоту, але відчуваю, що діяти потрібно саме так". Вирішення складної наукової проблеми, над якою дослідник б'ється часом роками, нерідко приходить ніби раптово, у несподіваний час, навіть тоді, коли мозок людини зайнятий рішенням зовсім інших завдань. Знаменитий німецький учений Г. Гельмгольц (1821-1894) говорив: "Думка осяює вас раптово, без зусилля, як натхнення".

Інтуїція відіграє велику роль у військовій діяльності. У ході бою полководцю приходиться приймати рішення миттєво, від цього нерідко залежить перемога чи поразка. Німецький військовий теоретик К. Клаузевіц (1780-1831) писав: "Розумова діяльність тут (на війні) залишає галузь строгого знання - логіки і математики і перетворюється в мистецтво в більш широкому розумінні цього слова, тобто в уміння інтуїтивно вибрати з незліченної безлічі предметів і обставин найважливіші та вирішальні".

Але несвідоме у творчості тісно пов'язане зі свідомими зусиллями, спрямованими на вирішення виникаючих проблем. Перш ніж щаслива думка "опромінить" вченого чи полководця, винахідника чи поета, чимало праці буває витрачено на пошук рішення, аналіз різних його варіантів, нагромадження придатного матеріалу. Психологи вважають, що на шляху до правильного вирішення відбувається свідоме вивчення проблеми і несвідоме нагромадження образів, чітке усвідомлення завдання і несвідоме винайдення його вирішення. Відкриття не виникає на порожньому місці, воно спирається на минулий досвіді накопичені знання. Але ключем до вирішення може стати неусвідомлена частина попереднього досвіду, його"побічний продукт".

Існують і інші погляди на природу творчості. Так, російський філософ М.О. Бердяєв вважав творчість додатком, створенням нового, що не існувало у світі. Він пов'язував таємницю творчості з Богом, який створив світ з нічого. У творчості людини філософ убачає дві сторони. Перший творчий акт, за М. Бердяєвим,- це інтуїція, "внутрішнє пізнання". Другий творчий акт — це реалізація продуктів творчості, яка називається майстерністю, мистецтвом. У першому - людина вільна, але це пізнання усередині самої себе. В другому - вона зв'язана з навколишнім світом, матеріалами світу, залежить від інших людей.

Ігрова діяльність. Гра — діяльність із розважальною та іноді навчальною метою. Гра відрізняється від роботи тим, що не ставить перед собою корисної практичної мети, і від мистецтва тим, що не створює художніх цінностей, хоча кордони між цими видами діяльності розмиті. Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра — не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра — це школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товарискість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:    1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.    2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.    Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:    1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими Дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.    2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.    Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.    3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність “матері”, відповідальність “лікаря”, справедливість “вихователя” тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.    Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Основні ознаки гуманістично спрямованого навчального процесу : системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, цілеспрямованість, динамічність, тривалість, планомірність, організованість, спадкоємність і перманентність тощо. Системність і комплексність – закономірні властивості навчального процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу в формуванні всебічно й гармонійно розвинених особистостей. Звідси об'єктивно випливають єдність навчання, виховання, розвитку учня як особистості, єдність викладання й учіння, єдність змістової і процесуальної сторін, всебічний розвиток особистості учня. Характер майбутньої професійної і повсякденної діяльності учнів також передбачає необхідність комплексних загальних і професійних знань, навичок, умінь і рис громадянина Української держави. Тому більшість занять мають комплексний характер, під час яких реалізуються навчальні завдання. Комплексність практичних знань, навичок і вмінь безпосередньо пов'язана з кінцевим показником цього процесу – результативним компонентом: формуванням особистості українського громадянина в навчальному процесі. Дидактичні й професійні завдання є традиційними для будь-якої освітньо-виховної системи. Проте гуманістична парадигма освіти на перший план висуває духовні та психологічні завдання, які мають сприяти формуванню творчої особистості в навчальному процесі. Все це передбачає гуманність, особистісну спрямованість, чітку організацію, планомірність і тривалість навчального процесу, що також зумовлюється гуманістичною парадигмою національної системи освіти, сучасними технологіями навчання. Відповідно, провідною метою навчального процесу стає всебічна (духовна, психологічна, професійна) підготовка учня як суб'єкта діяльності до повноцінного життя в суспільстві шляхом формування й розвитку його особистості в навчальному процесі та сприяння розвиткові його індивідуальності.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці. Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

● свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;

● усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програ- ми дій та відповідальності за досягнення соціального ре- зультату;

● свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;

● усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Уміння (навички) — належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навиків. Передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає умінь. Утворення умінь є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

Відомі різні розуміння понять навичок та вмінь, а також взаємозв'язків між ними. Одні вважають, що уміння - результат виробленої системи навичок (М.Груздєв); другі, навпаки, схильні вважати навички системою умінь (П.Шимбирєв, Р.Лемберг); треті схильні розглядати навички як удосконалені в результаті багатьох вправ і доведені до автоматизму вміння (І.Каюров). Однак останнім часом прийнято вважати, що уміння - це здатність до виконання складних комплексних дій на основі засвоєних знань, досвіду, навичок. Такі дії у своїй основі є творчими і не можуть бути автоматизованими. Вони включають у себе: знання основ дії (поняття, закони, теорії); способи виконання їх; зміст і послідовність (правила, прийоми); призначення необхідного обладнання (інструменти, прилади, апаратура); навички поводження з ними; практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчих підходів, чуттєвого досвіду. Формуються вміння шляхом виконання різноманітних вправ, які створюють можливість виконання дій не тільки в звичних, але й у змінених умовах.

Навички - сформовані шляхом частого повторення дії, для яких властивий високий ступінь освоєння і відсутність поелементної свідомої регуляції. Розрізняють перцептивні, інтелектуальні та рухові навички. Перцептивні- автоматизовані чуттєві відображення властивостей і характеристик добре знайомого, неодноразово сприйнятого раніше предмета. Інтелектуальні - автоматизовані прийоми, способи розв'язання відомої раніше задачі. Рухові - звичні автоматизовані впливи на зовнішній об'єкт із допомогою рухів з метою його перетворення. Вони включають у себе перцептивні та інтелектуальні навички і регулюються ними на основі автоматизованого відображення предмета, умов і порядку здійснення актів дії, спрямованої на перетворення реальних об'єктів. Процес формування навичок передбачає визначення їхніх компонентів і таке оволодіння операцією, яке дозволяє досягнути найвищих показників на основі вдосконалення і закріплення зв'язків між компонентами, їхньої автоматизації і високого рівня готовності дії до відтворення. На формування навичок впливають такі чинники: а) мотивація, научуваність, вправи, прогрес у засвоєнні, підкріплення, формування в цілому чи по частинах; б) рівень розвитку учня, його знання, уміння, спосіб пояснення змісту операції, зворотний зв'язок - тобто все, що сприяє розумінню змісту операції; в) повнота вияснення змісту дії, поступовість переходу (величина стрибків) від одного рівня оволодіння до другого за певними показниками (автоматизованість, інтеріоризованість, швидкість та ін.). Різні поєднання названих чинників створюють різні картини процесу формування навичок. Наприклад, інколи цей процес прогресує спочатку і сповільнюється вкінці або навпаки. Зустрічаються також змішані варіанти.