36.Основні особливості аттичної комедії

Аттична комедія — давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого в гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки. Назву отримав від Аттики, осереддям якої були Афіни. Тогочасна літературна критика розрізняла три різновиди А.к., сприйняті пізнішим європейським літературознавством: давній (486-404 до н.е., від Великих Діонісій до поразки Афін у Пелопоннеській війні), середній (404—336 або 323 до н.е., тобто до початку походів Олександра Македонського або до року його смерті), новий, розквіт якого припадає на останню чверть IV — перші десятиліття III ст. до н.е. Давній А.к. притаманна соціальна заангажованість, політична сатира, гротескно-фантастичний сюжет (комедії Аристофана, Кратина та ін.), середній — міфологічна травестія, стереотипні маски вояка, гетери, кухаря та ін., нова А.к. зосереджувалася на сімейно-побутових мотивах, зокрема, на темі збезчещеної дівчини та покинутих дітей (Менандр, Філемон та ін.)... Передумови зародження і розвитку нової аттичної комедії. Особливості нової аттичної комедії: наявність драматичних елементів, психологічна розробка характерів, відмова від казково-міфологічних і політичних сюжетів, родинно-побутова тематика, прагнення до реалістичності зображення. Основною особливістю нової комедії була відсутність хору, котрий був би органічно пов'язаний із розвитком дії,- хор виступав тільки в антрактах .В пролозі новій комедії давалося короткий ізло -ються подій, що повинно було допомогти глядачу розібратися в складності,певної інтризі. Іншою особливістю нової комедії балу її гуманно-філантропічна направленність. В кращих творах проводилися переді -ші ідеї елліністичної філософіі. Недивлячись на відсутність політо -чеської тематики, у новій комедії одержували відображення такі важливі проблеми, як методи виховання, ставлення до жінки, до представителям різних станів, до чужестранцам.Прічем постійно проповідувались більш м'які, більш гуманні відносини між людьми. Нова аттична комедія користувалася величезним успіхом у публіці. Гдядачів приваблювало те, як розробляється навіть банальний сюжет або звична маска: пружиною дії стала спритно влаштована інтрига, розвиток якої велося тонко і майстерно.

Творчість Менандра як яскрава сторінка в історії розвитку античної комед Мовою комедій Менандра був аттичний діалект, що виразно тяжіє до розмовної мови освічених кіл Афін. Деякі герої відзначені індивідуальним мовним стилем, у «Щиті» навіть пародіюється дорійський діалект, вкладений у вуста псевдолікаря. Менандр уникає усілякої вульгарності у висловлюваннях, залишаючи елементи грубуватого комізму лише в сценах з кухарями і рабами. Нечасті в нього натяки на сучасні йому особи і події, при наявності розробленої економічної тематики відсутні політичні алюзії, хоча Менандр уміє реалістично відтворити тло як сценічних, так і подій, що відбуваються за сценою. Він чудово відтворює риси побуту, розбирається в суспільних інститутах і законах, що неодноразово обумовлюють дію п'єси («Щиті» і «Сікіонець»).