5. Особливі засоби преторського захисту

Крім позовного захисту порушених прав, були введені най­різноманітніші форми непозовного захист від правопору­шень. Вони грунтувалися на положеннях магістратів і були виразом адміністративної влади .За своєю природою це скоріше адміністративні форми захисту прав. Серед них розрізнялися інтердикти, стипуляції, введення у володіння і поновлення в первісний стан

Інтердикти (розпорядження претора, яким він забороняв здійснювати які-небудь протиправні дії) спочатку адресува­лися конкретним особам, а потім проголошувались як за­гальнообов'язкове правило. Вони широко шстосовувались як правовий засіб проти самоуправності — претор віддавав розпорядження противній стороні: не робити насильства. Самоуправність в давні часи найчастіше виявлялась з приводу володільницьких відносин. Внаслідок цього і виникли володільницькі інтердикти, створені для захисту фактичного володіння речами. Стипуляція — обіцянка заплатити певну суму або зробити що-небудь; проголошувалась в урочистій обстановці у відповідь на конкретно поставлене питання. Найчастіше такі публічні обіцянки були формою забезпечення виконання вже існуючих зобов'язань чи упередження можливих негатив­них наслідків. Наприклад, будинку сусіда загрожує обвал, що може заподіяти шкоду заявнику. Останній звертається до претора з проханням зажадати від сусіда обіцянки відшко­дувати шкоду, якщо вона настане.

Введення у володіння здійснюється за розпорядженням претора чи для забезпечення схоронності певного майна, чи для виконання певних дій. Введення могло здійснюватися над цілим майном, на певну річ, наприклад введення у во­лодіння спадковим майном з метою забезпечення виконання заповідальних відказів.

Поновлення в первісний стан. В дея­ких випадках правові наслідки, що виявилися вже після здійсненого юридичного факту, невигідні або навіть шкідливі для однієї із сторін правочину. Наприклад, неповнолітній, не маючи достатнього досвіду, уклав невигідний для себе договір купівлі-продажу будинку, що призвело до перепла­ти в ціні (будинок був недобудований, мав інші неприховані чи приховані недоліки). В такому випадку необхідно випра­вити несправедливе становище. Римляни в особі претора створили для цього— поновлення в первісний стан. Сторона, для якої настали негативні наслідки укладеного договору, звертається до претора з проханням визнати факт укладення договору, що породив негативні наслідки, недійсним. На підставі свого імперіуму претор визнає недійсність юридичного факту (укладення договору) і поновлює сторони в становищі, в якому вони знаходилися до укладення договору (повертає покупцю виплачену ціну, а продавцю — продану річ). Це і є поновленням в первісний стан. Реституція застосовувалася в суворо визначених випадках неповнолітності однієї із сторін, обман, погроза, відсутність однієї із сторін. Для застосування реституції вимагалися дві умови: наявність шкоди у потерпілого; строк застосування (не більше року після настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції).

Висновок

Розглянувши у своїй роботі питання легісакційного, формулярного та екстраординарного процесу , можливо зробити наступні висновки.

По-перше, судоустрій Давньоримської держави являв собою постійно трансформуєму в часі спільність судових, судово-адміністративних органів і посадових осіб, при цьому процес трансформації йшов убік установлення єдиної ієрархічної системи судів, що так і не було остаточно реалізовано на практиці.

По-друге, наявність у праві декількох форм можливого судочинства свідчить про досить високий рівень розвитку юридичної техніки цього правового явища і про безупинний розвиток процесуальних засобів, що приводять до закономірної зміни однієї форми процесу іншій відповідно до вимог держави, що розвивається.

По-третє, характеристика окремих процесуальних особливостей різних процесуальних форм дозволяє простежити зміни у взаєминах конкретної особистості з державою, що дає можливість оцінити рівень розвитку самої Давньоримської держави в різні періоди часу.

Список використаної література:

1. Культура Древнего Рима. – Т. 1-2.-М, 1985.

2. Крушкол Ю.С. История древнего мира. Частина 2.- К.: Вища школа., 1976.

3. Макарчик В.С. Римське приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2007.

4. Підопригора О.А. Основи римсь кого приватного права: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів..- К.: Вентурі, 1997.

5. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. Спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. Та доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.

6. Підопригора О.А. Харитонов Є.О. Римське право: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2003.

7. Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атка, 2006.

8. Харитонов Є.О. Римське право (Інституції). – Х.:Одісей, 2000.