252_lekcija_1

Тема. Вступ до курсу «Дитяча література» Мета: поглибити знання студентів про специфіку художньої літератури, визначити своєрідність дитячої

літератури, специфіку понять «дитяча література» і «дитяче читання», визначити педагогічні функції дитячої літератури, дати поняття про розвиток дитячої літератури, її жанрове розмаїття та художнє оформлення книг для дітей; розвивати навички конспектування, аналізу художніх творів, роботу з питань теорії літератури, зв'язне мовлення, сприяти формуванню наукового світогляду; виховувати інтерес до дитячої літератури, розширювати кругозір студентів, використовуючи мистецтво слова, формувати їх світосприйняття

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Розминка

Які художні твори ви пам’ятаєте з дитинства? Обґрунтуйте

ІІ. Обґрунтування навчання

Оголошення теми, мети, завдань, плану лекції.

1.Дитяча література - складова і невід'ємна частина художньої літератури, її своєрідність.

2.Поняття «дитяча література» і «дитяче читання».

3.Педагогічна функція дитячої літератури.

4.Зародження і розвиток національної літератури для дітей

та юнацтва. Традиції української дитячої літератури.

5.Жанрове розмаїття літературних творів для дітей.

6.Художнє оформлення книг для дітей.

7.Видатні діячі культури про роль книги у вихованні дітей.

ІІІ. Евокація 1.Бесіда

- Що таке література?

Скласти кластер до слова «література»

ІV. Усвідомлення змісту

Лекція викладача 1. Дитяча література - складова і невід'ємна частина художньої літератури, її своєрідність.

Поняття «література» має два значення. Насамперед це один із видів мистецтва, у якому носієм образності є слово. Літературою називають також будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення.

Слово «література» латинського походження і означає «літера». Щоб з усієї маси літературної продукції виділити твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (естетично вартісна література). Саме поняття «художня література» з'явилось у XX столітті. У попередні часи для позначення творів, що мали мистецьку вартість, а не були простим засобом спілкування чи передачі думок, часто користувалися поняттям «поезія», хоча вони й не мали віршової форми. З поширенням художньої прози літературні твори (як поетичні, так і прозаїчні) називають «красною» або й артистичною літературою.

Сьогодні словесні твори, що мають мистецьку вартість, переважно називають художньою літературою (цей термін має також значення оцінки рівня майстерності, довершеності).

Інколи художню літературу називають власне літературою. Поняттям «література» користуються частіше для означення прози, оскільки в окремих випадках віднесення того чи іншого прозаїчного твору до художнього буває проблематичним (наприклад, сюди належать окремі жанри документальної літератури, епістолярна література і т. п.).

Дослідники використовують також і термін

белетристика (фр. belles lettres), що означає красне письменство (у широкому розумінні — твори художньої літератури загалом; у вузькому

— художня проза).

Художня література, крім поділу на поезію і прозу, ділиться на так звані роди, до яких

належать три основні — епос, лірика, драма, — та суміжні родо-жанрові утворення (ліро-епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо).

Види мистецтва умовно поділяють на три типи.

До першого належать так звані просторові види мистецтва, до яких зараховують живопис, скульптуру та архітектуру.

Другий тип — це часові мистецтва, до яких належать музика, співи, танець, пантоміма і література. Часовими вони називаються тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.

Третій тип — це так зване синтетичне мистецтво, яке поєднує елементи як просторових, так і часових мистецтв. Форма зображення в театрі й кіно реалізується як у просторі, так і в часі.

Види мистецтва відрізняються не лише способом відображення життя, а й тим матеріалом, в якому постають їхні твори і яким вони користуються для мистецького його відтворення. За такими «матеріальними» ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, у порівнянні, наприклад, зі скульптурою — мистецтвом каменю, живописом — мистецтвом фарби, танком — мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою — мистецтвом жестів і міміки, музикою — мистецтвом звуків тощо. Кожен із видів мистецтва має переваги перед іншими стосовно можливості якнайбільш повного охоплення різних боків зображуваного предмета.

Засобами слова — цього найбільш гнучкого матеріалу — можна відтворювати зображуване майже кожним видом мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову.

Одне з провідних місць у суспільно-естетичній свідомості людства сьогодні посідає словесне мистецтво. Але воно не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відродження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живопису. Поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінґом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 р.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Геґеля. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня, І. Франко та інші.

Органічним складником літератури як мистецтва слова є література для дітей. Суперечки навколо її специфіки тривають і сьогодні. Зрозуміло, що вона має свої жанрові особливості, тематику й технічне оформлення, відповідає рівневі дитячих знань і психологічному розвиткові, хоча ідейно-естетичними принципами література для дорослих і дітей не відрізняється. Український літературний критик Олександр Грушевський підкреслював, що для виховання дітей у руслі національних традицій необхідна «спеціальна дитяча література. Проста, зрозуміла, чиста — як око, світла, ясна, як срібний струмок гірського водоспаду з найтоншими переливами фарб, прекрасними, немов дитячі душі... Вона повинна бути весела й бурхлива, як той же водоспад, і тихо-спокійна, задумливо-мрійлива, як плесо широкого ставу в місячну нічку, а також природна, мов затінок в спеку».

На сторінках журналу “Семья и школа” (1884 р.) в узагальненій формі були визначені завдання, які повинні

стояти перед дитячими письменниками:

-вибирати для дитячої книжки класичні скарби словесності і відповідно опрацювати їх;

-володіти глибоким педагогічним тактом (запропонувати те, що має виховне значення, зберігати всі поетичні та художні засоби оригінала);

-показувати в художньому творі правду життя.

Слід пам’ятати, вважали автори, все, що дорослий розповість дитині, що вона прочитає залишиться у неї в пам’яті на все життя. Тому дитині слід читати тільки те, що є основою морального і розумового розвитку.

Автори вважали, що, по-перше, для дітей повинні писати тільки талановиті люди, бо тільки талановитий автор дитячої книжки може обволікати мораль у життєво-природню фабулу, зробить її більш захоплюючою і художньою, і тому мораль, ідея, необхідність повчального елементу повинні домінувати над життєвою правдою.

По-друге, дитячі письменники по можливості повинні вводити своїх читачів у зміст і значення тих явищ сучасного життя, які змогли б зацікавити їх. Усвідомлення змісту сприяло б розвитку почуттів "громадськості та патріотизму", взагалі розумовому і моральному вихованню.

Вимоги до змісту дитячої книжки:

1.Книжка повинна бути короткою за змістом або розподіленою на частини (окремі оповідання, розділи).

2.Спосіб викладу повинен бути простим і зрозумілим (без підстроювання під народну чи дитячу мову, без гри словами).

3.У дитячій книжці повинен бути відсутній похмурий колорит і присутній моральний: книга повинна вчити хорошому, доброму, чемному.

4.Кожна книжка повинна повідомляти нові знання і враховувати особливості місцевості, де проживають діти (знайомити сільських дітей з життям міста і навпаки).

5.Книжка повинна бути а) доступною за змістом, тобто відповідати рівню розвитку дітей того віку, для якого призначена; б) цікавою (викликати роботу думки, почуттів та уяви); в) правдивою в зображенні явищ життя; г) художньою.

Крім того, педагоги – практики вважали, що у більшості випадків цінними в дитячій літературі є саме ті твори, які з великою цікавістю читають не лише діти, а й дорослі. “Хороші і корисні тільки ті твори для дітей, які можуть зацікавити дорослих людей та подобатися їм”

Своєрідність дитячої літератури :

доступність змісту, простота та динамічність розвитку сюжету, яскравість та емоційна насиченість образів, конкретність характерів, багатство і виразність мови.

Дитяча література буде доступна для розуміння за умови врахування специфіки цільової аудиторії. Таких специфічних рис ми виділяємо чотири:

1) Вік. Сучасна педагогіка, виходячи з анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей, розрізняє 4 вікові

етапи у розвитку дітей:

а) дошкільний/(3–6 років) б)молодший шкільний вік(6–10 років)

в) середній шкільний вік(від 10–11 до 14–15 років)

г) старший шкільний вік (вік ранньої юності (15–18 років)

Цей поділ умовний, тому і в дитячій літературі не завжди можна провести межі між віковими групами.

2)Несформованість мовної особистості. Тобто, дитина ще не має того набору здатностей та навичок, який би забезпечував повноцінне та адекватне сприйняття будь-якого тексту.

3)Недостатня мовна компетенція. Особливо читачі дошкільного та молодшого шкільного віку

стикаються з труднощами, пов’язаними із мовною складністю запропонованого їм тексту. Ці труднощі можуть бути викликані як надто складним синтаксисом, так і вживанням великої кількості потенційно незнайомих лексичних одиниць. Крім того, діти молодшого віку не завжди розрізняють стильові особливості, не сприймають глибокого підтексту.

4) Обмежений обсяг знань про навколишній світ. Зокрема це більшою мірою стосується перших двох вікових категорій. Недостатність знань про співвідношення між речами, про оцінки, принципи,

ставлення, традиції тощо, а також недостатність енциклопедичних знань призводить до обмеження рівня розуміння.

А) Література для дошкільників відрізняється за змістом і формою від літератури для інших вікових категорій. Вони (дошкільники) мають ще дуже елементарні уявлення про навколишній світ, черпаючи інформацію з розповідей батьків, вихователів дитячих садків, з кіно і телебачення, а також книжок, з яких дізнаються про багатогранність життя, про особливості тваринного світу, різноманітні явища природи.

У книгах для дітей є свої специфічні теми, сюжети, образи. Та переважно не вони є домінантами, що дозволяють адресувати книгу тій чи іншій віковій категорії. Основне – як розкривається сюжет, як будується образ, чи доступні вони сприйманню дитини. Те, що цікаво малюкові, підлітки читати не будуть. У цьому криється внутрішнє протиріччя і особлива складність дитячої літератури. Дитячий письменник повинен бути “ровесником” свого читача. “Лихо тому дитячому письменникові, хто не вміє хоча б на деякий час розлучитися зі своєю дорослістю, вийти з неї, з її турбот та прикрощів і перетворитися на тих, хто є його адресатом…”, – писав Корній Чуковський [15, 408]. Сам процес написання дитячої книги потребує особливих зусиль. Діти не сприймають удаваної, несправжньої зацікавленості. Письменник, вибудовуючи проблемно-тематичний ряд твору, події і конфлікти, повинен переконливо пов’язати їх із психологією того чи іншого віку, життєвим досвідом читача, при цьому не спрощуючи їх.

Книжка для дошкільного віку повинна мати цікавий, захоплюючий сюжет з динамічним розгортання подій, веселими сценками й колізіями. Зважаючи на те, що книжка для дітей дошкільного віку розрахована на запам’ятовування, вона неодмінно повинна бути добре, із смаком ілюстрована. Дитину приваблюють передусім малюнки, завдяки яким вона краще сприймає зміст. Саме тому серед книг для дітей-дошкільнят переважають книгиіграшки і книги-малюнки, де ілюстрації займають значно більше місця ніж текст. Діти цього віку особливо люблять віршовані казки і оповідання про природу, про різні історії з життя дорослих, твори найрізноманітніших жанрів, які б давали відповідь на “сто тисяч чому” [6, 17]. “Казка, гра, фантазія, – стверджував видатний педагог В.О Сухомлинський, – це животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і бажань” [12, 153].

Б) Дитина молодшого шкільного віку відрізняється своєю емоційністю; вона мислить конкретно. Наприклад, слухаючи розповідь дорослих, дитина відчуває себе учасником подій. Так, казки з яскравими сюжетами, виразними образами та реалістичним описом життєвих фактів глибоко закарбовуються у свідомість дитини. Казки, на цьому етапі, розкривають поняття добра і зла, вчать розуміти і оцінювати дійсність. Дитину переконує певний конкретний факт, а через нього – ідея. Дітей цього віку цікавлять дидактичні розповіді, що демонструють певний приклад для наслідування або почуття. Тому і створював Сухомлинський свої казки, оповідання та вірші про перемогу добра над злом. Але часом автор не робить ніяких висновків про те, що добре, а що погано в поведінці персонажів, закінчуючи дитячі питальними реченнями. Таким чином, він дає можливість дітям замислитись, поміркувати, самому зробити висновки. Вони збуджують фантазію – саме у цьому значимість таких нехитрих оповідань.

Книжка для дітей молодшого шкільного віку відзначається ширшою й складнішою тематикою. Особливістю літератури цієї вікової групи є органічне поєднання тексту і малюнка, де ілюстрації, як правило, кількісно переважають

над словесним вираженням змісту. Коли вони органічно пов’язані з текстом, то ще більше посилюють образність викладу. Крім казок, діти цього віку охоче читають байки, вірші і оповідання, твори на історичні теми, пригодницькі книги.

В) Книги для підлітків (дітей середнього шкільного віку) та Г) юнацтва відзначаються багатством тематики, жанровою різноманітністю. Підлітки в основному захоплюються науково-фантастичними творами, пригодницькою літературою; їх цікавлять теми дитинства й життя школи, твори на історичну тематику, художні біографії видатних діячів. Підлітків приваблюють цікаві подорожі, вольові герої. Героїка завжди захоплювала юних читачів. Це пояснюється особливістю їхньої психіки, прагненням до небуденного, до самоствердження і подвигів, бажанням прославитись. У художній літературі вони шукають взірець для наслідування, високого і яскравого ідеалу, бо саме у цьому віці дітям хочеться стати дорослими і виявити свої сили й свою особистість у самостійній діяльності. Образ героя відіграє вирішальну роль, адже він є носієм моралі, світогляду, допомагає читачеві визначитися у житті.

На думку деяких вчених, 14-річний підліток, як і дитина, хоче бачити світ красивим, але його розгубленість перед вибором стосунків зі світом не завжди активізує досягнення краси істинного “я”. Де знайти слова, які відкриють шлях досягнення нескінченої краси і гармонії світу? Підлітки усвідомлюють, що є добро і зло, що до кращого в самому собі треба прислуховуватися. Зміст читання відкривається в цьому випадку і як джерело переживань, і як шлях до самого себе. Великого значення набувають роздуми у процесі навчання [3, 23].

Завдання активно впливати на формування людської особистості діалектично пов’язане з вимогами доступності і захопливості. Бо першою умовою результативності виховного впливу на дитину є читабельність книги та її “цікавість”. Що ж входить у дитяче визначення – “цікава книжка”? По-перше, вона повинна бути зрозумілою, доступною. По-друге, мати якісь нові для дітей відомості – чи то з світу речей або явищ, чи з сфери думок і почуттів, тобто повинна мати достатню для підтримки інтересу дозу інформації. І, по-третє, все це повинно бути подано в захоплюючій, динамічній, вигадливій формі [2, 122].

2.Поняття «дитяча література» і «дитяче читання».

Дослідження поетики дитячої літератури передбачає передусім відповідь на елементарне питання: що таке

дитяча література? Елементарне з огляду на самоочевидність факту: це те, що читається дітьми чи дітям.

Дитяча література є складовою літературознавчої науки й водночас однією із філологічних дисциплін, що вивчаються у вищих педагогічних навчальних закладах. Як навчальна дисципліна вона має на меті вивчення історії

літератури, що адресована дітям, а також літератури, що від початку дітям не призначалася, проте згодом увійшла в коло дитячого читання. Науковці часто підкреслюють нерівноправне становище дитячої літератури, наголошуючи на тому, що естетично марґіналізована з моменту виникнення, вона лише прокладає собі дорогу до художнього самозатвердження.

Вивчення історії і теорії дитячої літератури стикається з рядом проблем, що залишилися у спадок від попередніх етапів науково-викладацької практики та виникли в нових історичних умовах.

Які смисли вкладає сучасне українське літературознавство в поняття “дитяча література”?

По-перше, маємо низку семантичних дублетів (дитяча література ” — “література для дітей” — “література для

дітей та юнацтва” — “твори письменства, які окреслюють царину літератури для дітей і юнацтва” — “література дитячого кола читання”), що беззастережно змішує поняття “література” і “коло читання”. По-друге, до змісту цих визначень входить поняття не лише “художньої літератури”, а й того, що не є “літературою” у своїй сутності: довідково-розвивальні тексти (фольклорні, а також всілякі абетки, розмалюйки, читанки і под.) та навчальні (підручники, посібники, енциклопедії, хрестоматії тощо).

Крім того, основна увага в цих визначеннях зосереджена на комунікативному розумінні природи цього явища, що, на жаль, не дає можливості усвідомити специфіку художнього коду, зрозуміти природу естетичної конвенційності дитячої літератури.

Н. Дзюбишина-Мельник (енциклопедія «Українська мова») до дитячої літератури відносить оригінальну та перекладну художню, художньо-наукову й художньо-публіцистичну літературу, орієнтовану на дитину від народження (якщо в поняття дитячої літератури включати фольклор) або від двох років (якщо під дитячою літературою розуміти лише авторську) до 10-11 років (при вузькому тлумаченні дитинства), чи до 13-14 років (при ширшому тлумаченні).

Безперечно, “дитяча література” і “література дитячого кола читання” – поняття не тотожні, оскільки останнє, з

одного боку, включає, крім дитячої художньої літератури, власне педагогічну та навчально-педагогічну літературу, а з іншого боку, жанри, котрі первісно “дитячими” і не вважались, і насправді такими не були. Тут необхідно зупинитися ще на одному важливому термінологічному протиріччі. Поняття “література для дітей” і “література про дітей” часто вживаються як синонімічні, хоча насправді такими не є. Художня література про дитинство включає в себе і твори про дітей, звернені до дитини. Разом з тим дитяча література не вичерпується творами про дітей. У дитячу літературу входить значне коло творів, адресованих дітям, що не мають героєм дитину.

Зміст поняття «дитяча література» має містити літературу для дітей віком до 18 років. Мовно-стильова специфіка творів для дітей залежатиме від вікової диференціації, а тому доцільно у практиці дошкільного і шкільного навчання використовувати терміни «література для дітей дошкільного віку», «література для дітей молодшого шкільного віку», «література для дітей середнього шкільного віку», «література для дітей старшого шкільного віку».

Одностайної думки щодо об’єктивних критеріїв виділення дитячої літератури із літератури взагалі до цього часу немає. Її існування (і теоретично, і практично), як правило, визнається de facto. Окремі літературознавці не виділяють цього поняття, наполягаючи на спільних естетичних властивостях. Існує думка, що дитяча література – це різновид масової літератури з невисоким художнім рівнем.

Усе ж домінує протилежний погляд, згідно з яким дитяча література – окремий, специфічний тип літератури. Але, на жаль, сьогодні ще відсутня методологічна база й термінологічний інструментарій щодо побудови теорії дитячої

літератури. У попередні десятиліття пошук методологічних опір вівся переважно в педагогіці й соціології, в психології і психоаналізі. Ніколаєва С. зокрема зазначає, що “Принципова відмінність між дослідженнями з дитячої літератури й загальним літературно-критичним дискурсом полягає в тому, що коли “доросла” література вивчалась у її відношенні до філософії, історії ідей та естетики, дитячу літературу завжди відносили до виховання”

Педагогічний підхід до дитячої літератури розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Іванюк С., наприклад, стверджує, що “саме педагогічною спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої літератури відрізняється від інших” [5, 176]. Сьогодні “літературний дидактизм” відійшов у минуле в розвитку дитячої літератури, хоча дидактичний критерій ще й зараз претендує на роль одного з провідних. Звичайно, письменники при написанні творів спираються на свої уявлення про світ, життєвий досвід, широкі зв'язки з реальністю (це підкреслюють і критики, і теоретики), проте література не повинна брати на себе роль морального проповідника, оскільки це повністю суперечність сучасним підходам до художньої творчості.

Психологічний підхід до дитячої літератури вважає специфічними особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторського таланту. У зв’язку з цим Ірина Чернявська стверджує, що “Естетичні особливості дитячої літератури диктуються самою природою дитини” [6, 15]. Іншої думки Валентина Бавіна. Дослідниця, зокрема, зазначає: “Коли ми відстоюємо право дитячої літератури на самостійне й рівноправне існування серед інших видів художньої літератури, ми ведемо мову не про призначення, а про природу художньої обдарованості її творців. Саме це відрізняє її від інших видів літератури й саме це робить її особливою, відмінною від інших книг в очах дитини” [7, 21].

Безумовно, письменницька майстерність, уміння знаходити спільну мову з дитячою аудиторією відіграють велику роль в успіхові дитячої книги, проте необхідне ще й глибоке, різноаспектне пізнання дитячого світу.

Останнім часом в Україні з’явилась низка цікавих робіт, що зачіпають теоретичні проблеми дитячої літератури (йдеться зокрема про працю Славової М. “Попелюшка чи принцеса? Теоретичні моделі дитячої літератури” та Папуші О. “Дитяча література як маргінєс літературознавчої теорії; До проблеми конституювання об’єктів наукового дискурсу”). Спираючись на здобутки зарубіжних учених, вони намагаються окреслити поняття “дитяча література” у філологічному аспекті.

М. Славова – дослідниця болгарської дитячої літератури – стверджує, що віковий критерій у дитячій літературі моделює особливий тип естетичної комунікації між письменником (доросла людина) і реципієнтом (дитина), коли дорослий актуалізує дитяче в собі і прагне творчої реалізації через дитячий код, а дитина стає “співавтором” з вирішальним голосом при виборі репертуару і стратегій тексту, що забезпечують його “потенціал сприйняття”. Позиція дитини в тексті простежується за допомогою “рольових ігор” автора, а позиція дорослого – використанням дитячого досвіду й формуванням художнього образу на підставі уявлень письменника про дитяче бачення світу [4]. Цей “дитячий аспект” і визначає протоестетичну специфіку дитячої літератури.

О. Папуша називає дитячу літературу типовим естетичним предикатом, вважаючи її, з одного боку, назвою реальної форми літературного буття, з іншого – ціннісним судженням, метамовною фігурою:

етимологічною (опірне слово вимагає літературознавчого контексту);

кондиційною (якісна визначеність узалежнюється від соціальної природи явища як процесу і продукту суспільної комунікації, що загалом включене в широку антропологічну перспективу культурної трансляції досвіду, однак під дією повсякденних стереотипів редукується до проекту “педагогічного монологу” засобами художнього слова, де дитина – об’єкт впливу, а не суб’єкт розвитку);

маргінальною (потребує додаткового обґрунтування та нових, ще невідрефлексованих координат)

Важливо, що у найповнішому на сьогодні «Літературознавчій енциклопедії» (– Київ: Академія, 2007. – Авт.уклад. Ю.І.Ковалів ) уже розрізнено поняття «дитяча література» і «література для дітей»:

Отже, література для дітей — це певна сукупність літературних творів, створених (адаптованих) для дітей з цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину.

Колом дитячого читання прийнято називати всю літературу, яку читають діти Дитяча література – це література творена дітьми

«Дитяча література — усна і писемна словесність, творена дітьми. До неї належать безпосередньо пов'язані з грою різні жанри фольклору (лічилки,' дражнилки, ігрові пісні тощо), які викликали інтерес науковців як XIX, так і XX ст. — В. Милорадовича, П. Іванова, П. Чубинського, І. Гурина, Г. Колісниченка, Г. Дем'яна, В. Федишинця та ін. Д. л. має синкретичний характер, специфічну художню форму з тяжінням до ритмізованого мовлення, словотворчості, розкутого фантазування. Поняття «Д. л.» охоплює також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей («Соняшник», «Барвінок», «Однокласник» та ін.) чи в колективних збірниках на зразок «Первоцвіту», спорадично друкованого видавництвом «Веселка» (Київ), виданнях на кшталт упорядкованого Надією Кир'ян «Ластовенятка» (1995). Аналогічні твори з'являються також у видавництвах «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Ранок» тощо. Важливу роль у розкритті можливостей дитячої творчості, зокрема літературних здібностей, відіграють літературні студії «Соняшник» (Гнідинська середня школа на Київщині), «Джерельце» (Львівська обласна бібліотека для дітей), літературні гуртки (Смілянська середня школа № 11 на Черка¬щині, Болехівська середня школа на ІваноФранківщині тощо), кабінет по роботі з молодими авторами при НСПУ. Деякі автори в дитячому віці видали свої перші збірки поезій: Марійка Луговик («Білий бегемотик»), Оксана Самара («Посмішка Сфінкса») та ін. Д. л. відрізняється від літератури для дітей, створюваної дорослими письменниками для молодшого читача.

«Література для дітей — художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками для дітей різного віку. Органічним її складником вважається фольклор, якому властиві висока художня й етнопедагогічна культура, багатство жанрів і форм (колискові пісні, забавлянки, скоромовки, загадки, легенди, ігрові сюжети, пісні, думи тощо).

Отже, дитяча література — невіддільна від загального літературного процесу: вона формується на ґрунті загальної художньої літератури, тобто літератури для дорослих, на основі законів педагогіки й психології і здійснює єдність принципів мистецтва і педагогіки...

3. Педагогічна функція дитячої літератури.

Твори для дітей вирізняються з-посеред творів для «дорослих»

педагогічною спрямованістю, дидактизмом, специфічними соціально-віковими особливостями.

Література для дітей має свою специфіку, але й підкоряється законам, що поширюються на словесність взагалі. Поліфункціональність закладена в самій природі слова, проте різні культурно-історичні епохи з багатьох функцій висувають на перше місце то одні, то інші. Особливість нашої епохи полягає в тому, що на літературу як одне з найдавніших мистецтв мають потужний вплив інформаційні системи – телебачення, комп’ютер.

Педагоги, керівники дитячого читання на перше місце ставлять виховну та освітню функції, що є першоосновою будь-якого навчання.

Актуалізація комунікативної функції привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття.

Безперечно, виховання естетичного смаку, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності – завдання класичної дитячої літератури. Надзвичайно важливо це за умови насичення інформаційного простору псевдохудожньою літературою. Тому першорядного значення набуває естетична функція літератури як мистецтва

слова.

Посилює кожну з вище зазначених функцій гедоністична (функція насолодження, задоволення). Виділення її як самостійної дозволяє і керівників читання фіксувати в художньому творі “складові”, що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання.

Ще одна функція дитячої літератури – риторична. Дитина під час читання насолоджується твором і мимохіть стає співавтором письменника. Історія літератури має багато прикладів, як враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості. Не випадково видатні педагоги знаходили взаємну залежність між процесом навчання грамоті та дитячою творчістю. На шляху від прочитаного твору до власної творчості лежить велика робота.

Погляди на дитячу літературу, отже, рухаються в напрямі філології й педагогіки, психології й соціології. Але уміння бачити цю дисципліну методологічно цікавою залишається сьогодні проблемою академічної науки в цілому. Якщо в США, Канаді, Германії, Франції робляться спроби її поступового подолання, то в Україні, на жаль, ця галузь залишається фактично нерозробленою. Так, описовий, поверховий характер мають літературознавчі дослідження творів для дітей (В. Костюченко “Українська радянська література для дітей. Літературно-критична хроніка”, С. Іванюк “Адресат – майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917–1941)”). У 1992 та 1999 роках видані хрестоматії дитячої української літератури, укладені за історичним принципом. Але вони не зосереджуються на специфіці курсу, а дають можливість лише простежити етапи розвитку української літератури для дітей

Отже, дитяча література – це світ художніх творів про те, що таке і хто така дитина, що таке її мікрокосм, і що таке її макрокосм, тобто все, що її оточує. Вона є органічною складовою загальної літератури зі всіма притаманними їй властивостями, при цьому орієнтованою на інтереси читача-дитини. Дитяча література має художню специфіку, адекватну дитячій психології. Найважливіші функції цієї літератури – давати дитині естетичну насолоду і сприяти формуванню її особистості.

4. Зародження і розвиток національної літератури для дітей та юнацтва. Традиції української дитячої літератури.

До XIX ст. література для дітей не виділялась як специфічна галузь словесного мистецтва. Вона була невіддільною від «дорослої». В античному та середньовічному світі історія літератури не фіксувала окремих творів, що призначалися б спеціально для дітей. Хоча деякі філософські праці давнини містять тези, що стосуються значення літератури для людини, зокрема для виховання дитини. З виникненням шкіл та бібліотек при них дедалі вирізняється моральнодидактичне та навчально-пізнавальне спрямування літературних творів (житія святих та легендарних людей, Псалтир, вибрані біблійні оповідки, «Шестиднев» тощо). В епоху Ренесансу народжується література для дітей, зорієнтована на молодшого читача: італійський поет Понтано складає колискові пісні і пише твір «П'ятиліток» (XV ст.), італієць Фаерн укладає «Цікавий збірник», — близько ста байок для дітей (XVI ст.).

Поштовхом для розвитку дитячої літератури в Україні було виникнення друкарства (це питання ґрунтовно досліджено у книзі проф. І. Огієнка «Історія українського друкарства»). До друку найперших українських книжок, як вважає І. Огієнко, причетний українець за походженням Святополк Фіоль, який видав у Кракові в 1491 р. «Осьмигласник» і «Часословець» (кириличним шрифтом).

ВУкраїні навчали дітей і за книжками Франциска-Георгія Скорини, який видавав у Празі книжки «руською» мовою. Тут одна по одній виходили «Псалтир» та 23 книги Старого Завіту під загальною назвою «Біблія руська» (1517– 1519 рр.). Згодом його зусиллями побачили світ у Вільно «Апостол» (1525) і «Мала Подорожня Книжиця» (без року видання).

ВУкраїні найповніше виявив свою діяльність Іван Федоров, видавши у Львові в 1575 р. книги «Апостол» і «Азбука» (у Москві книга «Апостол» з'явилася у 1564 р.). Подвижництво Івана Федорова стало можливим завдяки великій матеріальній підтримці і духовній допомозі з боку активістів місцевого релігійно-просвітницького братства. В Острозі І. Федоров відкрив друкарню і видрукував новий «Буквар» (1578).

На середину XVII ст. припадає творчість українського власне дитячого письменника Климентія Зіновіїва. У своїх гуманістичних роздумах і поетичних творах він виявив особливу любов до знедолених дітей («О дітєх малих...», «Про зайців» та ін.).

УXVIII ст. українську літературу для дітей збагатили Іван та Ігнатій Максимовичі, Іван Пашковський. Григорій Сковорода своїми різножанровими творами для дитячого читання ніби вінчав довгий процес зародження дитячої літератури епохи українського Ренесансу й бароко.

Г. Квітка-Основ'яненко залишив у харківському часописі «Украинский весник» сторінку для творів, адресованих дітям. їм були призначені «Читанка» (1836, видана 1850) М. Шашкевича, «Книжиця» (1847) О. Духновича, «Буквар» (1861) Т Шевченка та ін.

Твори нової і новітньої літератури представлені іменами Т. Шевченка, Марка Вовчка, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, С. Васильченка, В. Винниченка та інших. Вони заклали основи української літератури для дітей, теоретично її обґрунтували, осмислили специфіку, функції (естетичні, етичні та навчально-дидактичні тощо) і значення.

Важливу роль у розвитку та поширенні Л. д. д. відіграв львівський часопис «Дзвінок» (1890—1914), а на Наддніпрянщині — «Молода Україна» (1906—14, з перервами), додаток до журналу «Рідний край». Ці видання ставили за мету формування естетичного смаку, національної свідомості, гідності та громадянської мужності юних читачів. Вагомий внесок у Л. д. д. зробили Леся Українка, Дніпрова Чайка, О. Олесь, В. Королів-Старий, пізніше — А. Головко, О. Копиленко, О. Донченко, Наталя Забіла, Марія Пригара, А. Чайківський, А. Лотоцький та ін.

Урадянські часи дит літ зазнала хворобливої заідеологізованості, естетичного вихолощення, нівеляції історичної пам'яті. Та всупереч засиллю псевдохудожніх нормативів соціалістичного реалізму з'являлися твори неперебутньої мистецької якості, призначені дітям: "Климко", "Вогник далеко в степу" Гр. Тютюнника, "Звук павутинки", "Земля світлячків" В.Близнеця, "Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим" І.Багмута, "Тарасові шляхи" Оксани Іваненко, "Князь Кий", "Черлені щити" І.Малика, "Тореадори з Васюківки", "Чудеса в Гарбузянах" В.Нестайка, "Цар Плаксій і Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки", "Казка про Дурила" В.Симоненка,-"Сіроманець", "Первінка" М.Вінграновського, «Гопки для Кракатунчика» С. Дзюби, прозові твори В.Кави, В.Довжика, поезії Ліни Костенко, О. Орача, Тамари Коломієць, І.Калинця та ін. Особливе місце у Л.д.д. посіла літературна спадщина видатного педагога В.Сухомлинського. Поширенню української Л. д. д. сприяють книжкові видавництва «Веселка» (м.Київ), часописи "Малятко", "Барвінок", "Дзвіночок",«А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Школа», "Однокласник". Тенденції її розвитку осмислювалися на сторінках часопису «Література. Діти. Час» (1976—80).

Україні максимум десятка півтора письменників, що переважно працюють у дитячій літературі. Для майже п’ятдесятимільйонної нації це катастрофічно мало. Серед них є Леся Вороніна, яка об’єктивно вже класик, є Галина Малик, Зірка Мензатюк, Володимир Рутківський, Андрій Кокотюха, який написав цикл дитячих детективів; Степан Процюк написав цікаву підліткову любовну повість із трьох частин про Марійку і Костика. Є дуже талановиті молоді автори: Марина Павленко, Сашко Гаврош і Сашко Дерманський. У дитячій поезії - неповторний Роман Скиба, дивовижна Мар’яна Савка; та й кількох поетів старшої ґенерації, таких як Анатолій Качан чи Ігор Січовик.

5.Жанрове розмаїття літературних творів для дітей.

(Щоб дітлахи не лише дивилися телевізор і гралися у комп’ютерні ігри, сьогодні видавництва пропонують їм комікси. Є навіть такі, що видали цілі серії коміксів, тож відтепер твори класиків української літератури набули нового і несподіваного вигляду. Адже шкільна програма може і повинна бути цікавою. Так, діти тішаться, коли беруть до рук не лише історії в картинках про Шрека чи Гаррі Поттера, а й «Мину Мазайла» Миколи Куліша чи «Захара Беркута» Івана Франка.)

Протягом багатьох століть книги були каталізатором суспільного руху, накопичувачем досвіду пращурів, сталевим стержнем цивілізацій. Всі поціновували книги як джерело знань та засіб їх передачі. Видатні люди минулого знали, який вплив має книга на людську свідомість, як вона може скеровувати долі народів, держав, окремих особистостей. Цей вплив простягається на континентах, триває століттями. Серед деяких психологів навіть побутує думка, що тік книги, які читає дитина перші 7 років свого життя, у подальшому формують її подальшу долю.

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів тощо.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

Важливо, щоб таке читання набуло системних ознак, не було випадковим, фрагментарним.

Потрібно відзначити позитивний вплив книжки на розумовий розвиток дітей, особливо дошкільного віку. Звертаючись до проблеми виховного впливу дитячої літератури, педагоги виділяють різні жанри дитячого читання: казки, оповідання, байки тощо.

Органічним складником дит літ є фольклор з великою художньою та етнопедагогічною культурою, з багатством жанрів і форм (колискові пісні, забавлянки, скоромовки, загадки, казки, легенди, ігрові сюжети, пісні, думи і т.п.).

Важливе виховне завдання несе у собі такий жанр дитячої літератури як байка. Байка уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках українського письменника Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності тогочасної дійсності. Оригінальний національний колорит значно посилив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народного читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з народних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

Один з найулюбленіших жанрів дитячої літератури – казка. Сухомлинський зазначав, що казка насичена цінними для розвитку дитини психологічними моделями поведінки, життєвим досвідом. Перед кожною людиною, а особливо дитиною, стоїть завдання зрозуміти, оволодіти не лише зовнішнім світом, але й своїм внутрішнім. Казка і є елементом цього внутрішнього світу. Значення казки, на думку видатного педагога, полягало у таких її важливих особливостях:

1)Через казкові образи у свідомість дитини входить слово з його найтоншими відтінками.

2)Завдяки казці можна відновити в історичній ретроспекції певні щаблі людського мислення і мовлення.

3)Казка – це шлях до оволодіння дитиною абстрактного мислення.

4)Казка розвиває у дитини естетичні почуття. “Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем”

[12, 153].

5)Казці належить певне значення в ідейному вихованні дитини.

6)Казка – вдячне і незамінне джерело виховання любові до Батьківщини, до рідної землі. “Казка – це духовні багатства народної культури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем рідний народ” [12, 154].

7)Казка для дитини цілий світ, “в якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю” [12, 155].

8)Складання казки самою дитиною – правильний шлях до розвитку її мови, мислення, естетичних почуттів.

9)Казка – активна естетична творчість дитини, яка “охоплює усі сфери духовного життя дитини – її розум, чуття, уявлення, волю” (Сухомлинський В. Серце віддаю дітям. – К.: Рад.школа,1972. – С. 153–158.)

XX ст. ознаменувалось достатньо великою кількістю творів, адресованих дітям. Це і літературні казки, які змальовують вигаданий письменниками фантастичний світ і навчають найкращих людських чеснот, наприклад, прозові казки Василя Короліва — Старого «Потерчата» і «Хуха-Моховинка» або віршовані казки Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотан» чи «Подорож у країну Навпаки». І великі пригодницькі повісті про дружбу, взаємодопомогу, доброту, наприклад, трилогія (бо складається з трьох книг, героями яких є одні персонажі) Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» або казкова повість Віктора Близнеця «Женя і Синько».

дитяче фентезі (Роулінг «Гаррі Поттер», Джон Толкін «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори», «Володар перснів» різдвяні повісті (Оксана Лущевська різдвяний детектив «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» і повість-казка «Ворожіння на черевичках»

повість-казка Дмитра Чередниченка «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка», книжки Марини Павленко з серії «Русалонька із 7-В…», збірка дитячих віршів Івана Андрусяка «М’яке і пухнасте», повість Оле Лун Кіркеґора «Отто – носоріг» (пер. з датської Г. Кирпа), казкова повість Кястутіса Каспаравічюса «Зникла картина» (пер. з литовської О. Рута). Галина Малик «Злочинці з паралельного світу».

То що ж хочуть читати сучасні діти? Якій літературі надають перевагу? Насамперед, варто відзначити жанрові переваги. Безперечне лідерство (30%) отримала пригодницька література, яка посідає чільне місце на вітчизняному книжковому ринку [1, 48]. Звернення дітей до цього жанру продиктоване потягом до незвіданого, бажанням поринути у нові світи. Закономірно, що література у стилі “фентезі” посідає дедалі міцніші позиції серед читацького загалу. Можливо, саме тому діти захоплюються дотичною до зазначеного жанру історичною прозою (16%) (Балагура Т. Самостійний крок до дитини // Книжковий клуб. – 2003. – №1. – С. 48–49)

В США висвітлюється перелік жанрів, що нині вже не актуальні, а також жанрів, що потребують розвитку.

Так, 2009 року у видавництвах США вичерпалася потреба в історичних, науково-фантастичних і релігійних романах, а також у художньому переоформленні та перевиданні класики. Натомість — передбачався попит на прозу про шкільне життя і спорт, ілюстровану книжку, підліткові романи, паранормальні історії тощо. Також було визначено інші ролі оповіданням, казкам чи книгам у картинках. На думку видавців, такі книги розвивають у дітей критичне мислення і

художні смаки. Успішними прикладами стали книжки «Лев і Миша» (ілюстратор Джері Пінкні (Jerry Pinkney ) і «Прибуття» (ілюстратор Шон Тен (Shaun Tan).

Між тим, реальна поведінка теперішнього покоління дітей як читачів свідчить про зниження естетичної ролі друкованого слова та збільшення його ролі як джерела ділової, навчальної інформації (понад 80% бібліотечних запитів дітей пов’язані з навчанням, виконанням домашніх завдань, а коло читання – обмежується навчальними програмами). Така ситуація змушує дитячі бібліотеки на інтенсивний пошук варіантів оновлення культурно-просвітницької діяльності, визначення завдань естетичного виховання як особливого інноваційного напряму роботи.

Найпопулярніші світові твори для дітей Алан Александр Мілн "Вінні-Пух та його друзі".

Астрід Анна Емілія Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха", "Малюк і Карлсон, що живе на даху", "Роня - дочка розбійника". "Пригоди Калле Блумквіста". "Брати Лев'яче Серце", "Расмус-волоцюга".

Джон Роналд Толкін "Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори", "Володар Перснів".

Клайв Стейплз Льюїс "Хроніки Нарнії".

Джоан Кетлін Ролінг "Гаррі Поттер і філософський камінь", "Гаррі Поттер і таємна кімната", "Гаррі Поттер і в'язень Азба-кану", "Гаррі Поттер і келих вогню", "Гаррі Поттер і Орден Фенікса", "Гаррі Поттер і напівкровний Принц", "Гаррі Поттер і смертельні реліквії".

Джеймс Крюс "Тім Талер, або Проданий сміх".

6. Художнє оформлення книг для дітей.

Дитяча література – універсальна. Бо дитина, незважаючи на будь-які тенденції, завжди мешкає у своєму світі. Дитині потрібна книжка захоплива, добра, наповнена гумором. Книжка, яка стала би продуктом нашого часу, а згодом ще й вийшла би за його межі.

«Одне слово мусить мати тисячі зображень», — пояснюють видавці, підписуючи договір з автором на книгу в картинках.

Художні та дитячі книжки створюються вони для духовної насолоди читача, для задоволення потреби саме художнім словом казки, оповідання, повісті, романа, а також поезії. Дитяча література різноманітна за своїм змістом і оформленням. Ці книжки виготовляються в залежності від віку дитини для якої вони призначені.

Російські вчені-педагоги дослідивши та врахувавши усі моменти пов’язані з дитячими потребами виділили основні вікові групи, відповідно до яких необхідно виготовляти книжки:

1) Діти від 1,5 до 3 років Книжки для дітей цього віку виготовляють з товстого картону (як обкладинку так і сторінки), це захистить її від

механічного пошкодження. Наявні прості стилізовані ілюстрації яскравих кольорів з чіткими лініями. Формат книжок будь-який, але надається перевага невеликим форматам. Текст друкують великими літерами у малій кількості.

2) Діти віком від 4 до 6 років Для таких дітей виготовляють книжки в палітурках або в м’яких обкладинках. Згідно цього віку книжки більше

навантажені текстом, а ілюстрації прості, але реалістичні з чистими лініями і зрозумілим малюнком. 3) Діти віком від 6 до 9 років

Укнижках для дітей цього віку увагу приділяють малюнкам з повчальним смислом чи підтекстом. Враховуючи початок навчання таких дітей, в оформлення книги додають складніші елементи, наприклад, елементи довідководопоміжного апарату (зміст, анотація) та науково-довідкового апарату (передмова автора або вступна стаття). Наявні колонцифри та колон лінійки, яких не було у перших варіантах.

Дитяча книга має ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від. Деякі книги мають свій художній знак - екслібрис. Він наклеюється на внутрішню сторону палітурки або обкладинки кожної книги із зібрання творів. Цей знак, як правило, замовляють художнику, але іноді його виконує сам автор.

Удеяких художніх виданнях на палітурку надівають так звану суперобкладинку. Суперобкладинка тримається на палітурці або на обкладинці за допомогою клапанів - широких відворотів, що загинаються на внутрішню сторону палітурки.

Удитячій літературі рідко коли книжку «витягують» тільки автор, тільки художник або тільки ідея — потрібне поєднання всіх чинників.

В Україні книжки для дітей спільно з авторами створюють 250 видавництв. Зареєстровано 400 періодичних видань, що мали б друкувати твори для дітей. Але ніхто з них не досліджує, не відстежує літературного процесу. У радянські часи за публікаціями у журналах “Малятко”, “Барвінок” формували цікавий і потрібний літературний щорічник “Дванадцять місяців”. На сторінки щорічника потрапляли найцікавіші твори. На жаль, таке потрібне видання, “пішло на дно”. Близько чотирьох десятків дитячих видань – здавалося б, більш ніж достатньо, щоб задовольнити будь-чиї смаки, вподобання та фінансові можливості. Але придивившись більш пильно, можна помітити, що не менше 90 відсотків яскравого й барвистого "читва" більш скидається на яскраві картинки: грубуватий дизайн, псевдоукраїнська лексика, ріжуча ніжне дитяче око кольорова гама й занадто дрібний шрифт. На жаль, у нашій державі досі не існує комісії, яка б слідкувала за дотриманням гігієнічних, естетичних та педагогічних норм щодо дитячої періодики.

Видавництва: Веселка А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, Свічадо, «Грані-Т», Навчальна книга – Богдан, Країна мрій,

Генеза, Зелений пес, Кальварія

Журнали: Пізнайко (1996), "Буслик" (1998), "Дивосвіт(1993), "Загадкова скарбничка" (1998), "Словознайка" (1993), "Стежка" (1997), "Терентій (1993). Ангеляткова наука, Водограй,Зернятко, Клас, «Сто талантів», "Професор Крейд" з

диском, «У світі казок», “Крилаті”

Ринок дошкільної дитячої літератури вигідно відрізняється від багатьох інших саме тим, що на ньому затребувана радісна, весела книжка.

7.Видатні діячі культури про роль книги у вихованні дітей.

Про можливості дитячої книжки впливати на розумовий розвиток дитини писали педагоги, письменники, журналісти – просвітителі К.Ушинський, С.Миропольський, І.Франко, Ю.Сиропятова, В.Лобанов, Є.Єлачич, О.Чепа, А.Ленський, В.Вахтєрєв, А.Острогорський, М.Хмельов, М.Бахтин, Н.Феоктистов, В.Герд, М.Парланд та багато інших. “Для дітей книжка має велике, інколи найважливіше значення: вона їх радість і горе,- зазначав О.Чепа,- книжка у відповідних умовах є чи не самим природним і значним засобом виховання, розвитку та освіти: вона якщо не створює із дитини людину, то допомагає їй стати такою”.

Серед педагогів XIX ст. була поширена думка, що дитяча книжка може бути визнана тільки тоді, коли навчатиме доброму і корисному. Особливої гостроти набула вона у 80-і роки. В силу цього педагоги, науковці, батьки досить критично ставилися як до художніх творів для дітей, так і до їх авторів. Цікава думка і відомого українського письменника І.Франка, який у журналі “Друг” (1876 р.) зазначав, що слід створювати твори, які збуджують розум, облагороджують почуття, будять одночасно розум і дух і становлять, таким чином, здоровий поживок для душі.

Існує думка, що писати для дітей надзвичайно важко, особливо для дітей дошкільного віку. Потрібно мати особливий талант писати про прості речі, на прості теми і при цьому доступно для дитячого розуміння. Так, у статті опублікованій в журналі “Педагогический музей”(1862р.) відзначалось, що можна назвати ряд письменників, твори яких безумовно відповідають інтересам дитячого читання. “Багато оповідань І.Тургенєва (“Муму”, “Бірюк”), Л.Толстого (“Военные рассказы”), Марка Вовчка (“Кармелюк”, “Игрушечка”, “Невольница”), казка Щедріна “Совесть”

– це все чудове читання для дітей”. При цьому автори підкреслювали, що і “імена таких гігантів вітчизняної літератури, як Гоголь, Лермонтов, Тургенєв, Пушкін, повинні бути знайомі ще з дитинства”

“Дитина пізнає світ дивуючись, – писав В.О. Сухомлинський, – підліток – захоплюючись і обурюючись, юнак – утверджуючись і одухотворюючись”

“Дитинство – світ складний, драматичний, багатий духовним життям, відповідальний період, початок початків особистості індивіда. Істинні творчі відкриття дитячого письменника необхідні юному читачеві і не обмежуються віковим адресуванням твору. Вони перспективні і в майбутньому. Вони цікаві і для дорослих” Рогачев В. Проблемы становления и развития русской советской детской поэзии 20-х годов. – Свердловск., 1990. – С. 6

•Рильський М. „Книга – це джерело освіти, знання і якщо збагачення, то збагачення культурного і

душевного»

(Білецький Д. М., Ступак Ю. П. Дитяча література):«...Дитяча література... є органічною частиною всієї художньої літератури і всіма своїми засобами здійснює спільну всій літературі мету — виховує молоде покоління...

Видатні люди про книги.

Учітеся, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Тарас Шевченко.

Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від Здерев’яніння.

Тарас Шевченко.

Книги – морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той хоч і труду мав досить, Дивні перли виносить. Іван

Франко.

Книжки – це величезне багатство. Володимир Сосюра. Люди перестають мислити, коли перестають читати. Д.Дідро. Життя без книг – це хата без вікна, Д.Павличко.

Серед книг, як і серед людей, можна потрапити в гарну і погану компанію. К.Гельвецій.

Читаючи в перший раз гарну книгу, ми переживаємо ті ж почуття, як і знайомство з новим другом. Знову прочитати вже прочитану книгу, значить знову побачити старого друга.Вольтер.

Сучасна людина знаходиться перед Гімалаями бібліотек в особі золотошукача, якій треба відшукати крупинки золота в масі піску. С.Вавилов.

Кращі з книг – ті, які дають більш за все поживи для роздумів, і при цьому на різні теми. А.Франс.

Книга – це духовний заповіт одного покоління іншому, порада вмираючого старця юнакові, який починає жити .

О.Герцен.

Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє. О.Дюма-син.

Яке величезне багатство може бути в маленькій дібраній бібліотеці. Компанія наймудріших і найдостойніших людей, вибрана зі всіх цивілізованих країн світу на протязі тисяч років. Р.Емерсон.

Секрет всесвітнього вічного успіху книги в її правдивості. О.Бальзак Істинно вчені бувають не ті, що читають багато, але ті, що читають корисне. Арістіпп.

Якщо прочитаєш що-небудь, то із прочитаного запам’ятай собі головну думку. Так поступаю і я: з того, що я прочитав, я обов’язково що-небудь відзначу . Сенека.

Друкувати книжки – це значить друкувати гроші. Народна мудрість. Читання – ось найкраще навчання. О.Пушкін.

Книги – води ріки, що наповнюють кожного. Давньоруська мудрість. "Книги - діти розуму" (Джонатан Свіфт), "Книжки - кораблі думки, що мандрують хвилями часу" (Френсіс Бекон),

"Завдання книг - полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його" (Я.Корчак), "Без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне і емоційне вдосконалення"

(В.Сухомлинський).

"Одна мудра книга краща від найбільшого багатства" - перське народне прислів'я