Пророки в Библии

В иудео-христианском богословии пророки — прово­звестники воли Бога, проповедовавшие на территории древних Израиля и Иудеи, а также в Ниневии и Вавилоне среди евреев, ассирийцев и вавилонян в период прибли­зительно с последней четверти VIII в до н. э. до первой четверти IV в. до н. э.

Этим термином в Септуагинте и в Новом Завете пе­редаётся древнееврейский термин «нави» (ивр. נָבִיא‎, мн. ч. «невиим», ивр. נְבִיאִים‎).

Пророки иногда назывались:Прозорливцами — 1Цар.9:9 «Прежде у Израиля, когда кто-нибудь шёл вопрошать Бога, говорили так: 'пойдём к прозорливцу'; ибо тот, кого ныне пророком, прежде назывался прозор­ливцем».

Стражами — Иер.6:17 «И поставил Я стражей над вами, сказав: 'слушайте звука трубы'. Но они сказали: 'не будем слушать'», Ис.56:10 «Стражи их слепы все и невежды: все они немые псы, не могущие лаять, бредя­щие лежа, любящие спать», Иез.33:197 . Пророки называ­лись стражами, потому что они должны были бодрство­вать и предупреждать свой народ об угрожающей ему опасности.

Пастырями — Зах.10:2 «Ибо терафимы говорят пус­тое, и вещуны видят ложное и рассказывают сны лживые; они утешают пустотою; поэтому они бродят как овцы, бедствуют, потому что нет пастыря», Иеремия 23, Иезекииль 34. Пророки назывались пастырями, потому что должны были заботиться о порученных им Богом овцах Израилевых — народе Божьем.

Мужами Божьими — 3Цар.17:24 «И сказала та жен­щина Илии: теперь-то я узнала, что ты человек Божий, и что слово Господне в устах твоих истинно», 2Пет.1:21 «Ибо никогда пророчество не было произносимо по воле человеческой, но изрекали его святые Божии человеки, будучи движимы Духом Святым».

Практически всё наследие библейских пророков вхо­дит в еврейский и христианский сборник канонических книг пророков и в этом качестве является частью Библии. Однако список пророческих книг в иудейском и христиа­нском каное различный.

Библейских пророков делят на две группы: ранние пророки (до VIII в. до н. э.) и поздние пророки (VIII-IV вв. до н. э.). Соответственно, в Еврейской Библии (Та­нахе) раздел пророческих книг разделён на книги ранних и поздних пророков, имеющих принципиальную разницу в содержании. Ранние пророки книг не писали (или их сочинения не сохранились), поэтому книги ранних пророков (Книга Иисуса Навина, Книга Судей, Книги Царств) - исторические по содержанию, о деятельности пророков там лишь упоминается. В христианской тради­ции эти книги относятся к числу исторических, а не пророческих. К числу ранних пророков относятся Са­муил, Нафан, Илия, Елисей, кроме них в Библии упоми­нается ещё множество пророков.

Собственно пророческими являются лишь книги поз­дних пророков. При этом в христианстве к числу проро­ческих относится книга Даниила, которая в Танахе таковой не считается и входит в другой раздел - Писания.

Традиционно по объёму наследия книги библейских пророков делят на две части:

Великие пророки: Исаия (состоит из произведений живших в разное время двух, а возможно, и трёх авто­ров), Иеремия, Даниил (только в христианстве) и Иезеки­иль;

Малые пророки: Иоиль, Иона, Амос, Осия, Михей, Наум, Софония, Аввакум, Авдий, Аггей, Захария, Мала­хия.[1]

По свидетельству Библии, пророки по мере своей праведности и развитию духовных умений могли слы­шать Голос Бога, говорить с Ним и передавать Его слова людям. Некоторые из них могли толковать вещие сны, которые Бог посылал разным людям в качестве послания или предупреждения. Поздние пророки являлись также религиозно-политическими ораторами и проповедниками. В целом, пророки утверждали превосходство морально-этического начала над культом как таковым, с его голой обрядностью и жертвоприношениями животных.

Объяснение появления пророков зависит во многом от богословских убеждений и герменевтики. Если вы придерживаетесь традиционной и консервативной герменевтики, то вы будете считать, что Сам Бог стоял за процессом. Либералы склоны считать, что усложнение общественных отношений в израильско-иудейском обществе, глубокое обострение социально-политических противоречий обусловили появление в VIII веке до н. э. так называемого пророческого движения, крупнейшими представителями которого были Амос, Осия, Исаия (т. н. Первоисайя), Михей (VIII век до н. э.); Иеремия, Софо­ния, Наум, Аввакум.

Датирование книг также зависит от вашей текстоло­гии и герменевтики. В соответствии с либералами, религиозно-политические речи, проповеди и оракулы (предсказания) П. вначале передавались изустно, затем записывались и собирались в сборники, которые посте­пенно дополнялись и объединялись (не всегда в хроноло­гическом порядке их создания) в отдельные книги, окончательно отредактированные, видимо, в период господства Ахеменидов (VI—V вв. до н. э.).

Произведения пророков отличаются богатством и яр­костью поэтического языка; они явились крупным вкладом в развитие классического древнееврейского языка и литературы. Пророческая литература оказала большое влияние на позднеиудейскую сектантскую (ессеев-кумранитов) и христианскую идеологию и литературу. К идеям П. обращались также христианские еретические движения Средневековья, идеологи крестья­нских войн и других народных движений, социалисты-утописты.

В то же время, консервативная герменевтика утверж­дает, что некоторые пророки сами составляли книги или же книги были записаны практически сразу после смерти. Стоит отметить, что консервативная герменевтика имеет множество доказательств, хотя в ней присутствует и элемент мистики — вера в то, что речи пророков являю­тся частью Божьего Слова.

36. СТАРОЗАВІТНЕ ПРОРОЦТВО ЯК ФЕНО­МЕН. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОРО­ЧИХ КНИГ СТАРОГО ЗАВІТУ. КОЛІЗІЯ «ПРОРОК І ЦАР».

Пророч книги Зтарого Завітуі: Ісайї, Єремії, Єзекіїла, Даниїла, 12-ти малих пророків.

Ісая — біблійний пророк, належав до 4 «великих» пророків Старого Заповіту. Святий Ісая походив з Єруса­лима. Він проповідував Господнє слово близько сорока років у VIII ст. перед Христом. Про покликання на Божого пророка Ісая оповів у своїй пророчій книзі. За проповідування Божих наказів він багато терпів. Існує передання, що під час облоги Єрусалима ассирійцями Ісая молитвою добув з гори Сіон джерело, яке він назвав «Силоам», тобто «послане від Бога».

За наказом юдейського царя Манасії, який поклоня­вся поганським божкам, Ісаю поклали в дуплаву колоду та перерізали пилою вздовж тіла. Загинув пророк муче­ницькою смертю 696 року.

Коли пророк Ісайя провістив про народження Христа Господа від Діви, чого розум людський і помислити не міг, і коли через кілька століть Христос народився від Пресвятої і Пренепорочної Діви Марії, тоді не можна не бачити, що здійснення пророцтва – це діло Боже і що Сам Бог наперед сповістив його. Євангеліст Матвій, повіст­вуючи про народження Христа, наводить і пророцтво Ісайї. Це все сталося, каже він, щоб збулося сказане від Господа: “Ось Діва в утробі прийме, породить Сина і дадуть йому ім’я Емануїл, що означає: з нами Бог” (Мт. 1, 22-23; Іс. 7, 14).

За цінні пророцтва про Ісуса Христа й Пресвяту Бо­городицю Ісаю називають євангелистом Старого Завіту. Пророк Ісая ще задовго до народження Ісуса Христа зі своєї духовної висоти, як зі сторожової вежі, бачив майбутнє Ізраїлю і всього світу, і зазвучало слово від Бога в його вустах: «Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру». Ще за сотні років до Його приходу на землю, пророк Ісая сказав (53 розділ): «А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас оздоровлено. Усі ми блу­кали, як ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу і на Нього Господь поклав гріх усіх нас».

Ісая — перший серед пророків. Його книга — куль­мінаційний пункт старозавітного Божественного відк­риття. Зі своєї духовної висоти, як зі сторожової вежі, провидець бачить майбутнє всього світу. Він поєднює громовий голос древніх вождів Ізраїля з лірикою Давида.

37. ЛІРИЧНІ ЖАНРИ ТАНАХУ. ПСАЛТИР.

Псалтир (книга Псалмів) - одна з книг Святого Пи­сьма (святих Книг - Біблії). Однією з перших перекладена на старослов'янську мову ще за часів Кирила і Мефодія. Складається з 150 ліричних пісень-псальм з молитвами до Всевишнього, часто друкується окремою книгою та використовується для богослужбових піснопінь.

Псалтир віками уживали, як шкільний підручник, чи­тали над померлим, а також над хворим. Цитати з П.; зустрічаються вже в укр. літературі 11 ст. до найновіших часів. З П. у давнину ворожили, і текст т. зв. гадательного П., у якому до кожної псальми було пояснення, що в певних обставинах псальми радять діяти, був знаний уже в 11 ст..

Тематично псальми поділяють на декілька груп: гі­мни, індивідуальні лементи, спільні лементи, пісні довіри, індивідуальні псальми подяки, королівські псальми, псальми мудрості, паломницькі псальми, літургічні псальми. По іншій типології псальми поділяють на: пісні Сіона - псальми 48, 76, 84, 87, 122, 134, історичні літанії - псальми 78, 105, 106, 135, 136, паломницькі літургії - псальми 81, 21, літургії входу - псальми 15, 24, літургії правосуддя - псальми 50, 82, змішані типи - псальми 36, 40, 41, 68.

Псальми широко вживались та вживаються у бого­служінні іудаїзма. Також їх використовували ще найпе­рші християнські спільноти ще до формування канону Нового Заповіту.

Широко вживається у богослуженнях християнських церков (також укр.); для цього поділена на відповідні розділи — 20 кафизмів. Текст П. був у ч. найдавніших перекладів на слов. мову за часів св. Кирила й Методія і поширився в Україні відразу після прийняття християнс­тва. Дуже рано став тут відомий Псалтир з толкуванням («толковий») неясних місць та викладами, звич. проти іудейської віри.

Як популярна кн., Псалтир був у ч. найстаріших бі­лор.-укр. друкованих видань: Скорини (1517) і Федоро­вича в Заблудові (1570) та Острозі (1580).

Псалти́рь, Псалты́рь (от греч. ψαλτήριον, по названию струнного щипкового музыкального инструмента псалте­рия) — библейская книга Ветхого Завета, состоящая из 150 или 151 (в православных греческом и славянском вариантах Библии) песен (псалмов, греч. ψαλμός), изла­гающих благочестивые излияния восторженного сердца верующего при разных жизненных испытаниях. В Еврейской Библии (Танахе) называется תְּהִלִּים (тегилим) — буквально «восхваления», располагается в начале треть­его раздела Танаха — Ктувим (Писания). В большинстве языков книга называется просто «псалмы» (греч. ψαλμοί, англ. psalms и т. д., причём это название отличается от еврейского, так как в Танахе греческому ψαλμός соответ­ствует מִזְמוֹר (мизмор).

Книга Псалмів або Псалтир, так називається збірка 150-ти духовних піснеспівів, що виникли в різний час історії Ізраїля.

Починаючи арфою Давида, спів псалмів супроводжує всі храмові богослужіння, тимчасово припиняючись за царів боговідступників, втішає народ під ярмом вавилон­ським, а вже після відбудови храму і богослужіння при Ездрі та Неємії псалми знову займають належне їм місце. Вони виливають перед Богом все, що хвилює серця вірних: скорботу з приводу панування беззаконня на землі, і надію на перемогу світла над пітьмою, каяття за особисті гріхи і спрагу на спасіння згори; найбільш натхненні псалми підносяться до пророчого бачення Месії - Христа.

Псалми прийняті до канону новозаповітних книг, тому що вони являють Божественне Одкровення у виразах, що відповідають людським переживанням; і в образах, що передують переживанням Боголюдини в Його перевтіленні, стражданнях, воскресінні з мертвих і прийдешнім зацарюванні на землі.

Месіанських псалмів (пророцтв про Ісуса Христа) багато: 2, 8, 15, 21, 22, 23; 39, 40, 44, 46, 49, 54, 67, 68, 71, 88, 109, 117. Особливо виразні псалми 2, 21, 109. Біль­шість псалмів є справжньою духовною скарбницею, з котрої скорбота може черпати втіху, спокій та надію.

Словом «Псалтирь» также называются отдельные издания Псалтири, предназначенные для использования в христианском богослужении.

Разбиение текста на псалмы (и, следовательно, их нумерация) различается в иудейском (так называемом масоретском) тексте Библии и в древнегреческом «переводе 70 толковников» (Септуагинте).

Православная церковь использует переводы, основан­ные на Септуагинте, и, соответственно, греческую нумерацию псалмов.

Римско-католическая церковь традиционно исполь­зует латинский перевод (именуемый Вульгата), где нумерация также совпадает с греческой; такая же нумерация и в современном латинском издании Литургии часов. Однако в новом латинском переводе Библии (Новая Вульгата), равно как и во многих переводах на национа­льные языки используется масоретская нумерация.

Протестанты обычно используют масоретскую ну­мерацию.

Септуагинта (и, соответственно, православная Псалтирь) содержит также 151-й псалом, который, впрочем, не входит ни в одну из кафизм (см. ниже) и при богослужении не читается.

В большинстве российских изданий Библии, в том числе и протестантских, обычно используется греческая нумерация (о чём всегда необходимо помнить при переводах и сравнении текстов), иногда двойная. В данной статье, в соответствии с установившейся традицией, также применяется греческая нумерация.