Давньогрецькі гілікійці:

Походження назви і головна  проблема гілікійців;

     Грецька філософія розпочала своє існування з розгляду проблеми про першооснови світу. Вона вирішувала цю проблему в дусі наївного матеріалізму, оскільки вбачала ці основи в "найпростіших  стихіях" - у найпростіших речовинах світу. Від грецького слова  "гілікі" (речовина) перші грецькі філософи й одержали назву гілікійців, чи ще -  за назвою міста Мілет^[9], в якому діяли гілікійці -  Мілетської філософської школи (мілетці).

 

 

Представники гілікійців.

    Засновник Мілетської школи і перший давньогрецький філософ  Фалес з Мілета (624-547 роки до нашої ери) першоосновою світу вважав воду. "Усе з води й у воду повертається", - говорив він. Учень Фалеса Анаксимандр (610-546), автор першого в історії європейської філософської думки твору під  назвою "Про природу", основним елементом ("стихією")  світу вважав  невимірну і невидиму матерію, яку він назвав апейроном (щось невизначене). Анаксимандр першим в історії спробував пояснити походження тваринного світу. Він вважав, що першими живими істотами на землі були риби, які утворилися самі собою з мулу морського. Деякі з цих риб, говорив Анаксимандр, вибралися на землю, втратили луску, замість якої в них з'явилася вовна чи пера, і в такий спосіб   (риби) дали початок всім існуючим нині тваринам на землі.

Учень Анаксимандра Анаксимен (588-525) першоосновою світу вважав повітря. Він вчив, що під впливом холоду повітря згущається в хмари, а потім у воду і землю, а розігріваючи, перетворюється у вогонь. У такий спосіб все існуюче виникає і живиться  повітрям. Гілікійська школа в Мілеті проіснувала до 494 року до нашої ери, - до року захоплення і руйнування міста Мілета персами.  Філософи з Мілета  змушені були тікати на захід і оселилися на узбережжях Італіїв в місті Елея, ставши згодом  засновниками пізнішої античної філософської школи елейців (елеатів, елатів), про яку буде вестися мова нижче.

До числа гілікійців певним чином варто зарахувати  і  філософа Геракліт з Ефеса (520-460), що теж був зайнятий пошуками першооснови світу і вбачав її у вогні. По його, Геракліта, словам, все утворюється завдяки охолодженню й отвердінню вогню: земля, розігріваючи вогнем-теплом, стає водою, вода, розігріваючись - повітрям, повітря запалюючись - вогнем. "Світ - єдиний з усього, не створювався ніким з богів чи людей, але був, є і залишається вічно живим вогнем, що закономірно спалахує  і закономірно загасає", писав він.

 

Вчення  про "Стихії".

        Підсумовуючи своїх попередників,  філософ Емпедокл (483-423) чітко виклав вчення про те, що увесь світ утворений шляхом з'єднання чотирьох самостійних першооснов світу, стихій: землі (твердої речовини), води (рідини), повітря (газів)  і вогню. "Стихії" Емпедокла і

вчення  Геракліта про вогонь, що спалахує і згасає, увійшли органічною частиною у віровчення  християнського Нового завіту про кінцеві долі світу^[10]. 4 стихії в європейській філософській думці протрималися  аж до 17 сторіччя, - до початку формування такої науки, як хімія. Власне вже європейська філософська і наукова думка до чотирьох стихій давньогрецької філософії додала ще одину, п'яту - ефір.  Поняття ефіру в науку й у філософію було введено ще Піфагором (580-500), який  ефіром називав найтоншу речовину, що складається з одних променів і заповнює собою порожній простір між твердими частинками матерії. У такий спосіб світ  як би огортався ефіром і купався в ньому. У філософській, науковій і художній літературі європейської культури уявлення про ефір утримувалася аж до часів  генія 20-го сторіччя Альберта Ейнштейна, що теоретично й експериментально довів відсутність ефіру.