Література

1. Античные государства Северного Причерноморья. Археология СССР / под ред. Б.А.Рыбакова. – М.: Наука, 1984. – 390 с.

2. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

3. Бойко О.Д. Історія України / О. Д. Бойко – К.: Академія, 1999. – С. 5-33.

4. Борисенко В.Й. Курс української історії : з найдавніших часів до ХХ ст.: навч. посібник / В. Й. Борисенко. – К.: Либідь, 1996. – С. 3- 45.

5. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський. – К.: Генеза, 1995. – С. 6-46.

6. Давня історія України / під ред. П. П. Толочка. У 2-х кн. – К.: Либідь, 1995.

7. Історія України / під ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – С. 5-25.

8. Історія України / під ред. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

9. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та інші. – Запоріжжя, 2002. – С.10-14.

10. 50 знаменитых загадок истории Украины / А. А. Кокотюха, В. М. Скляренко, В. В. Сядро, П. В. Марченко – Харьков: Фолио, 2008.

11. Толочко П. П. Від Русі до України / П. П. Толочко – К.: Абрис, 1997.

Лекція 2. Ранньофеодальна держава – Київська Русь (іх-хііі ст.)

Мета: вивчити історію Київської Русі – першої держави східних слов’ян, що прискорило переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний.

Завдання:

- з’ясувати різні теорії походження терміну «Русь»;

- визначити особливості запровадження на Русі християнства як державної релігії;

- проаналізувати розвиток економіки, в тому числі в таких галузях, як сільське господарство, скотарство, ремесло, в першу чергу металургії;

- показати вагому роль Русі у міждержавних відносинах;

- підкреслити надзвичайні традиції матеріальної і духовної культури, що залишила Київська Русь майбутнім поколінням.

План лекції:

1. Історична наука про походження Київської Русі.

2. Три періоди в історії формування давньоруської державності, її занепад.

3. Роль та місце Київської Русі в історичній долі українського народу.

Ключові терміни і поняття: бояри, віче, князь, релігія, уділ, челядь, язичництво.

Питання про проходження Давньоруської держави давно хвилювало вчених. У VIII-IX ст. у східних слов’ян йшов процес формування племінних союзів. Поступово великі і малі союзи племен переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня, що відомі в історичній літературі під назвою «племінних княжінь». У сер. IX ст. на їх основі виникла перша східнослов’янська держава, що склалася навколо Києва. Київське князівство стало етнокультурним, політичним і соціальним осередком навколо якого наприкінці IX ст. почала зростати Давньоруська держава.

У XVIII виникли норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі. Сучасна українська історична наука у питанні звідкіля «пошла Русская земля» (держава) більше схиляється на користь Півдня. Це пояснюється тим, що південноруські землі у VIII – IX ст. на багато випереджали у соціально-економічному та культурному розвитку північні. Однак і на Півночі Східної Європи, в землях ільменських слов’ян, у др. пол. IX ст. існував протодержавний осередок, одним з центрів якого було Городище поблизу Новгорода.

Всю історію формування державності Київської Русі вчені поділяють на три періоди. Перший період – 882-980 рр. – період народження і становлення, його ще називають дружинним. Припадає на правління Олега, Ігоря, Ольги, Святослава. Другий період – 980-1015 рр. – ранньофеодальна монархія за Володимира Великого. Князь провів адміністративну, судову та релігійну реформи. Велике політичне значення мало хрещення Русі. Київська Русь стала об’єднаною державою, влада зосередилась в руках однієї сім’ї. Третій період – 1019-1054 рр. – період зміцнення феодальної монархії за Ярослава Мудрого. Ярослав був упорядником своєї держави: багато будував, створив державний апарат, з’явився письмовий збірник давньоруського права «Руська правда». Йому належало право розподілу і перерозподілу земельного фонду, контролю за державними податками. Ярослав ввів новий закон спадкоємства – від брата до брата.

1113-1125 рр. – правління князя Володимира Мономаха. Спроба збереження єдиної держави, боротьба з феодальними усобицями.

У 1132 р. після смерті Мстислава Володимировича давньоруська держава остаточно розпалась на окремі князівства і землі. Найбільш значними і міцними були такі князівства і Володимиро-Суздальське, Галицько-Волинське, Чернігово-Сіверське, Київське, Переяславське, Смоленське, республіки Новгородська й Псковська.

Феодальна роздробленість була закономірним етапом розвитку у середині віки. Всі народи Європи пережили її. Але в країнах Європи період роздробленості був значно коротшим. На Русі феодальна роздробленість була законсервована монголо-татарською навалою на віки.

Феодальна роздробленість давньоруської держави продовжувалась з 30-х р. ХІІ ст. до 40-х р. ХІІІ ст. (до знищення її монголо-татарами). Протягом цього періоду держава не зникла. Вона лише змінила форму правління і на зміну одноосібній монархії прийшла монархія федеративна, коли Руссю сумісно правила група найбільш впливових і сильних князів Володимирового дому.

Київ залишався відносно єдиною державою: єдина територія, спільні закони і культура, єдина православна церква.

Вчені називають такі причини феодальної роздробленості: 1) зростання великого феодального землеволодіння і особливо його вотчинної форми. Вотчина походить від слова «отчина» тобто батьківщина власність. Вотчину можна було передавати в спадщину, обмінювати, продавати. У зв’язку зі зміцненням власності на землю місцеві удільні князі, бояри не були зацікавлені в сильній владі великого київського князя і намагалися позбутися залежності від Києва; 2) до ХІІІ ст. Київ був центром економічного, політичного і культурного життя країни. Але середини ХІІ ст. з Києвом почали суперничати Новгород, Смоленськ, Полоцьк, Володимир, Галич. Київський князь уже не мав можливості утримувати в єдності та покорі обширні території. Спостерігається піднесення удільних міст, перетворення їх на політичні та культурні центри земель; 3) У ХІІ ст. посилились напади половців на Русь. Внаслідок цього населення почало залишати відкрите для вторгнення кочовиків Середнє Подніпров’я (центром якого був Київ) і переселятися в лісні північні райони; 4) відсутність міцних економічних зв’язків між уділами, панування натурального господарства; 5) Торгівля приносила великі прибутки Києву, особливо торгівля з Візантією по водному шляху «із варяг в греки». У ХІІ ст. значення цього торгівельного шляху зменшилось; 6) поява у віддалених від Києва удільних князів власного великого війська, посилення князівських уособиць; 7) не розвинута комунікація, великі розміри території держави.

Наслідки феодальної роздробленості: 1) з економічної точки зору роздробленість була прогресивним явищем. Це був час швидкого розвитку і піднесення продуктивних сил, ремесел, землеробства в окремих землях, значно збільшується кількість міст; 2) роздробленість послабила державу політично, відбулося політичне відособлення окремих руських земель; 3) ослабла воєнна міць держави; 4) втрата державної єдності та князівські міжусобиці підірвали могутність Київської Русі і цим скористалися зовнішні вороги: монголи-татари, лицарі-хрестоносці, польські, литовські, угорські феодали.

У ХІІІ ст. одним із небезпечних ворогів Русі стають монголо-татари. У цей час в Центральній Азії утворилась монгольська держава. У 1206 р. нойони (монгольські феодали) скликали з’їзд (курултай) і обрали Темучина все монгольським ханом. З часом Темучин отримав ім’я Чінгіз-хана (великого хана). Чінгізхан розпочав свою діяльність із створення організованої і боєздатної армії. У 1211 р. монголи завоювали землі бурятів, якутів, киргизів, у 1215 р. захопили Пекін, влітку 1219 р. – Хорезм. 31 травня 1223 р. відбулася перша битва русичів з монголо-татарами на р. Калці (недалеко від Азовського моря). Через князівські міжусобиці, неузгодженість дій русичів зазнали страшної поразки. Шість князів було вбито, тільки кожен 10 руський воїн вижив. У 1226 р. перший похід монголо-татар на Русь завершився. У 1227 р. Чінгізхан помер.

Другий похід на Русь в 1236 р. очолив онук Чінгізхана хан Батий. У 1237 р. монголи захопили Рязань, спалили Москву, у 1238 р. – Володимир, Ростов, Суздаль, підійшли до Новгорода, у 1239 р. Батий здійснив напад на Переяслав, Глухів, Чернігів, у 1240 р. – Київ, Галич, Володимир. Весною 1241 р. монголи розпочали похід у країни Центральної Європи.

Монгольська навала знищила сотні тисяч людей, зруйнувала квітучі міста, зрошувальні системи, перервала торгові шляхи. Вона принесла незлічені нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Монгольське іго законсервувало феодальну роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності. Князі і бояри змушені були їздити в Золоту Орду з великими подарунками, принижуватися з метою отримання ярлика на управління своєю землею. Намісники хана (басками) були повними господарями. Народ обкладався численними податками. Хани провокували сварки між руськими князями і зміцнювали свою владу.

Причини завоювання давньоруських земель монголо-татарами: 1) велика чисельна перевага монголів над руськими дружинами; 2) князівські міжусобиці, відсутність єдності, єдиного командування; 3) більшість руських міст була погано укріплена, фортифікаційні споруди, навіть Києва, Володимира, Рязані, Галича не могли витримати удари таранів і снарядів баліст і катапульт.